Жорж-Артюр Ґольдшмідт, (народився як Юрґен-Артур Ґольдшмідт 2 травня 1928 року в Рейнбеку поблизу Гамбурга) — франко-німецький письменник, есеїст і перекладач. Гольдшмідт проживає в Парижі.

Біографія

Сім'я Юрґен-Артур Ґольдшмідт народився 1928 року в Райнбеку поблизу Гамбурга у родині судді вищого регіонального суду Артура Ґольдшмідта (1873—1947) та Тоні Катаріни-Марії Жанетт Горшиц, яку називали Кітті (9 лютого 1882 року в Касселі — 2 червня 1942 року в Райнбеку поблизу Гамбурга). Його ім'я при народженні було Юрґен-Артур Гольдшмідт.

Первісно єврейська родина перейшла в XIX столітті у протестантизм, а Юрґен-Артур вже був хрещений як євангельський лютеранин. Проте перехід до лютеранства не врятував Ґольдшмідтів антисемітських переслідувань в добу націонал-соціалізму. Уже в 1937 році Юрген-Артур був виключений з дитячої церковної служби в Райнбеку як неарієць" місцевим пастором Германом Гартунгом (1904—1990), що любив ходити у своїй військово-морській формі .

Переслідування євреїв у нацистській Німеччині спонукало батьків перевезти Юргена-Артура та його старшого брата Еріха в безпечне місце за кордон у травні 1938 року. Первістка Ільза-Марія (1906—1982) жила спочатку зі своїм чоловіком, філософом Людвігом Ландгребе, у Празі, а потім у Бельгії. Через німецькі напади на обидві держави Ландгребе втратив роботу в університетській сфері; Наприкінці 1940 року подружжя повернулося до Райнбека без грошей; до кінця нацистської доби Ландгребе мусив заробляти на життя некваліфікованою комерційною роботою в Гамбурзі.

Батьки, які залишилися в Райнбеку, були виключені з протестантської церкви в лютому 1942 року. Пастор Райнбека Герман Гартунг відмовився дати «останнє благословення як сестри у вірі» матері Юргена-Артура, яка померла в 1942 році, оскільки вона була «неарійською християнкою». Батько був ув'язнений; він пережив інтернування в гетто Терезієнштадт і помер у 1947 році під час церемонії відкриття центру освіти для дорослих у Райнбеку, співзасновником якого був.

Брат Юрґена-Артура Еріх залишився у Франції і спочатку вступив до юридичної школи в Парижі. Коли його натуралізацію відклали, він приєднався до Іноземного легіону і опинився в Індокитаї. Після закінчення офіцерської школи був відправлений до Алжиру в чині лейтенанта. Після виходу у відставку в чині майора став головним касиром банку «Креді Агріколь»; Помер у 2010 році в Драгіньяні.

Син Гольдшмідта Дідьє Гольдшмідт (1959—2025) був сценаристом і режисером.

Дитинство і юність на еміграції Юрґен-Артур і Еріх Ґольдшмідт спочатку були доставлені до Флоренції кур'єром, де Юрґен-Артур знайшов притулок у Пауля Бінсвангера. У березні 1939 року братам знову довелося тікати від нацистських поплічників. Ризикуючи життям, вони дісталися французького регіону Савойя, де Жоржа-Артюра помістили в школу-інтернат поблизу Ансі. Пізніше він розповів про пережите там насильство, яке надовго травмувало і вплинуло на нього, у своєму оповіданні Die Absonderung (1991) та в багатьох інших творах. Під час німецької окупації Савойї (1943—1944) його переховували гірські селяни, що врятувало його від депортації. Перші роки після звільнення Жорж-Артюр Гольдшмідт провів у єврейському притулку в Понтуазі поблизу Парижа.

Життя у Франції вчителя, перекладача та письменника У 1949 році отримав громадянство Франції та прийняв католицизм. Після закінчення середньої школи в 1948 році він почав вивчати німецьку мову в Сорбонні, склав іспит викладача французької мови в 1957 році і викладав у різних середніх школах Парижа та його околиць з того часу до свого виходу на пенсію в 1992 році.

У 1960-х роках Гольдшмідт почав активно працювати як письменник. Він почав писати для відомих журналів, частково у співпраці зі своєю дружиною Люсьєнн Джефрі, і згодом з'явилися його перші есе та романи французькою мовою. Окрім письменницької роботи, Гольдшмідт також зробив собі ім'я як літературний критик і перекладач. Автори та філософи, яких він перекладав, включають Фрідріха Ніцше, Вальтера Беньяміна, Франца Кафку, Адальберта Штіфтера, Йоганна Вольфганга Ґете, а також твори його друга, австрійця Петера Гандке, який, у свою чергу, переклав деякі твори Ґольдшмідта німецькою мовою.

Він є членом Академії Дармштадта з 1995 року. У 1997 році Ґольдшмідт отримав ступінь почесного доктора Університету Оснабрюка, нагорода, яка, згідно з Департаментом лінгвістики та літератури Університету Оснабрюка, призначена для визнання його прихильності як «унікального митця на межі двох культур і будівничого мостів» між Німеччиною та Францією. Про літературну творчість Гольдшмідта відомство також зазначає таке: «Жордж-Артюр Гольдшмідт зробив видимою історичну відповідальність Німеччини та злочин антисемітизму в його надзвичайних наслідках для людини. Його автобіографічна проза в шокуючий спосіб розкриває вимір внутрішньої небезпеки тих, хто потрапляє в колеса переслідувань».

У 2009 році йому запропонували стати почесним громадянином його рідного міста Райнбек. У 2022 році став співзасновником PEN Berlin.

Думки про мову і переклад Для Гольдшмідта французька мова є мовою hospitalité, (гостинності). Одна з причин, чому він знову переклав свої французькі тексти рідною німецькою мовою: «тому що не все можна було сказати з жахом того часу, тому що німецька мова говорить про щось зовсім інше, і нею так чудово розмовляли такі люди, як Ганс або Софі Шолль […]. Через мову захисту до мене повернулася моя рідна мова, збережена, ніби не поранена і не понівечена, ніби не зачеплена лексикою вбивства, те, що залишилося для мене — це мова Йозефа Айхендорфа або Гайнріха Гайне»;

Нарешті, переклад як культурне посередництво у значенні hospitalité означає демонстрацію іншій людині своєї людяності: «Немає нічого неприємнішого, ніж розмова іноземною мовою, якої ти не розумієш, бо говоріння спонукає до розуміння, до олюднення іншої людини, бо я є людиною саме через розуміння, не знаків, а говоріння, і тільки люди говоріть».

Для Ґольдшмідта переклад відкриває, свідомо чи несвідомо, момент розуміння власної ідентичності. Ґольдшмідт відчуває просторову напругу між своїми ідентичністями: «Чим глибше ти заглиблюєшся в мову, тим більше ти стаєш нею одержимий і тим більше тобі потрібна інша мова, щоб триматися на відстані».

І він переживає цю напругу як позитивний, збагачувальний момент, який запобіг йому скотитися до німецької мови нацистів.

Нагороди

1991: SWR Best List Award 1991: Премія з німецької мови 1991: Премія Ганса і Софі Шолль (за «Виокремлення») 1993: Літературна премія міста Бремен 1994: Ліманічна премія перекладу 1996: Премія інтимного письма 1997: Почесний доктор Оснабрюкського університету 1999: Премія Людвіга Берне 2001: Премія Неллі Сакс міста Дортмунда 2002: Медаль Гете з 2004 року існує «Програма Жоржа Артюра Ґольдшмідта», навчальна програма для молодих перекладачів літератури, організована Франкфуртським книжковим ярмарком, Франко-німецьким молодіжним бюро, Міжнародним бюро Франції та Швейцарським культурним фондом Pro Helvetia, носить його ім'я. Гольдшмідт — меценат.Deutsch-französisches Programm für junge Literaturübersetzer aus drei Ländern: D, F, CH oder Goldschmidt-Programm fördert junge Literaturübersetzer mit Arbeitssprache Französisch 2004: Prix France Culture (для Le Poing dans la bouche) 2005: Премія Йозефа Брайтбаха 2007: Ерлангенська літературна премія за поезію в перекладі 2013: Премія Берлінської академії 2015: Культурна премія імені Зигмунда Фрейда 2017: Почесний доктор Бернського університету 2021: Номінація на Німецьку книжкову премію (лонг-лист) із «Заблокованим шляхом».

Твори

Література та есе

Der Spiegeltag. (Le miroir quotidien, 1981). Ins Deutsche übertragen von Peter Handke. Suhrkamp, Frankfurt am Main 1982. Ein Garten in Deutschland. (Un jardin en Allemagne, 1986). Ins Deutsche übertragen von Eugen Helmlé. Ammann, Zürich 1988. Der unterbrochene Wald. (La forêt interrompue, 1991). Ins Deutsche übertragen von Peter Handke. Ammann, Zürich 1992. Die Absonderung. Erzählung. Ammann Verlag, Zürich 1991. Der bestrafte Narziss. (Narcisse puni, 1990). Ins Deutsche übertragen von Mariette Müller. Ammann, Zürich 1994. Die Aussetzung. Ammann, Zürich 1996. Als Freud das Meer sah. Freud und die deutsche Sprache. Ins Deutsche übertragen von Brigitte Große. Ammann, Zürich 1999. Über die Flüsse. Autobiografie. Ins Deutsche übertragen vom Autor. Ammann, Zürich 2001. In Gegenwart des abwesenden Gottes. (En Présence du Dieu absent, 2001). Ins Deutsche übertragen von Brigitte Große. Ammann, Zürich 2003. Der Stoff des Schreibens. Essay. Matthes & Seitz, Berlin 2005, ISBN 978-3-88221-862-6. Freud wartet auf das Wort. Freud und die deutsche Sprache II. Ins Deutsche übertragen von Brigitte Große. Ammann, Zürich 2006. Die Befreiung. Erzählung. Ammann, Zürich 2007, ISBN 978-3-250-10508-4. Die Faust im Mund. Essay. Übers. Brigitte Große. Ammann, Zürich 2008, ISBN 978-3-250-30021-2. Meistens wohnt der den man sucht nebenan. Kafka lesen. Essay. Übers. Brigitte Große. S. Fischer, Frankfurt am Main 2010, ISBN 978-3-10-027824-1. Ein Wiederkommen. (L'esprit de retour, 2011). Erzählung. S. Fischer, Frankfurt am Main 2012, ISBN 978-3-10-027825-8. (Selbstübersetzung) Der Ausweg. (Le recours, 2005). Erzählung. S. Fischer, Frankfurt am Main 2014, ISBN 978-3-10-002209-7. (Selbstübersetzung) Die Hügel von Belleville. (Les collines de Belleville, 2015). Erzählung. S. Fischer, Frankfurt am Main, 2018, ISBN 978-3-596-70202-2 (Selbstübersetzung). Vom Nachexil. Wallstein, Göttingen 2020, ISBN 978-3-8353-3590-5. Der versperrte Weg. Roman des Bruders. Wallstein, Göttingen 2021, ISBN 978-3-8353-5061-8. Heidegger und die deutsche Sprache. Aus dem Französischen von Monika Noll. ça ira, Freiburg 2023, ISBN 978-3-86259-180-0.

Вибрані переклади

Вальтер Беньямін : нім. Серія листів. Париж 1979. Георг Бюхнер : Ленц . Париж 2003. Йоганн Вольфганг Гете: Страждання молодого Вертера . Париж 1973 Петер Гандке: Нісенітниця і радість. Вірші Париж 1975. Петер Гандке: L'Absence. Париж 1991. Петер Гандке: Дон Жуан. Париж 2006. Томас Йонігк : Юпітер. Париж 2004. Франц Кафка: Процес (роман) . Париж 1983. Франц Кафка: Замок (роман) . Париж 1984. Фрідріх Ніцше: Так казав Заратустра . Париж 1972. Адальберт Штіфтер: Розкута людина . Париж 1979.

Примітки

Література

Wolfgang Asholt (Hrsg.): Studien zum Werk von Georges-Arthur Goldschmidt. Osnabrück 1999. Klaus Bonn: Zur Topik von Haus, Garten und Wald, Meer. Georges-Arthur Goldschmidt. Bielefeld 2003, ISBN 3-89528-395-9. Michaela Holdenried: Das Ende der Aufrichtigkeit? Zum Wandel autobiographischer Dispositive am Beispiel von Georges-Arthur Goldschmidt. In: Archiv für das Studium der neueren Sprachen und Literaturen. 149. Jg. (1997), Bd. 234, H. 1, S. 1–19. Günther Rüther: Wohnen zwischen den Sprachen: Der deutsch-französische Autor Georges-Arthur Goldschmidt. Einführung in Leben und Werk. In: Französische Gegenwartsliteratur (= Begegnungen mit dem Nachbarn. Band 3). Konrad-Adenauer-Stiftung, Sankt Augustin 2004, ISBN 3-937731-33-4, S. 127—137 (Kurzfassung online; PDF-Datei, 39 kB). Anne-Kathrin Reulecke: Poetik der Zweisprachigkeit. Autobiographie und Übersetzung bei Georges-Arthur Goldschmidt. Poétique du bilinguisme. Autobiographie et traduction chez Georges-Arthur Goldschmidt Reihe Conférences. Traduit de l'allemand par Franck Lemonde. (Reihe: Franz Hessel Lectures / Conférences Franz Hessel). Hg. v. Stephan Braese, Céline Trautmann-Waller. Editions de l’éclat, Paris 2018, ISBN 978-2-84162-439-3. Tim Trzaskalik: Gegensprachen. Das Gedächtnis der Texte. Georges-Arthur Goldschmidt. Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-86109-178-3. Georges-Arthur Goldschmidt (= Kultur & Gespenster Ausgabe 5), Konzipiert von Tim Trzaskalik. Textem Verlag, Hamburg 2007, ISBN 978-3-938801-40-6. Georges-Arthur Goldschmidt (= Text + Kritik. H. 181). edition text + kritik, München 2009, ISBN 978-3-88377-993-5.