Авентикум () — колишнє найбільше місто і столиця римської Швейцарії (Гельвеція або Civitas Helvetiorum). Його руїни лежать поруч із сучасним містом Аванш.

Місто, ймовірно, створене ex nihilo на початку I століття нашої ери як столиця нещодавно завойованої території гельветів, на дорозі, що з'єднувала Італію з Британією, побудовану за Клавдія. За правління імператора Веспасіана, який виріс у місті, Авентикум здобув статус колонії в 72 році нашої ери, після чого він увійшов у свою золоту добу. Міський мур був завдовжки 5,6 км, але побудований не для оборонних цілей і, безсумнівно, призначалася як підкреслення статусу міста.

У християнські часи Авентикум був резиденцією єпископства. Найвідомішим з його єпископів був . Його коротка хроніка, що охоплює 455—581 роки, є одним із небагатьох джерел для бургундів VI століття. Незабаром після , в 585 році, Марій переніс резиденцію з Авентикума до Лозанни через швидкий занепад міста .

Доісторичний Авентикум Територія навколо Авентикума заселена ще до того, як римляни заснували місто. У прилеглому Муртензе виявлено численні озерні житла, знайдено принаймні 16 осель на палях.

На найбільшому місці палі простягаються на площі 460 м², таким чином утворюючи велике поселення. Серед куп сміття знайдено велику кількість предметів, похованих у грязі: кам'яні і кістяні знаряддя (сокирки, долота, голки, шила, окрім величезної кількості кісток тварин). Кераміка — грубий, темно-червоний вид глиняного посуду, що містить численні зерна кварцу, представлено 12 або 15 різновидів. Miles (Mar-Aug 1888) 415

Переселення гельветів

Гельвети, ймовірно, досягли південної Німеччини приблизно в 111 році до н. е. і незабаром вторглися в Галлію. Під час вторгнення в римську провінцію Нарбонська Галлія вони перемогли римську армію під командуванням Л. Кассія Лонгіна поблизу Агендікума в 107 році до н. е. і вбили консула. Вони продовжували походи в Іспанію, Галлію, Норик і Північну Італію. Зазнавши поразок в 102—101 рр. до н. е., уцілілі гельвети відступили через Альпи.

У 58 р. до н. е. шляхтич Оргеторікс спровокував нову гельветську міграцію, під час якої все плем'я мало залишити свою територію (яка тепер описується як більш-менш відповідна Швейцарському плато) і встановити панування над усією Галлією. Вони рушили зі своїх сіл, але були зупинені Юлієм Цезарем на берегах Рони. Потім гельвети пройшли навколо, через гори Юра, до області поблизу едуйського оідуму Бібракте. Там Цезар наздогнав і розбив гельветів у . Це призвело до відступу гельветів і захоплення більшої частини їхнього обозу римлянами. Після капітуляції гельвети стали федератами , союзною civitas, яка мала надавати солдатів, але не отримала римського громадянства.

Гельвети, ймовірно, втратили свій статус федератів через шість років, коли вони підтримали Верцингеторикса в 52 році до н. е. Приблизно в 50—45 рр. до н. е. римляни заснували Colonia Iulia Equestris на місці гельветського поселення (сучасний Ньйон). Ця колонія, швидше за все, була заснована для контролю одного з двох важливих військових шляхів доступу між Гельветією та рештою Галлії, блокуючи прохід через долину Рони та Зундгау.

У наступні півстоліття гельвети дедалі більше романізувалися. У цей час було два поселення поблизу місця заснування Авентикуму. Першим був опід на між озерами Муртензе і Невшатель, який було знищено в I ст. до н. е. Другим був Буа-де-Шатель, укріплений у другій половині I ст. до н. е.

Буа-де-Шатель зруйновано на початку I ст. н. е., а населення переселилося до Авентикуму.

Заснування Авентикуму Під час правління Августа (27 р. до н. е. — 14 р. н. е.) римське панування стало суттєвішим. Деякі з традиційних кельтських опід тепер використовувалися як легіонерські гарнізони або переміщувалися. Хоча точна дата заснування Авентикума не є точною, він, ймовірно, заснований під час або незабаром після правління Августа.

До 5 року н. е. на березі озера Муртен існував док, який є першим свідченням поселення в Авентикумі.

У місті також було виявлено могилу, яка датується 15 р. н. е. У той час на північному сході сучасного Аванша було побудовано невелике поселення у римському квадратному стилі. Однак це місце можна датувати лише правлінням Тіберія (14–37 рр. н. е.).

Авентикум виріс у 16—17 рр. н. е., коли побудували табір римського легіону — Віндонісса (сьогодні у Віндіші, Ааргау). Авентикум був головним місцем на римській дорозі від Лозанни до Віндонісси.

Під час правління Клавдія (41–54 рр. н. е.) було завершено торговельний шлях, який прямував з Італії до нещодавно завойованої провінції Британія через Готтардський перевал. Цей маршрут проходив через Авентикум, що призводило до розширення міста.

Пізніше він став частиною Верхньої Германії, а потім частиною Діоклетіанської провінції Максима Секванорум . Колишні території Гельвеції та їхні мешканці були на той час настільки ж романізовані, як і решта Галлії.

Створення столиці Гельвеції У I ст. н. е. Авентикум і край гельветів включено до складу римської провінції Бельгійської Галлії. Тацит, який писав близько 69 р. н. е., говорить про гельветів як про галльський народ, відомий своєю хоробрістю та подвигами на війні, і він називає Aventicum Caput gentis, Miles (Mar-Aug 1888), 415 Quotes from Tacitus, Hist. 08 або столицею Гельвеції. Місто отримало це звання, швидше за все, через його порівняно розвинений стан цивілізації та його помітне положення на головному шляху між Італією та Німеччиною. Він також був центром мережі добре використовуваних військових доріг. Авентикум і Ньйон (Colonia Equestris), що розташований на березі Женевського озера, були відправними точками для всіх шляхів у Гельвеції.

У першій половині I ст. н. е. Авентикум став центром в Civitas Helvetiorum. Однак гельвети знову вступили в конфлікт з Римом незабаром після смерті імператора Нерона в 68 р. н. е. Як і інші галльські племена, гельвети були організовані у civitas і мали певну внутрішню автономію, включно із захистом деяких фортець власними військами. Під час громадянської війни та Року Чотирьох Імператорів, які послідували за смертю Нерона, civitas Helvetiorum підтримали Гальбу; не знаючи про його смерть, вони відмовилися визнати владу його суперника Вітеллія. Legio XXI Rapax, який розташувався у Віндоніссі та прихильно ставився до Вітеллія, вкрав платню гельветського гарнізону, що спонукало гельветів перехопити гінців і затримати римський загін. Авл Цецина Алієн, колишній прихильник Гальби, який тепер очолював вторгнення прихильників Вітеллія до Італії, розпочав масштабну каральну кампанію, розгромивши гельветів на горі Воцецій, убивши та поневоливши тисячі. Тоді Авентикум був обложений і швидко здався. Римляни ледь не наказали знищити місто, але завдяки благанням якогось Клавдія Косса, гельветського посланника до Вітеллія, і, як каже Тацит, «відомого красномовця» Tacitus Hist. 1.67-69. місто було врятовано.

Здобуття статусу колонії Під час року чотирьох імператорів (69 р. н. е.) Вітеллій, який ледь не наказав знищити Авентикум, був третім. Четвертий, Веспасіан, мав набагато позитивніший вплив на Авентикум. Тоді як він народився у , в Сабінській країні поблизу Реате. Його батько, Тіт Флавій Сабін, був дрібним банкіром в Авентикумі, де деякий час жив Веспасіан. Приблизно через два роки після того, як Веспасіан був проголошений імператором, він надав Авентикуму статус колонії — винятковий громадянський статус. Колонія — місто, яке було спеціальним місцем проживання для легіонерів, які після виходу у відставку отримували землю і ставали громадянами. Це сприяло розвитку краю та стабільності, і не в останню чергу поширенню римської культури. Раніше Авентикум був столицею країни негромадян. Підвищення статусу до колонії відкрило для Авентикума золоту добу. У цей час Авентикум відомий як Pia Flavia Constans Emerita.

Руйнування та повторне відкриття Алемани розграбували місто у 280-х рр., і ні Авентикум, ні його внутрішні райони не оговталися ні від наслідків нападу, ні від наступних змін римського кордону, які більше не забезпечували безпеку території. До розпаду Риму в V столітті ця територія вже була повністю під контролем германських племен, діалекти яких стали основою швейцарської німецької мови. У VI столітті в акрополі римського міста тривало християнське життя: амфітеатр став фортецею, як і театр. Однак до VII століття центр церкви перемістився до Лозанни, Авентикум згадується лише як старе зруйноване місто . У наступні століття він згадується, але завжди як руїни.

У 1710 році Марквард Вільд був першим, хто стверджував, що Аветикум був столицею Гельвеції, а не Анже, як вважалося раніше.

У 1783–86 рр. очолював археологічну експедицію в Авентикум, а в 1788 році він виставив свої відкриття на показ. Його відкриття спонукали багатьох шукачів скарбів відправитися в Авентикум для пошуку артефактів. Через знахідки в 1824 році відкрито Музей Веспасьєна. У 1838 році його перейняв кантон Во, перейменував на Римський музей і встановив у вежі амфітеатру.

У 1884 році заснована асоціація Pro Aventico з метою виявлення та збереження руїн. Avenches L'Association Pro Aventico accessed 22 January 2009 Авентикум був добре відомим місцем у Гранд-турі, і Вільям Тернер зробив малюнок Avenches: the Roman Column,'Le Cicognier''' в 1802 році, на якому показано старе місто позаду. J.M.W. Turner: Sketchbooks, Drawings and Watercolours Археологія отримала певну користь від Першої та Другої світових війн, коли інтерновані у Швейцарії іноземці та місцеві безробітні були залучені до розкопок головних будівель римського міста та реконструкції та відкриття для публіки театру, «Cigognier», брам і однієї вежі муру. З появою національної схеми автомобільних доріг наприкінці 1960-х років під орудою Pro Aventico створили програму рятувальної археології під керівництвом професора Ганса Боглі, на честь якого відтоді названо Римський музей. Ранні роботи виявили Форум і пов'язану з ним територію храму, включно з можливим «Капітолієм».

У 1985 році під час будівництва автомагістралі А1 було виявлено нові частини римського міста. У 1987 році дорогу перенесли, щоб обійти це місце.

Подальша масштабна робота у наступні десятиліття відкрила більшу частину інсули — прямокутної системи вулиць у центрі римського міста. Значна частина території всередині мурів взагалі не була густонаселеним містом, а радше, як і сам Рим, була зайнята «міськими віллами», великими будинками, оточеними чималими ділянками саду та невеликими володіннями. Останні дослідження також виявили чудову будівлю палацу, більшу частину центру римського міста, а за мурами канал і дорогу, що веде від сусіднього озера, безсумнівно, допомагаючи транспортувати камінь з Юри озером і каналом, а також цвинтарі та акведуки за межами лінії римських мурів, «Pro Aventico» також відповідає за постійну реставрацію будівель, відкритих на початку XX століття: частини мурів та справжню римську вежу, підняту та захищену через її використання як середньовічну сторожову вежу, і північну браму.

Неподалік від лінії римських мурів і з повторним використанням каменю із мурів розташована невелика романська церква в , яка має чудові фрескові розписи початку XII століття.

Руїни

Амфітеатр

Амфітеатр, як і всюди в Римській імперії, використовувався для боїв гладіаторів і тварин, а також для полювання. Він служив політичним, соціальним і релігійним цілям і був центральною ознакою більшості римських міст. Як і в столиці, амфітеатр в Авентикумі був досить великим.

Його побудували у два етапи, спочатку близько 130 р. н. е., потім розширили приблизно в 165 р. н. е. Амфітеатр був побудований, коли схил був терасованим. Підлога арени була викладена і вирівняна. Ця перша будівля мала 24 ряди сидінь, побудованих переважно з дерева, які піднімалися на схил пагорба. Сходи, стіна навколо підлоги арени, верхні стіни та входи були побудовані з каменю. Зовнішні стіни амфітеатру мали розміри 98,85 × 85,94 м, а підлога арени становила 51,63 × 38,40 м. Перший амфітеатр міг вмістити близько 9000 осіб. Avenches-Amphitheatre accessed 22 January 2009

Другий етап значно розширив амфітеатр.