Палац дитинства і юності — палац у Ленінському районі Севастополя на Приморському бульварі.

Архітектура Споруджено в стилі неокласицизму, з архітектурними деталями в дусі модерну. П-подібна у плані об'ємно-просторова композиція будівлі відрізняється симетричністю побудови фасадів. Головний фасад оформлений різолітом з величезними колонами коринфського ордера, встановленими на гранітних п'єдесталах. З боку моря два триповерхових обсяги утворюють курдонер з басейном.

Від набережної він відділений ротондою з колонами коринфського ордера.

Портик коринфського ордера на високому п‘єдесталі у всю висоту будівлі з білого інкерманського каменю як і раніше зустрічає відвідувачів біля головного входу на вершині гранітного сходового маршу там де зливаються набережна Приморського бульвару і проспект Нахімова — це будівля колишнього інституту фізичних методів лікування.

Будівля являє собою складну конструкцію з‘єднаних між собою об‘ємів, висота яких варіюється від трьох до чотирьох поверхів (перший з боку міста — цокольний), а геометричний план — від квадратних до напівкруглих (ротонди в східній і північній частині).

Зовнішній вигляд Севастопольського палацу дитинства та юності формується завдяки чергуванню прямокутних та арочних вікон. Вони оздоблені ажурними лиштвами (замість «наличників»), що завершуються розетками та рокайлями (орнаментами у формі мушлі).

Декор фасаду також містить «дзеркала» у фільончастому обрамленні (декоративні пласкі поверхні, облямовані рамкою);, візерунчасті карнизи, пілястри з ліпним завершенням, які підкреслюють основні вертикальні елементи будівлі. Асиметрія бічних крил споруди виділена колонадою в північній частині, де пари доричних колон розставлені з широкими інтервалами..

Напівкругла ротонда колон коринфського ордера, що вінчає будівлю з боку Севастопольської бухти, візуально охороняє внутрішній відкритий дворик з басейном між двома симетричними трирівневими крилами основного периметра будівлі Палацу дитинства і юності, різноплановий силует яких підкреслено простими квадратними колонами на першому з них, круглими — на другому та ажуром кручений решітки балконів — на третьому.

Західну вертикаль центральної частини споруди (з боку бухти) формує напівциркульне вікно заввишки у два поверхи, яке із зовнішнього боку оперезане балконом із кованою огорожею. Раніше архітектурний ансамбль доповнював регулярний («французький») парк із фонтаном перед головним входом, а бічні крила будівлі прикрашали статуї Афродіти, вписані в орнамент витої паркової огорожі..

Історія

Будівництво споруди було зумовлене необхідністю пошуку нових джерел наповнення міського бюджету після закриття Севастопольського торговельного порту в 1891 році. Тоді на засіданні міської думи вперше висунули пропозицію про створення оздоровчого закладу для залучення туристів.

Через дефіцит фінансування реалізація проєкту була відтермінована. Інститут фізичних методів лікування відкрили на Приморському бульварі лише в 1914 році. Автором проєкту виступив севастопольський міський архітектор Олександр Михайлович Вейзен, а доопрацюванням та завершенням будівництва керував його наступник на посаді В. А. Чистов.

Першим директором установи став один із засновників української школи фізіотерапії Олександр Юхимович Щербак (1863—1934). Під його керівництвом заклад функціонував як перший у світі науково-дослідний інститут такого профілю. В установі розробляли та впроваджували методики лікування з використанням природних факторів: кліматотерапію, геліотерапію та таласотерапію. У лікувальний процес були інтегровані: водолікування (ванни) та бальнеологія; масаж та лікувальна фізкультура; інгаляції та солярії.

У 1921 році інституту присвоїли ім'я фізіолога Івана Михайловича Сєченова (1829—1905), чиї наукові праці стали підґрунтям для розвитку фізіотерапії як самостійної медичної дисципліни.

Під час Перших визвольних змагань Інститут фізичних методів лікування виконував функції госпіталю для надання медичної допомоги пораненим. У міжвоєнний період заклад відновив профільну діяльність. На початку 1930-х років установа отримала статус Державного центрального науково-дослідного інституту. Станом на середину 1930-х років структура закладу налічувала 16 наукових і практичних підрозділів, а також санаторій на 250 ліжок.

Під час Другої світової будівля інституту була майже повністю зруйнована. Науковий склад закладу перебував в евакуації. Через значні пошкодження споруди в Севастополі інститут не повернувся до первинного місця розташування — його було перебазовано до Ялти (нині — Державний науково-дослідний інститут фізичних методів лікування і медичної кліматології імені І. М. Сєченова).

У 1967 році за проєктом архітекторів А. Бобкова та А. Шиффера завершилася реставрація будівлі. Після відновлення споруду передали для потреб міського Палацу піонерів.

Після відновлення незалежності України заклад отримав назву Севастопольський палац дитинства та юності. У 1998 році установі присвоєно статус базового позашкільного закладу на державному рівні. На базі палацу організовано додаткову освіту для понад 3,5 тисяч дітей у секціях наукового, культурного, технічного та спортивного спрямування.

Примітки

Література В. Г. Шавшин. Каменная летопись Севастополя. «ДС Стрим». Севастополь—Київ 2004. ISBN 966-96305-1-7. стор. 242—243; А. М. Чикін. Севастополь. Историко-литературный справочник. «Вебер». Севастополь. 2008. ISBN 978-966-335-102-5. стор. 166—167.