Томас Гілл Грін (7 квітня 1836 р26 березня 1882), відомий як Т. Г. Грін — англійський філософ, політичний радикал і стриманий реформатор, член британського руху ідеалізму. Як і всі британські ідеалісти, Грін перебував під впливом метафізичного історизму Г. В. Ф. Гегеля. Він був одним із мислителів, які стояли за філософією соціального лібералізму .

Життєпис Грін народився 7 квітня 1836 року в Біркіні, в Західному Райдінгу Йоркширу, Англія, де його батько був настоятелем. По батьковій лінії він походив від Олівера Кромвеля.Thomas, Geoffrey, "Thomas Hill Green", 1836-1882Ian Adams and R. W. Dyson, Fifty Major Political Thinkers (2007). Його освіта була повністю домашньою, поки у віці 14 років він не вступив до школи Рагбі, де провчився п'ять років.One or more of the preceding sentences incorporates text from a publication now in the public domain: Flower, William Henry (1911).

У 1855 році він став студентом коледжу Бейлліол в Оксфорді, а в 1860 році був обраний науковим співробітником. Він розпочав викладацьку діяльність (переважно філософську) в університеті - спочатку як викладач коледжу, а згодом, з 1878 року і до самої смерті, як професор моральної філософії Вайта.One or more of the preceding sentences incorporates text from a publication now in the public domain: Flower, William Henry (1911).

Лекції, які він читав як професор, складають зміст двох його найважливіших праць — «Пролегомени до етики»"PROLEGOMENA TO ETHICS (1883) by T. H. Green". та «Лекції про принципи політичного обов'язку», які містять все його позитивне конструктивне вчення. Ці праці були опубліковані лише після його смерті, але раніше погляди Гріна були відомі опосередковано через Вступ до стандартного видання творів Дейвіда Г'юма, написаний Гріном і Т. Г. Гроузом, співробітником Коледжу королеви, в якому доктрина «англійської» або «емпіричної» філософії була вичерпно розглянута.The Philosophical Works of David Hume, ed.

У 1871 році він одружився з Шарлоттою Байрон Саймондс, відомою прихильницею освіти для жінок."Green [née Symonds], Charlotte Byron (1842–1929), promoter of women's education". 1879 року Грін увійшов до складу комітету, сформованого для створення жіночого коледжу в Оксфорді, «в якому не робитиметься різниці між студентами на підставі їхньої приналежності до різних релігійних конфесій». Результатом роботи Гріна та його дружини стало заснування Сомервілл-голлу (пізніше Сомервілл-коледж).

Грін багато років брав участь у місцевій політиці через університет, товариства тверезості та місцеву Оксфордську ліберальну асоціацію. Під час ухвалення Другої парламентської реформи він виступав за надання виборчого права всім чоловікам, які проживають у районах, навіть якщо вони не володіють нерухомим майном. У цьому сенсі позиція Гріна була більш радикальною, ніж у більшості інших передових лібералів, включаючи Вільяма Юарта Гладстона.

Саме в контексті діяльності Ліберальної партії в 1881 році Грін виголосив те, що стало одним з найвідоміших викладів його ліберальної політичної філософії — «Лекцію про ліберальне законодавство і свободу договору».Hanover Historical Texts Project В цей час він також читав лекції з релігії, епістемології, етики та політичної філософії.

Більшість його основних праць були опубліковані посмертно, в тому числі мирянські проповіді «Віра» і «Свідок Божий», есе «Про різні сенси “свободи” в застосуванні до волі і морального прогресу людини», «Пролегомени до етики», «Лекції про принципи політичного зобов'язання», «Лекція про ліберальне законодавство і свободу договору».

Грін помер від зараження крові у віці 45 років 26 березня 1882 року. На його похороні були присутні не лише друзі з академічного життя, але й близько 2 000 місцевих мешканців.

Він допоміг заснувати середню школу для хлопчиків в Оксфорді.

Ідеї Емпіризм Г'юма та біологічна еволюція (включно з Гербертом Спенсером) були головними рисами англійської думки в третій чверті XIX століття. Грін представляє насамперед реакцію проти таких доктрин. Грін стверджував, що коли ці доктрини були доведені до логічного завершення, вони не тільки «зробили всю філософію марною», але й були фатальними для практичного життя. Зводячи людський розум до серії непов'язаних між собою атомарних відчуттів, ці вчення знищували можливість пізнання, стверджував він. Для Гріна було особливо важливо спростувати ці вчення, тому що вони лежали в основі концепції розуму, яку підтримувала наука психологія, що зароджувалася. Грін намагався розвінчати претензії психологів, які стверджували, що їхня молода галузь забезпечить наукову заміну традиційній епістемології та метафізиці.Alexander Klein, The Rise of Empiricism: William James, Thomas Hill Green, and the Struggle over Psychology Archived 4 November 2007 at the Wayback Machine

Грін далі заперечував, що такі емпірики представляють людину як «істоту, яка є просто результатом дії природних сил», і тим самим позбавляють сенсу поведінку або будь-яку теорію поведінки; адже життя в будь-якому людському, зрозумілому сенсі передбачає особисте «я», яке (1) знає, що робити, і (2) має владу, щоб це робити. Таким чином, Грін був змушений, не теоретично, а як практична необхідність, знову підняти питання про ставлення людини до природи. Коли (вважав він) ми з'ясуємо, що таке людина сама по собі і яким є її зв'язок з навколишнім середовищем, тоді ми дізнаємося її функцію — те, для чого вона призначена. У світлі цього знання ми зможемо сформулювати моральний кодекс, який, у свою чергу, слугуватиме критерієм справжніх громадянських і соціальних інститутів. Вони є природним і необхідним об'єктивним вираженням моральних ідей, і саме в певному громадянському чи соціальному цілому моральний ідеал повинен нарешті набути конкретної форми.

Що таке людина? Запитувати «Що таке людина?» означає запитувати «Що таке досвід?», бо досвід означає те, що я усвідомлюю. Факти свідомості — це єдині факти, щодо яких ми маємо право стверджувати, що вони існують. З іншого боку, вони є достовірними доказами того, що є необхідним для їхнього власного пояснення, тобто того, що є логічно пов'язаним з ними. Тепер найяскравішою характеристикою людини, яка, власне, і вирізняє її з-поміж інших тварин, є самосвідомість. Найпростіший психічний акт, який ми можемо проаналізувати як роботу людського розуму — акт чуттєвого сприйняття — ніколи не є просто зміною, фізичною чи психічною, а є усвідомленням цієї зміни.

Людський досвід складається не з процесів у тваринному організмі, а з усвідомлення цих процесів як таких. Те, що ми сприймаємо, від самого початку є усвідомленим фактом, тобто не може бути проаналізоване на ізольовані елементи (так звані відчуття), які, як такі, взагалі не є складовими свідомості, а існують від самого початку як синтез відносин у свідомості, яка розрізняє «я» і різні елементи «об'єкта», хоча і тримає все разом в єдності акту сприйняття. Іншими словами, вся ментальна структура, яку ми називаємо знанням, складається, як з найпростіших, так і з найскладніших її складових, з «роботи розуму». Лок і Г'юм вважали, що робота розуму була eo ipso [сама по собі] нереальною, оскільки вона «зроблена» людиною, а не «дана» людині. Таким чином, вона являє собою суб'єктивне творіння, а не об'єктивний факт. Але такий висновок випливає лише з припущення, що робота розуму є довільною, припущення, яке, як показують результати точних наук, є невиправданим, з огляду на загальновизнане розрізнення, яке ці науки проводять між істиною і брехнею, між реальним і «просто ідеями». З цього (очевидно, обґрунтованого) розрізнення логічно випливає висновок, що об'єкт, або зміст, пізнання, тобто реальність, є інтелігібельною ідеальною реальністю, системою мисленнєвих зв'язків, духовним космосом. Як пояснити існування цього ідеального цілого? Лише існуванням якогось «принципу, який робить можливими всі відношення і сам не визначається жодним з них»; вічної самосвідомості, яка знає в цілому те, що ми знаємо частково. Для Бога світ є, для людини світ стає. Людський досвід — це Бог, який поступово об'являється.

Моральна філософія Застосовуючи той самий метод у сфері моральної філософії, Грін стверджував, що етика стосується умов соціального життя - того дослідження людської природи, яке розпочала метафізика. Факультет, який використовується в цьому подальшому дослідженні, не є «окремим моральним факультетом», а тією самою причиною, яка є джерелом усіх наших знань — етичних та інших.

Саморефлексія поступово відкриває нам людську здатність, людську функцію, а отже, і людську відповідальність. Вона виводить на ясну свідомість певні потенції, в реалізації яких має полягати справжнє добро людини. В результаті цього аналізу, у поєднанні з дослідженням оточення, в якому живе людина, поступово формується «зміст» — моральний кодекс. Особисте благо сприймається як таке, що може бути реалізоване лише через втілення в життя концепцій, до яких ми прийшли таким чином. Поки вони залишаються потенційними або ідеальними, вони формують мотив дії; мотив, який завжди полягає в ідеї певної «мети» або «блага», яке людина представляє собі як мету, досягнувши якої вона буде задоволена; тобто в реалізації якої вона знайде своє справжнє «я».

Рішучість реалізувати себе в певний спосіб становить «акт волі», який, будучи таким чином сформованим, не є ані довільним, ані детермінованим ззовні. Адже мотив, який, можна сказати, є його причиною, криється в самій людині, а ототожнення себе з таким мотивом є самовизначенням, яке водночас є і раціональним, і вільним. «Свобода людини» полягає не в уявній здатності робити все, що вона може вибрати, а в здатності ототожнювати себе з тим істинним благом, яке розум відкриває їй як її істинне благо».

Це благо полягає в реалізації особистого характеру; отже, кінцеве благо, тобто моральний ідеал в цілому, може бути реалізоване лише в певному суспільстві людей, які, залишаючись цілями для самих себе в тому сенсі, що їхня індивідуальність не втрачається, а стає більш досконалою, знаходять цю досконалість досяжною лише тоді, коли окремі індивідуальності інтегровані як частина суспільного цілого.

Суспільство так само необхідне для формування особистості, як і особистість для формування суспільства. Соціальний союз є неодмінною умовою розвитку особливих здібностей його окремих членів. Людське самовдосконалення не може бути досягнуте в ізоляції; воно досяжне лише у взаємозв'язку зі своїми співгромадянами в соціальній спільноті.

Відкритий таким чином закон нашого буття передбачає, у свою чергу, громадянські чи політичні обов'язки. Моральна доброчесність не може обмежуватися, а тим більше складатися з культивування чеснот, що стосуються лише нас самих, але полягає у спробі реалізувати на практиці той моральний ідеал, який самоаналіз відкрив нам як наш ідеал. З цього факту випливає політичний обов'язок, оскільки інститути політичного чи громадянського життя є конкретним втіленням моральних ідей в умовах нашого часу і нашого покоління. Але, оскільки суспільство існує лише для належного розвитку Особистостей, ми маємо критерій, за допомогою якого можемо перевірити ці інститути, а саме: чи сприяють вони, чи ні, розвитку морального характеру окремих громадян?

Очевидно, що остаточний моральний ідеал не реалізується в жодному з реально існуючих громадянських інститутів, але той самий аналіз, який демонструє цей недолік, вказує напрямок, в якому відбуватиметься справжній розвиток.