Битва під Варшавою, також Радзимінська битва або Воломінська битва — одна із серії битв між 1-м Білоруським фронтом Червоної Армії та групою армій «Центр» німецької армії. Битва була частиною Люблін-Берестейської операції, заключної фази операції «Багратіон». Битва відбулася поблизу міста Радзимін в передмісті Варшави, частиною якої стала велика танкова битва під Воломіном. Вона стала найбільшою танковою битвою на сучасній території Польщі під час Другої світової війни.

Наближення Червоної Армії до Варшави стало знаком для Армії Крайової про необхідність початку Варшавського повстання. Битва закінчилася поразкою радянських військ, в тому числі оточенням і знищенням 3-го танкового корпусу. незрозуміло, якою мірою ця поразка сприяла рішенню радянських військ не допомагати Варшавському повстанню.

Передумови Після входу до Польщі, 1-й Білоруський фронт Червоної Армії під командуванням Костянтина Рокоссовського продовжив наступ в напрямку Варшави. 65-та армія (12 дивізій) разом із 1-м гвардійським танковим корпусом мала просунутися до міста Сероцьк, а потім обійти Варшаву з півночі. 28-ма армія (9 дивізій) разом з 1-м механізованим та 9-м танковим корпусами наступала безпосередньо на Варшаву і була відокремлена від 47-ї армії по лінії Седльці — Мінськ-Мазовецький, а від 65-ї армії — по лінії Соколів-Підляський — Венгрув — Радзимін. Обидві армії, додатково підтримувані 2-м та 4-м гвардійськими кавалерійськими корпусами, мали взяти участь у відбитті німецького тактичного контрудару на Радзимін та Воломін. Водночас 47-ма армія (10 дивізій) мала захопити південні підступи до Праги, захопити правобережну Варшаву та переправитися через річку через мости у Варшаві або через тимчасовий міст у Гура-Кальварії. 70-та армія (4 дивізії) мала слідувати за 47-ю та служити тактичним резервом.

Водночас решта сил фронту мали підтримати наступ на Варшаву, форсуючи Віслу на південь від неї, поблизу Магнушева, та обійти місто з півдня та заходу. 8-ма гвардійська армія (9 дивізій) разом з 1-ю Польською армією (3 дивізії) та 69-ю армією (9 дивізій за підтримки 11-го танкового корпусу) мали форсувати річку біля Магнушева.

Битва Після того, як радянські розвідувальні частини досягли Варшави наприкінці липня, 1 серпня 1944 року почалося Варшавське повстання. Починаючи з району на південь від Мінська-Мазовецького, 3-й танковий корпус під командуванням генерал-майора Миколи Вєдєнєєва (частина 2-ї танкової армії) просунувся на північний захід через Окунев та Воломін до Радзиміна. Йому залишалося лише п'ять кілометрів до стратегічно важливого мосту через річку Нарва у Зеґжі.

У відповідь на прорив Вєдєнєєва, Німеччина 31 липня розпочала тактичну контратаку поблизу Радзиміна. Наступ, здійснений 4 недоукомплектованими танковими дивізіями, мав на меті захист східних підступів до Варшави та переправ через Віслу, а також знищення трьох танкових корпусів Другої танкової армії. До битви 4-та і 19-та танкові дивізії, 5-та танкова дивізія СС та дивізія «Герман Герінг» під командуванням фельдмаршала Вальтера Моделя були зосереджені в різних районах, а в район Воломіна вони прибули між 31 липня та 1 серпня 1944 року. Хоч спочатку 3-й танковий корпус успішно захищався від атак дивізії «Герман Герінг» та 19-ї танкової дивізії, прибуття 4-ї танкової дивізії та 5-ї танкової дивізії СС ознаменувало цілковите знищення не лише меншого за чисельністю, але тепер вже й ізольованого підрозділу.

Вже 1 серпня передові частини 19-ї та 5-ї танкових дивізій СС, що наближалися із заходу та сходу відповідно, зустрілися під Окуневом, відрізавши 3-й танковий корпус від інших частин Другої танкової армії. Оточений у районі Воломіна, 3-й танковий корпус був знищений 3 серпня 1944 року. Спроби 8-го гвардійського та 16-го танкових корпусів дістатися до оточеного підрозділу зазнали невдачі, і 8-й гвардійський танковий корпус зазнав серйозних втрат. Хоча Модель далі планував атакувати 8-й гвардійський танковий корпус, відхід 19-ї танкової дивізії та дивізії «Герман Герінг» задля зміцнення німецької оборони навколо плацдарму в Магнушеві змусив і решту німецьких військ навколо Окунева перейти до оборони.

З невідомих причин 2 серпня 1944 року всім арміям, які мали штурмувати Варшаву, було видано нові накази. 28-ій, 47-ій та 65-ій арміям було наказано піти на північ та захопити незахищене місто Вишкув та вийти до річки Лівець. 2-га танкова армія залишилася на місці та мусила боротися з німецькими частинами самостійно, без підтримки піхоти. Також 69-ій армії було наказано зупинитися, а 8-ій гвардійській армії під командуванням Василя Чуйкова — припинити штурм та чекати на німецьку атаку з боку Гарволіна.

Подальші бої тривали до 10 серпня, коли німецькі частини врешті-решт відступили. Втрати радянських військ були серйозними, але недостатньо великими, щоб вплинути на загальний хід їхнього наступу на Варшаву. 3-й танковий корпус був знищений, а 8-й гвардійський та 16-й танкові корпуси зазнали важких втрат. Втрати 2-ї танкової армії були настільки значними, що 5 серпня її було виведено з передової.

Подальші події Загалом, між 1 і 10 серпня, 2-га танкова армія втратила 409 осіб убитими, 1271 пораненим та 589 зниклими безвісти. Також вона втратила 284 танки та самохідні гармати (40 % цих втрат були безповоротними, тобто 113 одиниць бронетехніки не підлягали відновленню) з 679 одиниць, які армія мала станом на 30 липня. Після Другої світової війни комуністична пропаганда використовувала цю битву як виправдання того, що Червона Армія не допомогла Варшавському повстанню. Однак, питання чому радянський наступ було зупинено, залишається без відповіді, оскільки деякі російські архіви досі залишаються засекреченими. Деякі польські та західні історики стверджують, що радянський наступ було зупинено, оскільки радянське керівництво хотів знищення варшавських повстанців, вірних польському уряду у вигнанні (що був відомий своєю антирадянською позицією).

Радянське командування, вочевидь, не звинуватило генерал-лейтенанта Вєдєнєєва в оточенні та знищенні 3-го танкового корпусу. Вєдєнєєв пережив битву та залишився командувачем. У листопаді 1944 року 3-й танковий корпус був удостоєний почесного звання 9-го гвардійського танкового корпусу.

Бойові частини СРСР, що брали участь у битві

8-ма гвардійська армія 4-й гвардійський стрілецький корпус 28-й гвардійський стрілецький корпус 29-й гвардійський стрілецький корпус 11-та гвардійська важка танкова бригада 28-ма армія 3-й гвардійський стрілецький корпус 20-й стрілецький корпус 128-й стрілецький корпус 22-га артилерійська дивізія 47-ма армія 77-й стрілецький корпус 125-й стрілецький корпус 129-й стрілецький корпус 60-та стрілецька дивізія 48-ма армія 29-й стрілецький корпус 42-й стрілецький корпус 53-й стрілецький корпус 194-та стрілецька дивізія 65-та армія 18-й стрілецький корпус 46-й стрілецький корпус 80-й стрілецький корпус 105-й стрілецький корпус 115-та стрілецька бригада 26-та артилерійська дивізія 69-та армія 25-й стрілецький корпус 61-й стрілецький корпус 91-й стрілецький корпус 68-ма танкова бригада 70-та армія 96-й стрілецький корпус 114-й стрілецький корпус 2-га танкова армія 8-й гвардійський танковий корпус 3-й танковий корпус 16-й танковий корпус 1-ша польська армія 1-й армійський корпус 2-й армійський корпус 1-й танковий корпус 2-й гвардійський кавалерійський корпус 4-й гвардійський кавалерійський корпус 7-й гвардійський кавалерійський корпус 4-й артилерійський корпус прориву 1-й гвардійський танковий корпус 1-й механізований корпус 9-й танковий корпус 11-й танковий корпус

Німецькі військові частини, що брали участь у битві під Воломіном

73-тя піхотна дивізія (протистояла 16-му танковому корпусу) 19-та танкова дивізія (протистояла 3-му та 8-му гвардійському танковим корпусам) Дивізія «Герман Герінг» (протистояла 3-му танковому корпусу) 4-та танкова дивізія (протистояла 3-му танковому корпусу) 5-та танкова дивізія СС (протистояла 3-му танковому та 125-му стрілецькому корпусам)

Див. також

Варшавське повстання Люблін-Берестейська операція Операція «Багратіон»

Джерела