Історія Акмєсджита — Сімферополя ведеться з кінця XV століття, місто було центром різних адміністративних одиниць Кримського Ханства, Російської імперії, Кримської Демократичної Республіки, СРСР та України.
Історичні події та пам'ятники на території міста до його заснування
Територія, на якій знаходиться сучасний Сімферополь, заселена з давніх-давен.
У місті розташовується печера Чокурча, де знайдено палеолітичну стоянку, де 50—70 тисяч років тому тут жили неандертальці.
В околицях знайдені таврські поселення IX століття до н. е., кургани VI—V століття до н. е., а також сліди поселень бронзової, залізногої добиСимферополь // Большая Советская Энциклопедия. / редколл., гл. ред. Б. А. Введенский. 2-е изд. том 39. М., Государственное научное издательство «Большая Советская энциклопедия», 1956. стр.74-75, ранньосередньовічні поселення в Жигуліном гаю.
У районі скель Дженакай-Кир (Петрівські скелі) на лівому березі річки Салгир знаходиться городище Керменчик, що асоціюють з Неаполем-Скіфським, столицею пізньоскіфської держави, що виникла приблизно в III столітті до н. е.
На межі ІІ—ІІІ століть н. е. Неаполь-Скіфський став занепадати під ударами греків, остаточно місто зникло в результаті навали готів у ІІІ столітті і гунів у IV столітті, а його залишки були випадково виявлено лише у ХІХ столітті.
Починаючі з середньовіччя біля городища знаходилося кримськотатарське та грецьке село КерменчикСимферополь // Большой энциклопедический словарь (в 2-х тт.). / редколл., гл. ред. А. М. Прохоров. том 2. М., «Советская энциклопедия», 1991. стр.350.
Існує версія, що життя на схилі гори Кая-Баш, де у майбутньому з'явився Акмєсджит, не переривалося 2000 років — тут розташовувалися квартали бідного населення Неаполя Скіфського, що продовжували тут жити після загибелі Неаполіса.
Заснування міста, період Кримського ханства У XV столітті на березі Салгиру будується Палацовий комплекс калги-султана (Палац знаходився на сучасній вулиці Воровського, 19—23), другої за значущістю людини у Кримському ханстві, що й став зародком міста.
Перша його назва Акмєсджит (у різних джерелах воно відоме як Акмечет, Ак-Мечеть, Акмечит) перекладається з кримськотатарської як «біла мечеть». Мається на увазі мечеть Кебір-Джамі, найстаріша будівля міста що збереглася (палацовий комплекс калги-султана був повністю зруйнований росіянами у XVIII столітті), 1508 року побудови. У ряді інших документів стверджується, що Кебір-Джамі була побудована у 1496 році.
Місто у той час складалося з двох частин — Султан-Базар (за свідченнями Евлія Челебі налічував 370 будівель) на березі Салгиру, та міські квартали на пагорбі, сучасне Старе місто.
Всього у місті було понад 1800 будівель, 5 мечетей, 2 медресе, 3 заїжджих двора, 200 торговельних яток.
Акмєсджит виник як друге за значенням місто Кримського ханства, але його юрисдикція поширилася дуже далеко — на Карасубазар і далі, він став важливим політичним центром.
Султан-Базар займав територію на лівому березі Салгиру до скель Дженакай-Кир (Петрівські скелі), від сучасного готелю «Москва» на сході до Азизу Салгир-Баба на заході, а район Старого міста приблизно обмежений вулицями Леніна (Губернаторська), Севастопольською, Крилова (Цвинтарна) та Червоноармійською (Армійська) вулицями.
На сході міста існували кримчацькі райони Ахмеч та Каал.
У районі сучасних вулиць Воровського (Воронцовська) і Леніна (Лазарівська), за 1-м пологовим будинком (хірургічна лікарня Каблукова) знаходився цвинтар, у XVIII столітті на ньому з'явився Азиз Салгир-Баба.
На протилежному березі Салгиру знаходилися гаремні сади, приблизно від сучасного Проспекту Кірова на заході до вулиці Київської на сході, їхніми залишками є Дитячій парк та сквер Миру.
Далі, у районі сучасного бульвару Франка, знаходився султанський луг, оточений стайнями. Цю територію звали Султанським лугом ще у середині XX століття, а вулиця Шполянської до 1936 року мала назву Султанська (за іншою версією Султанський луг отримав таку назву через поміщика Миколая Олександровича Султан-Крим-Ґерая, що у 1892 році подарував його місту).
Акмєсджит відрізнявся типовим для східних міст плануванням із вузькими короткими та кривими вулицями. Більшість будинків на той час були одноповерховими й будувалися на глиняному розчині із буту, дах був зроблений з черепиці.
Квартали міста мали викривлену форму і були розділені між собою вузькими вулицями та численними глухими кутами. У двоповерхових будинках перші поверхи відводились під господарські потреби.
Таке розташування вулиць і кварталів мало використовуватися у разі захоплення міста ворогами, де вони були б дезорієнтовані й загубившись у лабіринтах вулиць могли бути знищені.
Питну воду жителі брали із джерел, що знаходилися біля східних схилів Дженакай-Киру (Петрівських скель).
У червні-липні 1736 році, під час російсько-турецької війни 1735—1739 років палац калги-султана та більшість будинків у місті було спалене загоном російської армії під командуванням Л. В. Ізмайлова та М. Бірона.
Збереглися спогади учасника цієї кампанії, офіцера російської армії Крістофа Манштейна. «3 липня фельдмаршал відрядив генерал-поручика Ізмайлова та генерал-майора Магнуса Бірона з регулярним військом у 8 т. чоловік, 2 т. козаків і 10 гарматами для атаки міста Акмечеті, або Султан-Сарая, місцеперебування калги-султана та найзнатніших мурз. Вони не знайшли там майже нікого, бо за два дні перед тим жителі втекли. Знайдені запаси звезено до табору, а місто з його будинками, числом до 1800, переважно дерев'яними, віддане полум'ю» (рос.: «3-го июля фельдмаршал отрядил генерал-поручика Измайлова и генерал-майора Магнуса Бирона с регулярным войском в 8 т. человек, 2 т. казаков и 10 орудиями для атаки города Акмечети, или Султан-Сарая, местопребывания калги-султана и знатнейших мурз. Они не нашли там почти никого, потому что за два дня перед тем жители бежали. Найденные припасы свезены в лагерь, а город с его домами, числом до 1800, большею частью деревянными, предан пламени»).
Незабаром місто було відбудовано.
Влітку 1771, під час Російсько-турецької війни 1768—1774 років, Акмєсджит був узятий російськими військами під командуванням В. М. Долгорукова, залишений після укладання Кючук-Кайнарджійського миру 1774 року.
При останньому кримському хані Шагін Ґераї поблизу Акмєсджита була ставка О. В. Суворова в побудованому за його наказом у 1777 році Олександрівському редуті (нині на цьому місці розташований готель «Україна»).
З 1777 по 1783 рік міст було центром Ак-Мечетського каймаканства Кримського ханства.
Християнське населення Акмесджита та Керменчика було депортовано російськими військами у 1778 році в Приазов'я.
Акмєсджит — Сімферополь у період з російської анексії Криму 1783 року до 1917 року
Після окупації Криму Російською імперією у 1783 році передмістя Султан-Базар було знову знищено. У палаці було розміщено гарнізон російських солдатів, внаслідок чого приміщення прийшли в повну непридатність, а деякі взагалі були зруйновані. До кінця XVIII століття від палацу не залишилося навіть сліду.
За Камеральним Описом Криму 1784 року в місті було 7 мечетей, медресе та 3 мектеби.
У 1784 році російською владою було ухвалено рішення перенести центр утвореної на більшій частині земель ханства Таврійської області з Карасубазара до Акмєсджита. У протоколі засідання Таврійського обласного правління від 23 травня 1784 року зазначається, що «з Акмечета буде губернське місто Сімферополь».
У 1784 році під керівництвом князя Григорія Потьомкіна-Таврійського на території, що знаходиться на північний захід від мечеті Кебір-Джамі (на лівому березі Салгіра, там де раніше стояли польові табори російських полководців В. М. Долгорукова та О. В. Суворова) почалося будівництво адміністративних і житлових будівель та православного храму. Нині це частина міста, обмежена з трьох сторін вулицями Олександра Невського (тоді Олександро-Невська), Павленко (Інженерна), Маяковського (Зовнішня) та вулицями Караїмська, Кавказька та Пролетарська з четвертою, що стали кордоном між кварталами ханського часу та спорудами катерининської епохи.
Місто, що охоплювало як новозбудовані квартали, так і територію Старого міста, перейменували на Сімферополь, у перекладі з дав.-гр. ἡ Συμφερούπολις /ге̅ сӱмферу́поліс/ «Місто (до) загального блага». Ця назва була впроваджена російською імператрицею Катериною II в рамках її «Грецького проєкту» на честь її девізу.Мій девіз — бджоли, що літають від рослини до рослини, збирають свій перший мед, і носять його у вулик, що є корисним (рос.: Мой девиз — летающие от растения к растению пчелы, собирающие свой первый мед, и носящие его в улей, что является полезным.)Звідси ж на пізнішому гербі міста з'явилася бджола.
Спочатку місто хотіли перейменувати на Левкополь, бо назву Сімферополь хотіли віддати Ескі-Кириму, що теж роззглядалося як центр губернії.
Відтоді Сімферополь беззмінно є адміністративним центром Криму.
У 1788 році з'являється Перший міський цвинтар, перший цвинтар російського періоду міста.
Імператор Павєл I, що зійшов на російський престол у 1796 році, повернув місту зросійщену версію назви Ак-Мечеть, проте вже на початку правління Алєксандра I в 1801 році в офіційне вживання знову було введено назву Сімферополь.
8 жовтня 1802 року місто стало адміністративним центром Таврійської губернії й надалі перетворилося на торговельний центр місцевого значення. Тоді ж починається будівництво Комплексу земської лікарні, так виникає район Клінічного містечка.
У 1809 році почалося будівництво нового храму в Олександрівському редуті, але у 1812 році почалася французько-російська війна, і будівництво храму тимчасово припинилося. Навесні 1813 містом пронісся сильний буревій, вітер зірвав покрівлю собору, розвіяв пісок, решту заготовленого будматеріалу попросту розтягли. Недобудований храм почав поступово руйнуватися.
Новий храм заклали 12 березня 1823 року, урочисте освячення Олександро-Невського собору в ім'я благовірного князя Олександра Невського відбулось 3 червня 1829 року. Розпис купола всередині собору й оформлення іконостасу виконав житель Чернігівської губернії Калістрат Карягін.
У 1820 року з'являється Міський сад.
У 1824—1826 роках із Сімферополя через Ангарський перевал в Алушту прокладено одну з перших у Російській імперії шосейних доріг.
На той час «європейська» частина міста була невеликою, і обмежувалася вулицями Пушкіна, Горького, Толстова та Салгиром, тобто буквально кількома кварталами. Основною частиною Сімферополя залишалося Старе місто, а зосередженням ділового життя був базар на місті сучасної площі Леніна. П. П. Вігель у 1826 році писав:«Переїхавши в брід через Салгир, я побачив себе на нескінченному, здавалося, полі, серед якого добудовувалася досить гарної архітектури соборна церква, з обох боків же в досить далекій відстані одна від одної були дві невеликі двоповерхові кам'яні будівлі — присутні місця та странноприймальний будинок Таранова-Білозерова. Все поле було розбите на правильні прямокутники — заплановані вулиці, розташування яких можна легко було вгадати по одиноких будинках, що подекуди виднілися. Ось весь справжній Сімферополь чи краще сказати тогочасний. Ці розсіяні на нескінченному просторі досить гарні житлові будинки, оточені здебільшого садами, мимоволі вразили мене. Мені здавалося, що все це ще не місто, і справжнє місто має бути десь попереду. Далі за межами поля дійсно знаходилося ще місто, але воно видалося мені також дивним і надзвичайним. Здалеку, з боку поля, воно було навіть гарне. По пологому схилу гори рядами підіймалися вгору яскраві на сонці черепичні дахи, з гущавини яких подекуди йшли в небесну синь колони мінаретів».Перший генплан міста з'явився лише у 1930-х роках, за ним головною площею мала стати Соборна площа, перед катедральним Олександро-Невським собором. Однак, цей генплан так й не був втілений у реальність, на місті площі з'явився Соборний сквер, а головною площею міста на багато років залишилася Петропавлівська площа в Старому місті.