Дагмар Йоганна Амалія Овербю (; , Асендруп, Ведслет — , Копенгаген) — данська серійна вбивця, заарештована 1920 року за те, що протягом 7 років вбила, як вважається, від 9 до 25 немовлят. Її іноді називають серійною вбивцею Данії з найбільшою кількістю жертв. Мала психічний розлад, постраждала від інцесту в дитинстві..

Біографія Народилася в сім'ї дрібних фермерів-орендарів. У сім'ї виховувалось щонайменше дев'ятеро дітей. Жили в бідності і часто переїжджали на ферми, де батько зміг знайти роботу. Одного разу кілька членів сім'ї захворіли на дифтерію, і Дагмар була єдиною, кого не торкнулася хвороба, хоча вона вважалася найслабшою. Навчалася в школі Орхуса, у 13 років кинула її і влаштувалася на роботу.

Відомо, що у дитинстві зазнала сексуального насильства з боку свого дідуся, але батьки не захистили її.

Перші злочини почала вчиняти у 12 років. Її помістили до виправної установи, але через три роки повернули до батьків, які мешкали тоді в Орхусі. Прилаштувалася на роботу до конторського службовця, але незабаром її звинуватили в крадіжці і 1909 року вона вперше потрапила до в'язниці на острові Фюн. Пізніше влаштувалася на роботу в ресторан, у той період завагітніла і народила першу дитину. Дитина померла за загадкових обставин. У наступні два роки народила двох дітей від двох чоловіків: агента, з яким на кілька місяців на початку 1912 року одружилася , і підсобного робітника з ферми. Другого з цих дітей, за її словами, вона вбила (тобто перше її вбивство нібито було скоєно 1913 року). Після народження ще однієї дитини 1915 року переїхала до Копенгагена, де відкрила кондитерську. У Копенгагені зійшлася з кочегаром, від якого також мала дитину, яка згодом померла від нез'ясованих причин. Вижили лише дві її дитини, Ерена Марія 1912 року народження і Пауль 1914 року народження.

Вбивства й арешт Перше вбивство сталося 1916 року у будинку на вулиці Яггерсборгадді. Овербю через рекламне агентство познайомилася з жінкою, яка народила другу дитину поза шлюбом, і запропонувала взяти цю дитину на тимчасове виховання за 12 крон. Того ж дня Овербю задушила дитину і кинула труп в туалет цвинтаря Асистентс. Під час суду злочинниця сказала, що не знала, чому це зробила. У наступні роки вона вбила щонайменше семеро дітей, а ймовірно набагато більше. Овербю зізналася на суді, що вбила шістнадцять дітей, але суд знайшов докази лише дев'яти смертей, причому однією з жертв була її власна дитина.

Овербю отримувала дітей за допомогою оголошень, за якими зневірені матері, які народили поза шлюбом і бажали уникнути ганьби, приносили дітей до неї та одноразово платили за їхнє тимчасове утримання та подальшу передачу в багату сім'ю на усиновлення (хоча такі усиновлення у той час вважалися незаконними). Зазвичай вона вбивала дітей в день отримання. Вона їх душила чи топила, а тіла ховала або спалювала, іноді тимчасово ховаючи на горищі. Одна принесена їй дитина вижила, оскільки Овербю потрапила за ґрати за крадіжку у 1918—1919 роках.

Злочинну діяльність Овербю розкрили 1920 року, коли одна молода мати, яка принесла їй дитину, передумала і повернулася за добу, щоб забрати назад. Овербю у відповідь на її прохання повернути дитину почала говорити безглузді пояснення, чому не може цього зробити, що викликало підозру у матері, яка і викликала поліцію. Тіло дитини знайшли спаленим у печі. Під час судового розгляду з'ясувалося, що Овербю імовірно вживала лігроїн і, схоже, перебувала під його впливом, коли вчинила вбивство. Поліція описала її як брехунку та у збудженому стані, але не божевільну. Їм не вдалося знайти реальний мотив для вбивства. Роль співмешканця у її справах також залишилася нез'ясованою. Проте відомо, що він отримував гроші від неї, а також що він не любив дітей. Психологічний стан Овербю, за повідомленнями, протягом триденних допитів коливався між холодним, безпристрасним, засмученим і трохи веселим.

Після двох днів допитів великої кількості свідків у суді почалися дебати сторін. Прокурор вимагав засудити Овербю за навмисне вбивство, тоді як її адвокат заявив, що вона була «інструментом, який займає місце байдужих матерів у суспільстві, що змінюється». Він заперечував, що вона діяла навмисно, і навіть згадував, що можливою причиною її злочинів були приниження і зради, перенесені в дитинстві. Проте його промови не справили на суд враження, і злочинницю засудили до страти — її оголосили винною у вбивстві дев'яти немовлят. Рішення не оскаржувалось. Останню данку стратили 1861 року, і незабаром страту Овербю замінили на довічне ув'язнення. При цьому окремо ухвалили, що вона не може бути за жодних обставин випущена на волю або отримати якесь послаблення в режимі утримання.

Після завершення судового процесу, який викликав у Данії величезний суспільний резонанс, почалися суперечки про частку провини та відповідальність матерів і батьків дітей у тому, що сталося. Багато знаних діячів відзначали, що суспільство має нести набагато більшу відповідальність за ту безліч дітей, які народжуються поза шлюбами. Висловлювались щодо гострої потреби у спеціальних установах для таких дітей, які б суспільство могло контролювати. Закон про контроль над позашлюбними дітьми в Данії ухвалили 1923 року і він безпосередньо пов'язаний зі злочинами Дагмар Овербю. Цей закон залишався чинним до 1965 року.

Відбувала тюремне ув'язнення у жіночій в'язниці у Крістіансхавні, але згодом її перевели до Західної в'язниці. Останні два роки життя провела в божевільні, де й померла 1929 року. Через рік смертну кару в Данії скасували.

Будинок, в якому вона жила і вчиняла злочини, досі існує.

У популярній культурі

Про життя Овербю 2007 року написаний роман «Englemagersken» (автор Карен Сондергаад Єнсен). Данський гурт «Leæther Strip» 2009 року записав музичний альбом з піснями про неї. Життя Дагмар Овербю стало першоджерелом для художнього фільму «Дівчина з голкою» (2024).

Примітки

Література

Niels Thorsen, «Englemagersken», Politiken, sektion 2, side 4-5, 3. september 2003. Lotte Arnsbjerg, «Ondskabens fristelse», Information, side 40-41, 17. november 2006. Peter Tegllund Jensen, «Børnene blev kvalt og brændt», Urban, 31. oktober 2006.

Посилання