Німецькі бразильці (, гунсрик. Deitschbrasiliooner, ) представляють собою спільноту громадян Бразилії з німецьким корінням, будь то повністю або частково. Ця група проживає передусім у південному регіоні країни, і, крім того, має невеликий, але все ж значущий представницький відсоток у південно-східному регіоні.
Між 1824 та 1972 роками приблизно 260 000 німців обрали Бразилію своєю новою домівкою, ставши таким чином п'ятою за чисельністю національною групою іммігрантів, після португальців, італійців, іспанців та японців. До 1940 року німецька діаспора в Бразилії налічувала приблизно один мільйон осіб.
Значний приріст чисельності німецької громади в Бразилії став можливим завдяки відносно високому рівню народжуваності, що було найвищим серед усіх груп іммігрантів в країні, хоча він все ще залишався нижчим, ніж серед місцевого населення.
Більшість німецьких іммігрантів обрали для оселення бразильські штати Ріо-Гранді-ду-Сул, Санта-Катаріна, Парана, Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро. Менше 5 % німців вибрали Мінас-Жерайс, Пернамбуку та Еспіріту-Санту для свого нового місця проживання.
За результатами опитування, проведеного у 1999 році дослідником IBGE Саймоном Шварцманом серед репрезентативного зразка бразильського населення, 3,6 % відзначили, що вони мають певне німецьке походження. Цей відсоток становив близько 7,2 мільйона нащадків серед населення приблизно у 200 мільйонів чоловік. Проте у 2004 році Deutsche Welle повідомила про цифру в 5 мільйонів бразильців з німецьким походженням.
Згідно з опитуванням, проведеним у 2016 році та опублікованим Інститутом прикладних економічних досліджень, серед загальної кількості 46 801 772 проаналізованих імен бразильців, 1 525 890 або 3,3 % з них мали єдине або останнє прізвище німецького походження. Це становить приблизно 6,7 мільйонів осіб, якщо застосувати цей відсоток до всього населення в цьому році.
Німецькі діалекти утворюють другу за поширеністю мову в Бразилії, одразу за португальською. Кілька муніципалітетів в Бразилії визнані офіційною територією для бразильської хунсрюкської та німецької східнопоморської разом із португальською. Ці муніципалітети розташовані в Південній Бразилії та Еспіріту-Санту. За оцінками, мову бразильською хунсрюкською розмовляє від 2 до 3 мільйонів людей.
Огляд
В XIX столітті відбулася інтенсивна хвиля еміграції європейців до різних країн світу, що призвела до процесу європеїзації цих територій. Між 1816 і 1850 роками, близько 5 мільйонів осіб покинули Європу; між 1850 і 1880 роками цей чисельний показник збільшився до 22 мільйонів емігрантів. З 1846 по 1932 рік, близько 60 мільйонів європейців вирушили в пошуках кращого життя. Багато німців залишили німецькі держави після невдалих революцій 1848 року.
З між 1878 і 1892 роками ще 7 мільйонів німців покинули Німеччину. Починаючи з 1870-х років, Німеччина стала однією з країн, з якої найбільша кількість людей емігрувала, переважно до Сполучених Штатів. З 1820 по 1840 роки німці складали 21,4 % усіх європейських іммігрантів, які прибули до США, цей показник збільшився до 32,2 % протягом наступних двох десятиліть. Наприкінці XIX століття вони стали найбільшою групою іммігрантів у США, налічувавши 21,9 % від усієї міграційної хвилі.
Німецька імміграція до Бразилії була невеликою порівняно з імміграцією інших національностей, таких як португальці, італійці та іспанці. Німці виявилися на четвертому місці серед іммігрантів до Бразилії, але опустилися на п'яте місце, коли японська імміграція зросла після 1908 року.
Попри те, що імміграція німців до Бразилії була невеликою, вона мала помітний вплив на етнічний склад країни, особливо населення південної Бразилії. Цей великий вплив був результатом різних чинників. В першу чергу, варто відзначити, що німецька імміграція до Бразилії має старовинні коріння, розпочавшись ще в 1824 році, задовго до масової імміграції інших європейських етнічних груп до Бразилії.
Наприклад, перші значущі групи італійців, які іммігрували до Бразилії, прибули лише в 1875 році, через багато десятиліть після прибуття перших німців. Коли розпочалася поселення інших європейців в Бразилії, німці вже жили там протягом багатьох поколінь. Ще одним фактором була висока народжуваність серед німецьких бразильців. Дослідження виявили, що між 1826 і 1828 роками перша покоління німецьких бразильців в середньому мало 8,5 дітей на жінку, а друге покоління мало в середньому 10,4 дитини на одну жінку.
У книзі «Доктрина Монро» Т. Б. Еджінгтона сказано: «Природний приріст німецького населення на півдні Бразилії — дивовижний. Як правило, вони виховують від десяти до п'ятнадцяти дітей в кожній родині. Блуменау, колонія, яка була заснована німцями понад півстоліття тому, подвоює свою чисельність кожні десять років. Південний Бразилія тепер називається „Велика Німеччина“, і німці мають тут комерційну та фінансову перевагу.»
Незважаючи на те, що населення німецького походження становить малий відсоток в Бразилії в цілому, вони представляють дуже великий відсоток населення Південного регіону. Джин Роше оцінив, що люди німецького походження становили 13,3 % населення Ріо-Гранді-ду-Сул в 1890 році, і ця частка зросла до 21,6 % населення в 1950 році. До 1920 року більшість населення німецького походження народилася в Бразилії.
Перепис 1920 року показав, що іноземці становили всього 3 % населення старих німецьких спільнот у Сан-Леопольду, Естрелі, Монтенегро і Бом-Ретіро-ду-Сул. Сан-Леопольду, з населенням 46 482 жителів, мав всього 1159 іноземців. У нових німецьких спільнотах частка іноземців була більшою, наприклад, у Іжуї (15 %) та Еречімі (25 %), що вказує на те, що ці місцевості були новішими напрямками для імміграції в цьому штаті. Перепис 1940 року показав, що практично всі населення німецького походження були вже народжені в Бразилії.
Імміграція Коли німецькомовні іммігранти спочатку прибули до Бразилії на початку 19 століття, вони не ідентифікували себе так сильно як єдина німецько-бразильська група. Проте з часом з багатьох різних гео-соціо-політичних причин виникла спільна регіональна ідентичність. Німці іммігрували в основному з того, що зараз є Німеччиною, а також з інших країн, де були сформовані німецькі громади. З 1824 по 1969 рік приблизно 250 000 німців емігрували до Бразилії, ставши четвертою за розміром іммігрантською спільнотою, яка оселилася в цій країні, після португальців, італійців і іспанців. Близько 30 % з них прибули між Першою та Другою світовими війнами. Німецька імміграція до Бразилії, десятирічні періоди з 1824 по 1969 рік 1824–47 1848–72 1872–79 1880–89 1890–99 1900–09 1910–19 1920–29 1930–39 1940–49 1950–59 1960–69 8 176 19 523 14,325 18 901 17 084 13 848 25 902 75 801 27 497 6 807 16 643 5 659
Перше німецьке поселення в Бразилії
Перші німецькі іммігранти, які оселилися в Бразилії, були 165 родин, які поселилися в Ільєусі, Баїя, в 1818 році. Один рік пізніше 200 родин оселилися в Сан-Жоржі, в тому ж штаті. Деяких німців привезли працювати в бразильську армію після отримання незалежності від Португалії в 1822 році.
Однак колись назву «колиска німецької поселення в Бразилії» заслужено належить Сан-Леопольду, де в 1824 році була створена німецька поселення. Тоді Південний Бразилія мала дуже низьку густоту населення. Більшість мешканців концентрувалися на узбережжі, а кілька — в Пампас. Внутрішній регіон був вкритий лісами і розріджений різними групами місцевих америндіанців. Відсутність єдиної популяції в центрі країни вважалася проблемою бразильською владою, оскільки Південний Бразилія міг бути легко захоплений сусідніми країнами.
Оскільки Бразилія була недавно незалежною від Португалії, неможливо було привезти португальських іммігрантів. Німеччина страждала від наслідків війн з Наполеоном, перенаселеності і бідності в сільській місцевості. Багато німців були готові іммігрувати в Бразилію. Крім того, імператриця Бразилії, Марія Леопольдіна, була австрійкою і підтримувала прихід німецьких іммігрантів.
Перші громади Майор Шеффер, німець, який проживав в Бразилії, був відправлений в Німеччину з метою привезення іммігрантів. Він привіз іммігрантів і солдатів з Рейнсько-Пфальцу. Щоб привернути іммігрантів, бразильська влада обіцяла великі земельні ділянки, де вони могли б оселитися зі своїми сім'ями і колонізувати регіон. Фактично ці землі знаходилися в середині великих лісів, і перші німці були покинуті бразильською владою. З 1824 по 1829 рік майор привіз до Бразилії 5 000 німців.
Німецькі іммігранти в Бразилії оселилися в основному в сільських районах, які називали колоніями (colônias на португальській). Ці колонії були створені бразильською владою, і землі були розподілені серед іммігрантів. Вони повинні були будувати свої власні будинки і обробляти землю.
Перші роки були непростими. Багато німців померли від тропічних захворювань, а інші покинули колонії, щоб знайти кращі умови для життя. Німецька колонія Сан-Леопольду була на початкових етапах розкладом. Однак в наступні роки до Сан-Леопольду прибуло ще 4 830 німців, і тоді колонія почала розвиватися, іммігранти створили місто Ново-Амбурго (Новий Гамбург). З Сан-Леопольду і Нового Гамбургу німецькі іммігранти розповсюдилися в інші райони Ріо-Гранді-ду-Сул, в основному біля джерел річок. Вся область Вале-дос-Сінус була заселена німцями. Протягом 1830-х і частини 1840-х років німецька імміграція до Бразилії була припинена через конфлікти в країні (Війна Рагамуффінов). Перші поселенці в Joinville Походження Швейцарія Пруссія Норвегія Ольденбург Голштинська Ганновер Шлезвіг Гамбург Саксонія Польща Любек Мекленбург Люксембург Швеція Вюртемберг Брауншвейг Шварцбург інші Іммігранти 190 70 61 44 20 20 17 16 8 5 4 4 3 3 1 1 1 4
Хвилі іммігрантів
Імміграція відновилася після 1845 року зі створенням нових колоній. Найважливіші з них були Блуменау в 1850 році і Жойнвіль в 1851 році, обидві в штаті Санта-Катаріна; ці міста привернули тисячі німецьких іммігрантів до регіону. Деяка масова імміграція була спричинена Революцією 1848 року в німецьких державах. На сьогодні ці області німецької колонізації є одними з найбагатших частин Бразилії, з найнижчим рівнем безробіття і неграмотності в країні, і вони все ще зберігають сильний вплив німецької культури.
Концом 19 століття було створено 122 німецьких громади в Ріо-Гранді-ду-Сул, і багато інших в Санта-Катаріна, Парана, Сан-Паулу, Мінас-Жерайс і Ріо-де-Жанейро. Німці допомогли створити середній клас населення в Бразилії, країні, яка раніше була розділена між рабами і їх власниками.
Станом на 1905 рік Німецька морська служба зазначила, що в Бразилії проживало понад 140 тисяч німців, 131,5 тисячі з них були громадянами Рейху, а інші 8,5 тисячі — громадянами Рейху, і було 24 німецькі консульства.
Міські німці в Бразилії
Не всі німці, які оселилися в Бразилії, стали фермерами. На початку 20 століття було дуже мало незаселених сільських районів Південного Бразилії. Більшість з них були заселені німецькими, італійськими і польськими іммігрантами протягом 19 століття.
У зв'язку з такою ситуацією більшість німців, які іммігрували до Бразилії в 20 столітті, оселилися у великих містах, хоча багато з них також оселилися в старих сільських німецьких колоніях. Німецька імміграція до Бразилії досягла свого піку в 1920-х роках після Першої світової війни.
Ці німці були в основному середнього класу з міських районів Німеччини, відмінно від бідних селян, які оселилися в колоніях Бразилії в 19 столітті.
У 1858 році німці становили 15 % населення Порту-Алегре, 10 % населення Сан-Паулу в 1860 році, і 60 % іммігрантів, які жили в Курітібі до кінця 19 століття. У Ріо-де-Жанейро на початку 1830 року було 20 підприємств, власність німців. Через двадцять років ця кількість зросла до 50.
Люди німецького походження активно брали участь у промисловому розвитку та розвитку великих міст в Бразилії, таких як Курітіба і Порту-Алегре.