Гарлан Фіск Стоун (; 11 жовтня 1872, Честерфілд (Нью-Гемпшир) — 22 квітня 1946, Вашингтон) — американський адвокат і юрист, обіймав посаду судді Верховного суду США з 1925 по 1941 рік, а потім був 12-им Головою Верховного суду США з 1941 року до своєї смерті в 1946 році. Він також обіймав посаду Генерального прокурора США з 1924 по 1925 роки під керівництвом президента Калвіна Куліджа.
Життєпис Гарлан Фіск Стоун народився 11 жовтня 1872 року в Честефілді, Нью-Гемпшир. Він був представником дев'ятого покоління в Америці сім'ї Саймона Стоуна, яка прибула до Америки в 1635 році та оселилась у Вотертауні, Массачусетс. В 1778 році Пітер Стоун, прапрадід Гарлана, переїхав із сім'єю до Честерфілда. Більшість предків Гарлана були фермерами, і багато з них обіймали виборні посади в місцевих громадах. В 1874 році, коли Гарлану було 2 роки, його сім'я переїхала на ферму біля Емгерсту, Массачусетс, де він згодом пішов до школи.Cushman, Clare, ред. (2013). The Supreme Court Justices: Illustrated Biographies, 1789—2012 [Судді Верховного суду: Ілюстровані біографії, 1789—2012] (англійська). SAGE Publications. с. 327—330. ISBN 1608718336.
В 1888 році Гарлан вступив до Массачусетського сільськогосподарського коледжу (зараз — Массачусетський університет в Емгерсті), але був з нього виключений за хуліганство в 1890 році. Не дивлячись на це, в 1890 році його прийняли до Емгерстського коледжу, коли президент коледжу впевнився, що напад Стоуна на викладача був випадком помилкового впізнавання особи, а академічні успіхи Стоуна справджували його прийняття до коледжу. В коледжі Стоун займався футболом, приєднався до братства Альфа-Дельта-Фі, був головою класу та став випускником Фі Бета Каппа в 1894 році.
В 1894 та 1895 роках викладав природничі науки (фізику, хімію, ботаніку та геологію) та тренував футбольну команду в Ньюберіпорті, Массачусетс. Там він відвідує судові засідання, де знайомиться із окружним прокурором Вільямом Муді, якого пізніше Теодор Рузвельт призначить суддею Верховного суду США. Відвідуючи судові засідання, Стоун переконався, що його справжнє покликання — право.
Гарлан вступає до Колумбійської школи права, оплачуючи своє навчання заробітками, отриманими від викладання історії в академії Аделфі в Брукліні (зараз — Університет Аделфі).Burlingham, C. C. (1946). Harlan Fiske Stone [Гарлан Фіск Стоун]. American Bar Association Journal, 32(6), 322—324 (англійська). В 1898 році Стоун закінчує навчання і стає членом Нью-йоркської асоціації юристів. В 1899 році він одружується із своєю подругою дитинства Аґнес Гарві.
Гарлан починає працювати в престижній юридичній фірмі Sullivan & Cromwell на Волл-Стріт. В той же час він викладає предмет про застави та страховки в Колумбійській школі права, ставши позаштатним професором в 1903 році. Предмети, які він викладав, різнились в залежності від року. Серед таких предметів були: внутрішні справи та особисте право, клопотання та практика на підставі кодексу, клопотання та практика на підставі права справедливості.
Пізніше Стоун приєднується до іншої фірми, Вілмера та Кенфілда, яка згодом стає фірмою Вілмера, Кенфілда та Стоуна. В 1905 році звільняється з Колумбійського університету, щоб присвятити більше часу своїй юридичній практиці. Однак, в 1910 році президент Колумбійського університету Ніколас Батлер переконав Стоуна повернутись до Школи права деканом та професором. Стоун залишався на цій посаді до 1923 року, а також продовжував свою юридичну практику. Будучи деканом, Стоун викладав два предмети: право справедливості та право довірчої власності.
В 1918 році Стоун був призначений до слідчої комісії при Військовому міністерстві США, що розглядала справи осіб, які відмовлялись від військової служби з релігійних чи інших переконань. В той час військова служба в США була обов'язковою, законодавство звільняло від військової служби лише осіб за релігійними переконаннями та тільки тих, хто був членом добре відомих релігійних організацій, чиї принципи забороняють участь у війні. Таким чином, переконання нерелігійного характеру не визнавались підставою для звільнення від військової служби. В грудні 1917 року Військове міністерство США видало інструкції, згідно з якими особисті антивоєнні переконання прирівнювались до законної підстави для відмови від військової служби. В березні 1918 року президент Вільсон видав наказ, який тлумачив підстави для звільнення від військової служби як такі, що включають особисті антивоєнні переконання нерелігійного характеру. Однак, на практиці ці інструкції та наказ не виконувались, та осіб, що відмовлялись від військової служби, застрелювали та ув'язнювали. Відповідно до законодавства особам, що відмовлялись від військової служби на підставі особистих антивоєнних або релігійних переконань, надавалась альтернатива небойової, мирної служби. Проте, багато осіб відмовлялись навіть від альтернативної служби.Mason, A. T. (1951). Harlan Fiske Stone: In Defense of Individual Freedom, 1918-20 [Гарлан Фіск Стоун: на захист індивідуальної свободи, 1918—1920]. Columbia Law Review, 51(2), 147—169 (англійська).
Такі справи і розглядала слідча комісія, до якої було призначено Стоуна. Члени комісії багато подорожували до армійських таборів, вислуховували історії людей, які були призвані на військову службу, не дивлячись на їхні релігійні або особисті антивоєнні переконання. За півроку було заслухано справи 2294-х осіб, що відмовлялись від військової служби за релігійними або особистими антивоєнними переконаннями. Пізніше комісія займалась справами тих осіб, що відмовились від військової служби за релігійними або особистими переконаннями, які розглядались у військових судах. Вивчаючи такі справи, Стоун дійшов висновку, що в багатьох випадках справи таких осіб розглядались військовими судами неналежним чином. В таких випадках він рекомендував негайне помилування, якщо слідча комісія доходила до висновку, що ці особи дійсно мали антивоєнні переконання.
В той же час, в Колумбійському університеті змінюється атмосфера. Президент Колумбійського університету, Ніколас Батлер фактично заявив, що відтепер академічна свобода приноситься в жертву патріотизму. Стоун не погоджувався з цим і в 1918 році виступив із промовою на захист академічної свободи. З Колумбійського університету звільняють викладачів, які звертались до конгресменів із підтримкою заходів, які запобігали відправленню солдат строкової служби на війну в Європі проти їхньої волі. В 1920 році Стоун висловився проти так званих рейдів Палмера — силових акцій, спрямованих проти соціалістів та інших угруповань лівого напрямку. В тому ж році, Стоун засудив виключення з Асамблеї штату Нью-Йорк обраних членів-соціалістів. Стоун не був прихильником соціалізму, але, на його думку, єдиною ефективною відповіддю на загрозу соціалізму було тверде та неупереджене дотримання права.
В 1923 році Стоун звільняється з Колумбійського університету і стає партнером у фірмі Саллівана та Кромела, очоливши там департамент судових процесів. Однак, через 6 місяців президент Калвін Кулідж, разом з яким Стоун навчався в Емгерстському коледжі, призначив його Генеральним прокурором США. Через менше ніж рік після цього, Кулідж призначив Стоуна суддею Верховного суду США. Стоун став першим кандидатом на пост судді Верховного Суду США, який постав перед Юридичним комітетом Сенату. В комітеті Стоун давав пояснення щодо того, як він вів справу обвинувачення Бьортона Вілера, сенатора від Монтани, у шахрайстві.
Коли в 1930 році звільнився Голова Верховного суду Вільям Говард Тафт, очікувалось, що Стоун посяде його місце. Однак в Тафта були побоювання, що Стоун не зможе переконувати суддів підписуватись під однією думкою. Тафт використав свій вплив проти Стоуна.
В 1941 році Голова Верховного Суду, Чарльз Еванс Г'юз, вийшов на пенсію. Рузвельт консультувався із Г'юзом на предмет того, кого краще призначити Головою Верховного Суду. Г'юз зазначив, що Головою має стати хтось із судів Верховного Суду, віддаючи перевагу Стоуну. В 1941 році у визнання підтримки Стоуном його програм, а також його доробку як судді, Рузвельт призначив Стоуна Головою Верховного суду США, не дивлячись на те, що в 1940 році збирався призначити на цю посаду тодішнього Генерального прокурора Роберта Джексона. Джексон розглядався багатьма як очевидний наступник Стоуна на посаді Голови Верховного суду. Це породжувало неоднозначне ставлення до нього Стоуна та інших суддів-колег.
22 квітня 1946 року під час оголошення своєї відмінної думки в справі про натуралізацію, Стоун впав, уражений крововиливом у мозок, і помер того ж вечора.
Діяльність на посаді Генерального прокурора США Коли Стоун став Генеральним прокурором, він стикнувся не тільки із проблемою корупції, а з тим що Бюро розслідувань (попередник Федерального Бюро Розслідувань) Міністерства юстиції США перетворилося на таємну політичну поліцію. Як пізніше згадував Стоун, «в організації панувало беззаконня, здійснювалось багато видів діяльності, недозволених федеральними законами, і застосовувалось багато практик, які були жорстокими та надзвичайно тиранічними».
Стоун попросив піти у відставку директора Бюро розслідувань Вільяма Дж. Бьорнса, колишнього керівника детективного агентства Бьорнса, і наказав, щоб діяльність Бюро була «суворо обмежена розслідуваннями порушень закону під моїм керівництвом або під керівництвом керівництво помічника Генерального прокурора, який регулярно керує роботою Міністерства юстиції». Стоун також наказав переатестувати весь персонал Бюро, усунути «некомпетентних і ненадійних» і в майбутньому відібрати «людей із завідомо хорошою вдачею та здібностями, надаючи перевагу людям, які мали певну юридичну освіту.» Він призначив молодого співробітника Бюро, Едгара Гувера, виконувачем обов'язків директора для здійснення цих реформ, головним чином через репутацію Гувера в Міністерстві юстиції як чесного та ефективного адміністратора.
Розглядаючи кандидатуру Едгара Гувера на посаду постійного директора Бюро розслідувань, Стоун знав, що він відігравав важливу роль у рейдах Палмера як керівник відділу загальної розвідки Міністерства юстиції. Роджер Болдвін з Американської спілки захисту громадянських свобод сказав Стоуну, що скептично ставиться до здатності Гувера реформувати Бюро. З відома Стоуна Болдвін зустрівся з Гувером, щоб обговорити майбутнє Бюро. Гувер запевнив Болдвіна, що він грав «неохочу роль» у діяльності Палмера, Догерті та Бьорнса. Він сказав, що шкодує про їхню тактику, але його позиція не дозволяла їй суперечити. Він мав намір допомогти Стоуну створити ефективне правоохоронне агентство, працевлаштувавши випускників юридичних шкіл, розірвавши зв'язки з приватними детективними агентствами та припинивши займатись пропагандою. Найважливішим з точки зору Американської спілки захисту громадянських свобод було те, що «радикальний підрозділ» Бюро буде розпущено. Болдвін написав Стоуну: «Я думаю, що ми помилялися в нашій оцінці його ставлення», і оголосив пресі, що Американська спілка захисту громадянських свобод вважає, що дні «полювання на червоних» Міністерством юстиції закінчилися.
Крім того, Стоун попросив переглянути застосовність федеральних кримінальних законів до діяльності комуністів у США. Різноманітні патріотичні організації закликали переслідувати комуністів згідно з федеральним законом про змову щодо підбурювання до заколоту, але суди постановляли, що цей закон, прийнятий під час громадянської війни, вимагає доказів існування певного плану застосування сили проти уряду. Юристи Міністерства юстиції також відхилили судове переслідування за Законом Логана, прийнятим у 1790-х роках для покарання за зв'язки між американськими громадянами та іноземною державою — ворогом. Ці висновки мотивували Стоуна скасувати внутрішні розвідувальні операції Бюро.