Політична фантастика використовує наратив для коментування політичних подій, систем і теорій. Твори політичної фантастики, такі як політичні романи, часто «прямо критикують існуюче суспільство або представляють альтернативну, навіть фантастичну реальність». Політичний роман збігається з соціальним романом, пролетарським романом і соціальною фантастикою.
«Республіка» Платона, діалог Сократа, написаний близько 380 року до нашої ери, був одним із найвпливовіших у світі творів філософії та політичної теорії, як інтелектуально, так і історично.National Public Radio (August 8, 2007). Plato's 'Republic' Still Influential, Author Says. Talk of the Nation.Plato: The Republic. Plato: His Philosophy and his life, allphilosophers.com «Республіка» презетує правосуддя (δικαιοσύνη), порядок і характер справедливого міста-держави та справедливої людини.Brickhouse, Thomas and Smith, Nicholas D. Plato (c. 427—347 BC), The Internet Encyclopedia of Philosophy, University of Tennessee, cf. Dating Plato's Dialogues. Інші впливові твори на політичну тематику включають «Утопію» Томаса Мора (1516), «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1726), «Кандид» Вольтера (1759) і «Хатину дядька Тома» Гаррієт Бічер Стоу (1852).
Політична фантастика часто використовує сатиру, часто в утопічних і антиутопічних жанрах. Прикладом є тоталітарні антиутопії початку ХХ століття, такі як «Залізна п'ята» Джека Лондона, «У нас це неможливо» Сінклера Льюїса та «1984» Джорджа Орвелла.
Політична сатира П'єси грецького драматурга Арістофана відомі своєю політичною та соціальною сатирою, зокрема його критикою могутнього афінського стратега Клеона в таких п'єсах, як «Вершники». Арістофан також відомий переслідуваннями, яких він зазнав. П'єси Арістофана звернені до образів бруду та хвороби. Його непристойний стиль перейняв грецький драматург-комік Менандр, чия рання п'єса «П'янство» містить нападки на політика Каллімедона.
«Скромна пропозиція» Джонатана Свіфта (1729) — це сатиричне есе ювеналів XVIII століття, в якому він припускає, що збіднілі ірландці можуть полегшити свої економічні проблеми, продаючи своїх дітей як їжу для багатих джентльменів і леді. Сатирична гіпербола висміює бездушне ставлення до бідних, а також політику Великої Британії щодо ірландців загалом.
«Колгосп тварин» Джорджа Орвелла (1945) — це алегорична та антиутопічна новела, яка сатирично описує російську революцію 1917 року та сталінську епоху Радянського Союзу. Орвелл, демократичний соціалістOrwell, George. «Why I Write» (1936) (The Collected Essays, Journalism and Letters of George Orwell Volume 1 — An Age Like This 1945—1950 p. 23 (Penguin)), був критиком Йосипа Сталіна і вороже ставився до керованого Москвою сталінізму — ставлення, яке сформувалося його досвідом під час громадянської війни в Іспанії.Gordon Bowker, Orwell p. 224 ; Orwell, writing in his review of Franz Borkenau's The Spanish Cockpit in Time and Tide, 31 July 1937, and «Spilling the Spanish Beans», New English Weekly, 29 July 1937 Радянський Союз, на його думку, став жорстокою диктатурою, побудованою на культі особи та підкріпленою пануванням терору. Орвелл описав свою «Колгосп тварин» як «сатиричну історію проти Сталіна», а у своєму есе «Чому я пишу» (1946) він писав, що «Колгосп тварин» був першою книгою, в якій він спробував, з повною свідомістю того, ким він є роблячи, «злити політичну мету та мистецьку мету в одне ціле».
Проте найвідомішим твором Орвелла є «1984» (опублікований у 1949 році), багато термінів і концепцій якого, як-от «Великий брат», «дводумство», «думкозлочин», «новомова», «Кімната 101», «телеекран», «2 + 2 = 5» і «діра в пам'яті», увійшли в загальний вжиток. «1984» популяризував прикметник «орвелліанський», який описує офіційний обман, таємне спостереження та маніпулювання записаною історією тоталітарною чи авторитарною державою.The Oxford Companion to English Literature, Sixth Edition. University of Oxford Press: 2000. p. 726.
Романи XVI століття П'єса поета Яна Кохановського «Звільнення грецьких посланців» (1578), перша трагедія, написана польською мовою, розповідає про випадок, що призвів до Троянської війни. Його тема про обов'язки державного діяча актуальна й донині.Stefan Kieniewicz, ed., Warszawa w latach 1526—1795 (Warsaw in the Years 1526—1795), vol. II, Warsaw, 1984, , pp. 157–58.
Книга «Утопія» (1516), написана сером Томасом Мором, розповідає про історію іншого світу порівняно з тим, у якому вони живуть. Король Англії Генріх VIII посилає персонажа Томаса Мора для переговорів щодо торгівлі англійською вовною. Там він зустрічає чоловіка на ім'я Рафаель Гітлодей. Це людина, яка була на острові на Утопії. Він пояснює Мору, як їхня філософія полягає в тому, щоб знайти щастя, і як вони живуть разом, ділячись усім, що мають; це суспільство, де грошей немає. Що дуже відрізняється від того, як керували Англією.
Романи XVIII століття Політична комедія «Повернення депутата» (1790) Юліана Урсина Нємцевича — польського поета, драматурга, державного діяча та соратника Тадеуша Костюшка — була написана приблизно за два тижні, коли Нємцевич був депутатом історичного Чотирирічного сейму 1788–92 рр. Прем'єра комедії в січні 1791 року мала величезний успіх, викликавши широкі дебати, королівські комюніке та дипломатичне листування. Як і сподівався Нємцевич, це створило основу для прийняття епохальної Конституції Польщі від 3 травня 1791 року, яка вважається першою в Європі та другою у світі сучасною письмовою національною конституцією після Конституції Сполучених Штатів, прийнятої в 1789 році. Комедія протиставляє прихильників і противників політичних реформ: скасування дестабілізуючих вільних виборів польських королів; скасування законодавчо деструктивного liberum veto; про надання більших прав селянам і міщанам; обмеження привілеїв переважно корисливого шляхетського стану; сприяння активнішій ролі Речі Посполитої в міжнародних справах в інтересах припинення розорення сусідів: Росії, Пруссії та Австрії (які в 1795 році завершать розчленування Речі Посполитої). Романтичний інтерес створює суперництво між реформатором і консерватором за руку молодої дівчини, яке виграє прихильник реформ., wstęp (introduction) to Julian Ursyn Niemcewicz, (The Return of the Deputy), Wrocław, Ossolineum, 1983.
Романи XIX століття Раннім прикладом політичного роману є італійський історичний роман «Заручені» (1827) Алессандро Мандзоні. Події відбуваються в 1628 році на півночі Італії. Це були часи складних років прямого іспанського правління, які іноді сприймаються як прихований натяк на Австрійську імперію, яка контролювала Італію на момент написання роману. Його називають найвідомішим і найпопулярнішим романом італійською мовою.Archibald Colquhoun. Manzoni and his Times. J. M. Dent & Sons, London, 1954.
У 1840-х роках британський політик Бенджамін Дізраелі написав трилогію романів на політичні теми. У романі «Конінгсбі або Нове покоління» (1844) Дізраелі, на думку історика Роберта Блейка, «наповнив жанр роману політичною чутливістю, сповідуючи віру в те, що майбутнє Англії як світової держави залежить не від самовдоволеної старої гвардії, а від молодих, ідеалістично налаштованих політиків».«Benjamin Disraeli 1804—1881» , Nineteenth-Century Literary Criticism, eNotes, accessed 25 August 2013 Після «Конінгсбі» вийшов роман «Сибіла або Дві нації» (1845), ще один політичний роман, менш ідеалістичний і більш реалістичний, ніж його попередник; підзаголовок «Дві нації» вказував на величезну економічну та соціальну прірву між привілейованими верствами населення та знедоленими робітничими класами. Останній з політичної трилогії романів Дізраелі, «Танкред або Новий хрестовий похід» (1847), пропагував роль Англіканської церкви у відродженні занепалої духовності Британії.
Іван Тургенєв написав «Батьків і дітей» (1862) як відповідь на зростаючий культурний розкол, який він бачив між російськими лібералами 1830-х і 1840-х років, і зростаючий російський нігілістичний рух серед їхніх синів. І нігілісти, і ліберали 1830-х років прагнули соціальних змін у Росії на основі Заходу. Крім того, ці два способи мислення протиставлялися слов'янофілам, які вважали, що шлях Росії лежить через її традиційну духовність. Роман Тургенєва став причиною популяризації терміну «нігілізм», який став широко вживаним після виходу роману.
Дія роману польського письменника Болеслава Пруса «Фараон» (1895) розгортається в Єгипті –1087–85 рр. до н. е., коли ця країна переживає внутрішні стреси та зовнішні загрози, кульмінацією яких стане падіння її Двадцятої династії та Нового царства. Молодий головний герой Рамзес дізнається, що ті, хто кидає виклик владі, вразливі до кооптивації, спокушання, підкорення, наклепу, залякування та вбивства. Можливо, головним уроком, який із запізненням засвоїв Рамзес як фараон, є важливість знань для влади. Бачення Пруса падіння стародавньої цивілізації частково черпає свою силу з глибокого усвідомлення автором остаточної загибелі Речі Посполитої в 1795 році, за століття до того, як він завершив «Фараона». Це політичне усвідомлення, яке Прус поділився зі своїм на 10 років молодшим співвітчизником-романістом Джозефом Конрадом, який був шанувальником творів Пруса. «Фараон» був перекладений на 20 мов і адаптований як польський художній фільм 1966 року.Christopher Kasparek, «Prus' Pharaoh and Curtin's Translation», The Polish Review, vol. XXXI, nos. 2-3, 1986, p. 129. Також відомо, що це була улюблена книга Йосипа Сталіна.Christopher Kasparek, «Prus' Pharaoh and Curtin's Translation», p. 128.
Романи XX століття Джозеф Конрад написав кілька романів на політичну тематику: «Ностромо» (1904), «Таємний агент» (1907) і «Під західними очима» (1911). Дія роману «Ностромо» (1904) розгортається на тлі політичних потрясінь у вигаданій південноамериканській країні Костагґуана, де довіреного італійського вантажника Джованні Баттіста Фіданца — однойменного роману «Ностромо» (італ. «наша людина») — отримує доручення від власника срібних копалень англійського походження Чарльза Ґульда вивезти срібло Ґульда за кордон, щоб воно не потрапило до рук революціонерів.Joseph Conrad, Nostromo, 1904. Роль політики є першочерговою у «Таємному агенті», оскільки головний герой, Верлок, працює на квазіполітичну організацію. Змова знищити Гринвіцьку обсерваторію сама по собі анархічна. Володимир стверджує, що бомбардування «має бути суто руйнівним» і що анархісти, які будуть залучені як архітектори вибуху, «повинні дати зрозуміти, що [вони] мають рішучість повністю вичистити все соціальне творіння».. Однак політична форма анархізму врешті-решт контролюється в романі: єдиний передбачуваний політично мотивований акт організований таємною урядовою установою. Третій політичний роман Конрада «Під західними очима» пов'язаний з російською історією. Його перша аудиторія прочитала його на тлі невдалої революції 1905 року та в тіні рухів та поривів, які мали оформитися як революції 1917 року. Попередня новела Конрада «Серце темряви» (1899) також мала політичний підтекст, оскільки описувала європейські колоніальні розграбування в Африці, свідком яких Конрад був під час роботи в Бельгійському Конго.The Norton Anthology, 7th edition, 2000, p. 1957.
Роман Джона Стейнбека «Грона гніву» (1939) — це зображення тяжкого становища бідняків. Однак деякі сучасники Стейнбека нападали на його соціальні та політичні погляди. Брайан Кордяк пише: «Стейнбек зазнав нападу як пропагандист і соціаліст як з лівого, так і з правого боку політичного спектру. Найлютіші з цих нападів походили від каліфорнійської Асоціації фермерів; вони були незадоволені описом у книзі ставлення каліфорнійських фермерів до мігрантів та їх поведінки щодо них. Вони засудили книгу як „нагромадження брехні“ і назвали її „комуністичною пропагандою“». Деякі звинувачували Стейнбека в перебільшенні табірних умов, щоб підкреслити політичну точку зору. Стейнбек відвідав табори задовго до публікації роману і стверджував, що їх нелюдська природа зруйнувала дух поселенців.