Копальня Сан-Бенедетто — колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія.
У 1869-му один з гіничих інженерів виявив в районі Сан-Бенедетто поклади галеніту та каламіну (мінерали свинцю та цинку відповідно), а в 1871-му права на родовище отримала французька компанія Petin Gaudet. Облаштована нею копальня мала збагачувальну фабрику, кілька печей для кальцинації (обпалювання) та коротку залізничну колію.
В 1929-му рудник Сан-Бенедетто придбала бельгійська компанія Vieille Montagne (яка вже володіла цілим рядом копалень на південному заході Сардинії), що інвестувала у розвиток, зокрема, в будівництво шахтного стовбуру «Champion» та дренажного тунелю (підземні води сильно перешкоджали веденню розробки). Як і інші копальні Сардинії, Сан-Бенедетто зазнала негативного впливу потужної світової економічної кризи 1929—1933 років, проте продовжувала роботу, так, відомо, що в 1931-му обсяг видобутку склав 1150 тонн галеніту та 3000 тонн каламіну (варто відзначити, що в ті часи було поширено звітувати про обсяги отриманих цільових мінералів, а не руди).
У 1941 році, коли під час Другої світової війни Бельгія та Італія опинились по різні сторони, рудник передали компанії Società Anonima Nichelio e Metalli Nobili (SAPEZ) — дочірній структурі державної компанії Azienda Minerali Metallici Italiani (AMMI). По завершенню війни Сан-Бенедетто перейшла до іншої дочірньої компанії AMMI — Società Anonima Piombo E Zinco (SAPEZ), в якій Vieille Montagne отримала частину акцій. У 1954-му SAPEZ була поглинута AMMI, що також викупила належні бельгійцям акції.
У період управління SAPEZ провели поглиблення шахтного стовбуру «Zimmermann», що дозволило вести видобуток на глибині 150 метрів (відомо, що головне рудне тіло виявили на глибині 50 метрів, проте воно простежувалось щонайменше до глибини у 200 метрів) Також оптимізували схему збагачення руди за рахунок її відправки до розташованої в тому ж районі копальні Барраксіутта. Втім, це не означало остаточного припинення таких операцій на Сан-Бенедетто, де в 1956-му ввели в дію флотаційну збагачувальну фабрику для переробки накопичених хвостів.
У 1979-му під час чергової реорганізації гірничого сектору Італії, який переживав важкі часи, AMMI була поглинута компанією Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni, а в 1986-му Eni відокремила металургійний сектор від гірничодобувного та створила для управління останнім Società Italiana Miniere (SIM). Саме SIM розпочала в 1987 році будівництво транспортного вузла «Rampa», який надав би доступ до старих рудних тіл. Втім, вже у 1990-му рудник закрили (на цей момент він щодобово продукував 200 тонн руди).
Примітки