Мо́вна но́рма — сукупність мовних засобів, що узгоджуються з внутрішньою системою мови та сприймаються її носіями як зразок правильного суспільного спілкування, характерного для певного історичного етапу розвитку мови й суспільства.

Мовна норма є основною категорією культури мовлення й важливим поняттям у загальному мовознавстві. Розрізняють обов'язкові мовні норми, які відображають типові властивості мовної системи, а також норми, притаманні літературній мовіНорма мовна // .

Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видатний діяч українського відродження проф. І. Огієнко, «для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис».

Норма диктується й випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом. Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми.

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова та його форма, словосполука й будь-яке речення. Оскільки мовна норма — категорія історична, вона, як уже зазначалося, змінюється разом із розвитком і зміною суспільства. На ґрунті старої норми утворюється нова, але стара до певної міри ще продовжує існувати. Таким чином з усталених нових правил нагромаджуються винятки.

Як би ми не розглядали питання культури мови — у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'язках з мисленням і психологічними чинниками,— усі вони неминуче пов'язані з поняттям норми. Мовній нормі притаманний двоїстий характер: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови.

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Типи норм Розрізняють такі структурно-мовні типи норм: Орфоепічні норми (вимова). Наприклад: [молод'ба́] Акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос). Наприклад: вихо́дити- ви́ходити Лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності). Словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова). Морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами). Синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень). Стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування). Орфографічні норми (написання слів). Пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Мовна варіативність

Див. також Мовна межа Мовна освіта

Примітки

Література Норма мовна // Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К.: Наук. думка, 1984. — 255 с. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. — К.: Наукова думка, 1976. — 286 с. Пономарів О. Д. Українське слово для всіх і для кожного. — К.: Либідь, 2012. — 359 с. Селігей П. О. Лексичне нормування та культуромовні рекомендації очима етимолога (зауваги, роздуми, оцінки) // Мовознавство. — 2024. — № 4. — С. 3–24 . Селігей П. О. Нормативний підхід у мовознавстві й мовна критика // Стиль і текст. — 2012. — Вип. 13. — С. 66—72. Селігей П. О. Стильова норма як різновид мовної норми // Наукові записки НаУКМА. — Сер. «Філологічні науки». — 2016. — Т. 189. — С. 83‒86 . Струганець Л. В. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX століття. — Тернопіль: Астон, 2002. — 351 с. Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови: Навч. посіб. для студ. філол. фак. — Тернопіль, 1997. — 96 с. Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова. — Вид. 2-ге, доп. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. — 336 с.

Посилання

Мовна норма в діахронії і синхронії; Звукові риси русько-українських пам'яток XI—XIV ст., які стали нормою української мови // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, . — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 57—65; 78—131. — ISBN 978-83-235-6702-8. Норма мовна//Ізборнік