Соляний промисел Маргеріта-ді-Савоя – виробничий майданчик з видобутку хлориду натрію на східному узбережжі Італії.
Видобуток солі у прибережній лагуні/озері Сальпі вели ще римляни, про що свідчить зображення на мапі III століття н.е. Інші відомості про тутешні соляні промисли відносяться до XII, XIII, XVI та XVII століть, а з середині XVIII та потягом XIX століття тут провадились масштабні інженерні роботи, що включали розкопування нових проходів між лагуною та морем, будівництво дамби для захисту від розливів річки Офанто та інші заходи.
Технологія роботи промислу засновується на природньому випаровуванні в системі ставків, що призводить до підвищення солоності та кристалізації солі. Хоча в цілому для руху води по системі використовують природній ухил, проте деінде доводиться провадити її підйом технічними засобами – первісно це були ручні пристрої, в середині XVIII століття їх замінили на гвинт Архімеда, потім задіяли вітровий привід, а далі вже з’явилась парова машина.
В першому десятилітті ХХ століття провели масштабну реконструкцію промислу, що збільшила його площу майже на 900 гектарів, а в 1929-му після чергового розширення він охопив все озеро Сальпі. У другій половині ХХ століття територію розширили ще більше, затопивши раніше сухі ділянки. Станом на початок 2020-х років загальна площа промислу сягає 4500 гектарів, з яких біля 3500 гектарів припадає на басейни випаровування, а ще 500 на ставки для осаду солі, при цьому потужність становить 500 – 550 тисяч тонн солі на рік.
Також можливо відзначити, що з 1928 поряд з промислом працював завод солей брому, який використовував залишковий маточний розчин, що виникав в процесі підготовки товарного хлориду натрію.
Примітки