«Складка. Лейбніц і бароко» (фр. Le Pli. Leibniz et le baroque) — це книга Жиля Дельоза, в якій він пропонує нове тлумачення бароко та творчості, спираючись на роботи Лейбніца.

Дельоз починає з того, що основна ідея бароко полягає у функції, а не рисі. А саме він звертається до функції згортання матерії різними складними способами .

Він визначає складку, як одиницю матерії, найменший елемент безкінечного матеріального лабіринту; вона не є точкою, а краєм лінії; складка завжди знаходиться в середині іншої складки, «як порожнина в порожнині» Делёз, Ж., (1997), Складка. Лейбниц и барокко, пер. Б. М. Скуратова, с. 8 ; вона є процесом, який постійно впливає один на одне. Складка — не лише одягу, а й тіла, скелі, води, землі, лінії. ЇЇ можна визначати як «розрив», але такий, при якому обидва розірвані елементи відкидають і активізують один одного Делёз, с. 18. Дельоз визначає оперативну тотожність між епохою бароко та складкою Делёз, с. 29.

Бароко не припиняє виробляти складки, а посилює їх, на відміну від інших епох. Складки є барочними, оскільки виходять за межі чітких геометричних структур, багатокутних і негнучких, набуває безмежної свободи. Давньогрецька складка, наприклад, хоча їй і властиві справедливі прагнення мати вагу, платонівська парадигма тканини як переплетення обмежується текстурами і не виділяє формальних елементів складки Делёз, с. 32. Складка в бароко — це не просто геометричний елемент одягу, а весь барочний світ.

По відношенню до складок, які вона здатна утворити, матерія стає експресивною Делёз, с.31. Основним механізмом матерії є пружина, яка не згинає та розгинає складки, а є послідовним процесом створення складки за складкою, які постійно впливають одна на одну, та створюються нові складки всередині існуючих. Складку матерії або текстуру, слід співвіднести з декількома факторами: зі світлом — способом, яким складка затримує світло і видозмінюється сама в залежності від часу і освітлення, та із глибиною — з тим як сама складка детермінує «дрібну» і глибину, що напластовується.

Організму притаманні ендогенні складки, тоді як неорганічна матерія має складки екзогенні, які визначаються із зовнішнього та внутрішнього боку матерії Делёз, с. 9 . Неорганічна складка є простою та безпосередньою, тоді як органічна завжди буде складовою, перехресною, опосередкованою Делёз, с.12.

«Бароковий дім» Теорія складки Дельоза тісно зв'язана із епохою бароко та «бароковим домом». Бароковий будинок має два поверхи: матеріальний, освітлений поверх та темний поверх душі. Вони обоє наповнені складками, і розділяються складкою Делёз, с. 6.

За теорією Дельоза існує два безкінечних лабіринтів складок: «лабіринт матерії» та «складки в душі». Бароковий світ організується за двома векторами — занурення в глибини і пориву на небо Делёз, с. 25 . Те, що один вектор метафізичний, а інший фізичний, не заважає їм складати один світ, той самий «барочний будинок». Світ лише з двох поверхів, розділених складкою, яка «відбивається» з кожної з двох сторін у різному режимі, є визначним проявом епохи бароко. В епоху бароко душа невіддільна від тіла, вона знаходить у ньому тварину, що отупляє її і заплутує її в лабіринті матерії, але також знаходить людяність (ступінь розвитку), яка дозволяє їй піднестися над усіма іншими складками Делёз, с. 13.

Таким чином, декартівський розподіл між розумом і тілом як двома окремими субстанціями у Дельоза переважає ідеєю, що все є з матерією, складеної по-різному. Душа — це просто матерія, нескінченно згорнута в неймовірні складності, створюючи внутрішність. Немає різниці між розумом і матерією, оскільки розум — це нескінченно складена матерія.

Світ є нескінченна крива, що стосується нескінченної множини кривих у нескінченній множині точок, крива з єдиною змінною, конвергентна серія всіх серій Делёз, с. 22. Всесвіт існує в згинах душі, «весь світ ні що інше, як віртуальність» — душа діє завдяки внутрішньому розгину, за допомогою якого вона становить уявлення про включений до неї світ Делёз, с. 20.

Розрив між інтер'єром і екстер'єром «барокового дому» відсилає до поділу між двома поверхами матерії, а останнє — до складки, що актуалізується в найбільш тонких згинах, замкнутих на верхньому поверсі (в душі), і реалізується в складках, які породжує матерія на нижньому поверсі. Отже, ідеальна складка є складкою, що розрізняє та розрізняється. Делёз, с. 26

Лейбніц Відомо, як назвав Лейбніц душу чи суб'єкт, як метафізичну точку: монадою. Він запозичив цей термін у неоплатоників, які ним користувалися для позначення стану Єдиного: це одиниця, що згортає безліч, і безліч, що розгортає Єдине у вигляді «серії». Точніше кажучи, Єдине має властивість згортання і розгортання, тоді як множина невіддільна від згинів, що їх виробляє, коли вона згорнута, — і від розгинань, коли вона розгорнута Делёз, с.21.

Лейбніц дає визначення барокової математики: її об'єктом стає «новий потяг» змінних величин, тобто варіація. Завжди присутня інфлексія — елемент змінної кривої Делёз, с. 14, що перетворює варіацію на згин і спрямовує її до нескінченності. Згин є ступінь і потенція — як в ірраціональному числі, що отримується при витягуванні кореня, а також у диференціальному залишку, що виводиться із відношення будь-якої величини та ступеня Делёз, с. 16.

Хоч Дельоз активно залучає та аналізує Лейбніца, Дельоз — матеріаліст, що викликає парадокс його теорії. Філософія монад була баченням кожної частинки матерії, населеної космосом крихітних живих душ. Це своєрідна філософська переробка стародавнього, архаїчного анімізму, і це світогляд, який цілком «несумісний» із світоглядом Дельоза, який був, хоч і метафізиком, але насамперед матеріалістом.

Дельоз аналізує Закон достатньої підстави Лейбніца та його теорію нескладних світів, але важко зрозуміти, яке відношення це має до особливого погляду на світ Дельоза. Книга є спробою Дельоза використати філософію Лейбніца як маску та проаналізувати світ крізь його призму.

Примітки

Література

Делёз, Ж., (1997), Складка. Лейбниц и барокко, пер. Б. М. Скуратова. Москва, изд. «Логос» ISBN 5-8163-003-2 Deleuze, G., (2010) The Fold: Leibniz and the Baroque, Review by Ebert J.D., Cultural Discourse