Хлодвіг Шиллінгсфюрст-Гогенлое, повністю Князь Хлодвіг Карл Віктор цу Шиллінгсфюрст-Гогенлое, принц фон Ратибор-унд-Корвей (), (31 березня 1819, Ротенбург-на-Фульді, Гессенське курфюрство — 6 липня 1901 Бад-Рагац, Санкт-Галлен, Швейцарія). Німецький політик і дипломат, один із творців Німецької імперії, принц Корвайський та Ратиборський.

Біографія

Представник франконського княжого дому Гогенлое з гілки Шиллінгсфюрст лінії Вальденбург. Одружений з князівною М. Л. Вітгенштейн — онукою російського фельдмаршала П. Х. Вітгенштейна і спадкоємицею радзивіллівського стану. Родич дружини Вільгельма II Августи-Вікторії«Дядюшка императрицы» Хлодвиг цу Гогенлоэ-Шиллингсфюрст // Патрушев А. И. Германские канцлеры от Бисмарка до Меркель. — М.: Издательство Московского университета, 2009.. Молодший брат — кардинал Густав Адольф фон Гогенлое-Шиллінгсфюрст.

У 1846 році зайняв місце в баварському рейхсраті. Прем'єр-міністр, міністр закордонних справ та міністр королівського двору Баварії у 1866—1870. Був прихильником політичного об'єднання Німеччини в єдину державу. Після створення Німецької імперії перейшов на державну службу єдиної Німеччини.

Гогенлое обіймав посаду першого віцепрезидента рейхстагу.

Посол Німеччини у Франції 1874—1885. Обійнявши цю посаду, Гогенлое виявив, що його попередник Гаррі Карл Курт Едуард фон Арнім вилучив низку важливих державних документів щодо майбутнього скасування папського престолу і конклаву, про що 8 червня 1874 року повідомив Берлін. Це ініціювало тривалу судову тяганину, припинену лише після смерті Гаррі фон Арніма. З квітня по серпень 1880 р. статс-секретар імперського відомства закордонних справ.

Намісник Ельзас-Лотарінгії 1885—1894.

Канцлер Німеччини у 1894—1900 роках. З 1898 влада фактично перейшла до рук статс-секретаря із закордонних справ Б. фон Бюлова, який змінив Гогенлое на посаді канцлера в 1900 році.

Родина

У 1847 році Хлодвіг цу Гогенлое-Шиллінгсфюрст одружився з Марією Вітгенштейн (1829—1897), дочкою Льва Петровича Вітгенштейна і онукою російського фельдмаршала Петра Християновича Вітгенштейна.

У шлюбі народилися чотири сини та дві дочки:

Єлизавета (1847—1915) — одружена не була, дітей не мала; Стефанія (1851—1882) — дружина графа Шенборн-Візентейд Артура, мала сина та двох доньок; Філіп Ернст (1853—1915) — 8-й князь Гогенлое-Шиллінгсфюрст, був двічі одруженим, мав трьох дітей; Альбрехт Франц Домінікус (1857—1866) — прожив 8 років; Моріц (1862—1940) — 9-й князь Гогенлое-Шиллінгсфюрст, був одружений із альтграфинею Розою Сальм-Райфершайдт-Кротайм-Дік, мав п'ятеро дітей; Олександр (1862—1924) — був одруженим з Емануелою Ґалоне ді Трікасе Молітерно, дітей не мав.

Сини були хрещені католиками по батькові, дочки були протестантками по матері.

Нагороди

Австро-Угорщина

Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест з діамантами орден (1868) діаманти (1900) Орден Золотого руна (1896)

Королівство Баварія

Орден «За заслуги» Баварської корони, великий хрест (1868) Орден Святого Губерта (1870)

Королівство Пруссія

Орден Червоного орла, великий хрест (16 травня 1870) Орден Чорного орла з ланцюгом орден (5 грудня 1878) ланцюг (1879) Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест із зіркою орден (1896) зірка (15 червня 1898) Столітня медаль Медаль Червоного Хреста (Пруссія) 1-го класу (27 січня 1899)

Велике герцогство Баденське

Орден Вірності (Баден) (1887) Орден Бертольда I (1887)

Королівство Італія

Вищий орден Святого Благовіщення (22 березня 1897) Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (22 березня 1897) Орден Корони Італії, великий хрест (22 березня 1897)

Інші держави або династії

Орден Фенікса 1-го класу (Дім Гогенлое) Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (1867) Орден Почесного легіону, великий хрест (Франція; липень 1878) Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Айзенахське; 1880) Орден Карлоса III, великий хрест з ланцюгом (Іспанія; 11 січня 1886) Орден Рутової корони (Саксонське королівство; 1895) Орден Альберта Ведмедя, великий хрест (Герцогство Ангальтське) Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест Лицар честі і відданості (Мальтійський орден) Орден Вендської корони, великий хрест з короною в руді (Мекленбург) Орден Нідерландського лева, великий хрест Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга, великий хрест із золотою короною (Велике герцогство Ольденбурзьке) Орден «Османіє» 1-го класу з діамантами (Османська імперія) Орден Слави (Туніс), велика стрічка Орден Вежі й Меча, великий хрест з ланцюгом (Португальське королівство) Орден Андрія Первозванного (Російська імперія) Орден Святого Марина, великий хрест (Сан-Марино) Орден святого Григорія Великого, великий хрест (Ватикан)

Література

Volker Stalmann: Fürst Chlodwig zu Hohenlohe-Schillingsfürst 1819—1901. Ein deutscher Reichskanzler. Schöningh, Paderborn 2009, ISBN 978-3-506-70118-3. Winfried Baumgart: Chlodwig zu Hohenlohe-Schillingsfürst. В: Wilhelm v. Sternburg (Hrsg.): Die deutschen Kanzler. Von Bismarck bis Kohl. 2-е издание, Берлин 1998, стр. 55-67. Heinz Gollwitzer: Die Standesherren. 2-е издание, Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1964. Olav Zachau: Die Kanzlerschaft des Fürsten Hohenlohe 1894—1900. Politik unter dem «Stempel der Beruhigung» im Zeitalter der Nervosität. Гамбург 2007. (Studien zur Geschichtsforschung der Neuzeit, том 48) ISBN 978-3-8300-2694-5.

Примітки