Кемп () — у некласичній естетиці специфічний витончений естетський смак і спеціально культивована чутливість, що лежить в його основіБычков В. В. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура XX века. М.: РОССПЭН, 2003. С. 261.. Кемп також розуміють як соціальні та культурні стиль та чуттєвість, і за такого розгляду зазвичай пов'язують із гей-субкультуроюEsther Newton (1978) Mother Camp: Female Impersonators in America, University of Chicago Press, pp. xi-xiv. Для кемпу характерні підвищена театральність, любов до штучності, перебільшеність до гротеску, деяка вульгарністьИстория уродства / под ред. Умберто Эко; перевод с итал. А. А. Сабашниковой, И. В. Макарова, Е. Л. Кассировой, М. М, Сокольской. М.: СЛОВО/SLOVO, 2007. С. 408., естетизм, антиномічне поєднання гри та серйозності. Естетика кемпу є прикладом того, як у культурі постмодерну набувають нового змісту класичні категорії піднесеного і Муха О. Я. Китч и кэмп как новое высокое и низкое. Революция бинарных отношений в эстетике. // Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия «Философия. Филология.» — 2013. — № 1(13) — С. 13., прекрасного і потворного: якщо високе мистецтво передбачає красу й цінністьЗонтаг С. Заметки о кэмпе // Зонтаг С. Мысль как страсть. М.: Русское феноменологическое общество, 1997. С. 59., то кемп потребує насамперед сміливості, жвавості та динаміки, протиставляє себе задоволеності, маючи метою виклик.

Кемп почав набувати популярності в 1960-х роках. До нього відносяться такі режисери як і , , Енді Воргол, Джон Вотерс («Рожеві фламінго», «», «»). Відомі виконавці, що використовують естетику кемпу — (в образі ), Дівайн, Ру Пол і Лібераче. Поширився в 1980-х із прийняттям постмодерністських поглядів на мистецтво та культуру.

Походження терміна Назва camp походить від французького se camper, що означає «приймати позу надмірної манірності». Оксфордський словник англійської мови наводить перше визначення camp 1909 року: «показний, перебільшений, удаваний, театральний; жінкуватий чи гомосексуальний; той, що належить, характерний гомосексуалам. Як іменник — це кемп як поведінка, манірність тощо; людина, яка демонструє таку поведінку».

Етимологія залишається не зовсім зрозумілою.

Пізніше слово використовувалося для позначення естетичних уподобань та поведінки гомосексуальних чоловіків робітничого класуEsther Newton, 1978, pp. xi-xiv. Зрештою, з проникненням позначуваних словом явищ у культурний мейнстрім, воно стало самостійним визначенням, яке американська художня критикиня Сьюзен Зонтаґ зафіксувала в «Нотатках про кемп».

Постмодернізм перетворив кемп на якийсь загальний тип чутливості, який не приписувався якійсь вузькій групі. Спочатку ж кемп був відмінною рисою чоловічих гей-спільнот епохи, що передувала Стоунволлським бунтам. В основі цієї чутливості — сприйняття гомосексуальності як жіночності (соціальні ролі, в яких вона втілюється)Esther Newton 1978, Note to the Reader. Два ключових компоненти кемпу являли собою патерни жіночої поведінки, що англомовним сленгом позначаються (плавна жіночна хода, м'які жести, фальцет, характерна лексика) і дреґ (; носіння одягу, що стійко асоціюється з певною гендерною роллю, особою іншого гендеру). Для цих компонентів характерно використання елементів жіночності в перебільшеній до неприродності, гротескній мірі, що відкрило шлях для ширшого розуміння кемпу — тепер до нього включають образи і деяких голлівудських акторок, які володіють тими ж рисами (Кармен Міранда). Саме в такому розумінні кемп стає частиною концептуального апарату художньої та літературної критики 1960-х.

Специфіка кемпу Кемп як особливий тип чутливості характеризується певним співвідношенням естетичних категорій краси та потворності, серйозного та фривольного, наївності та маньєризму, стилю та змісту. Домінанти кемпу — фривольність (гра), надмірність форми, підкреслена свідома орієнтація на штучність і естетизм, що відсуває, затемнює змістЗонтаг С. Заметки о кэмпе. С. 54..

Тричастинний поділ Сьюзен Зонтаґ у «Нотатках про кемп»Зонтаг С. Заметки о кэмпе. С. 60. дозволяє окреслити контури цієї чутливості. Якщо перша, класична чутливість (висока культура: «Іліада», комедії Арістофана, Рембрандт, «Божественна комедія», Сократ, Христос) підпорядковує естетичну сторону моралі (її дилем, суперечностей тощо), друга, «авангардна» існує в напрузі між естетичною пристрастю і мораллю, оспівуючи потворне, аморальне (Сад, Рембо, Кафка, Арто), то третя чутливість — кемп — виключає моральний бік, будь-яку серйозність, трагедію, залишаючи естетичний бік, отже, стає розважальною.

Невід'ємні в кемпі його штучність, манірність, пишна форма. Твору не вдається стати артефактом кемпівської естетики, якщо він хороший, вдалий, серйозний, позбавлений маргінальності. «Кемп — це послідовно естетичне світосприйняття. Він утілює перемогу стилю над змістом, естетики над мораллю, іронії над трагедією»Зонтаг С. Там же..

Відступаючи від серйозності, від змісту, зосереджуючись на естетичному боці, кемп є такою чутливістю, яка не є стилем, але здатністю сприймати інші стилі, бачити все в лапках цитації: річ як «виконання ролі». Кемп — насолода естетичною стороною, штучністю, що сягає вульгарності, за відомим визначенням Зонтаґ — «дендизм у добу масової культури»Зонтаг С. Заметки о кэмпе. С. 61.. Часто ілюстрацією кемпу слугують образи музичних виконавців і акторів, що вирізняються перебільшеними сексуальними характеристиками, коли жіночність і мужність стають набором акцентованих рис — за ними втрачається сам носій, і це позбавляє їх сенсу; приклади — Джина Лоллобриджида, Стів Рівз.

Різниця між кемпом та кічем Кемп та кіч ставлять близько. Підставами для їх уподібнення вказують властиві обом відступ від важкого, глибокого, потяг до легкозасвоюваного, поганий смакМуха О. Я. Китч и кэмп как новое высокое и низкое. Революция бинарных отношений в эстетике. С. 14.. Однак із останнім кемп пов'язують не завждиИстория уродства. С. 418..

Кіч часто ототожнюють із поганим смаком. Кемп же розуміють як навмисний кіч, кіч у лапках — це естетизація поганого, відразливого, і в такому вигляді отримання від нього задоволенняМуха О. Я. Китч и кэмп как новое высокое и низкое. Революция бинарных отношений в эстетике. С. 15.. Кемпівські речі для тих, хто не ставиться до нього серйозно — по суті кічеві. Тому про кемп кажуть як про сприйняття будь-якого естетичного об'єкта або життєвий стиль, тоді як кіч стосується самого об'єкта, його виконання. Кемп не можна задумати або виконати — але це можливо з кічем, і такий об'єкт можна сприйняти як кемпівський.

Кемп у культурі Естетику кемпу можна виявити багато в чому з того, що складає багаж сучасної популярної культури. Це насамперед телесеріали: «Сімейка Адамсів», «Зоряний шлях: Оригінальний телесеріал», «Бетмен», «», «Янголи Чарлі», «», «», «Острів фантазій» приваблюють глядача XXI-го століття саме тим, що dsy інтерпретує як кемп-аспекти цих продуктів. У ранні 1960-ті, час переходу до кольорового телебачення, телеефір прагнули наповнити розважальним контентом, який би використав переваги нової технології. Так з'явилися телевізійні серіали з відмінною естетикою: яскраві кольори, високий рівень стилізації (мильні опери, шоу «Бетмен»). Шоу  — приклад використання кемпу: двоє представників покоління X, брати, роблять гумористичні огляди спортивних подій 1970-х, цікавих у 2000-і саме своїми кемпівськими рисами (спроби з'єднати балет із катанням на лижах, гра відомої баскетбольної команди в тюрмі штату Нью-Йорк, регіональний реслінг). Девід Лінч і Марк Фрост у «Твін Пікс» часто свідомо — за допомогою образів героїв та різних ситуацій — створюють атмосферу кемпу.

Яскравий представник кемпу в кіно — кінорежисер Джон Вотерс, який популяризував його у своїх кінострічках «Рожеві фламінго», «», «Жіночі проблеми», «» та інших.

Як відбиття кемпу в дизайні іноді розглядають деякі дворові декорації, поширені в передмістях Америки, наприклад, , садовий гном, , фігурки білохвостого оленя, а також .

У музиці іконою кемпу вважають англійську співачку Дасті Спрингфілд за розроблений нею імідж; південнокорейський репер PSY використовує естетику кемпу у своїх музичних відеокліпах"Exploring Psy's Digital Dandy Appeal In 'Gangnam Style' " (October 3, 2012) Rolling Stone, також у своїх виступах використовують її популярні виконавці Mika і Кайлі Міноуг. До кемпу належить стиль мюзик-холу та англійської пантоміми, декор входів паризького метро Ектора Ґімара.

Див. також Кіч Дреґ-королева

Примітки

Література Стиль кэмп // История уродства / под ред. Умберто Эко. — : Слово / Slovo, 2007. С. 408—418

Посилання Susan Sontag, Опис «Camp» Опубліковано 1964 року.