Рувим Мойсейович Лейбов (2 серпня 1904, Лозова, Павлоградський повіт Катеринославської губернії — 13 січня 1982, м. Донецьк) — український радянський гірничий інженер-електромеханік єврейського походження, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри гірничої електротехніки і автоматики Донецького політехнічного інституту (1943—1977), кавалер ордену Трудового Червоного Прапора.
Біографія Рувим Лейбов народився 2 серпня 1904 року у робітничому селищі Лозова Павлоградського повіту Катеринославської губернії (тепер — місто Лозівського району Харківської області).
У 1926 році здобув освіту у Дніпропетровському гірничому інституті, здобувши фах гірничого інженера-електромеханіка.
Після завершення інституту протягом 1926—1927 років працював заступником завідувача електровідділу Новосмоляніновского рудника у м. Сталіно (тепер — Донецьк).
У 1927 році Рувим Лейбов перейшов на роботу до Народного комісаріату праці Української СРР (м. Харків), де працював до 1929 року.
У 1929 року він починає роботу на посаді завідувача лабораторії електротехніки Вугільного інституту у Харкові, де працював до 1941 року.
Протягом 1941—1942 років працював завідувачем лабораторії гірничої електротехніки КузбасНДІ (м. Прокоп'євськ Кемеровської області, тепер — Росії), а у 1942 році — тимчасово старшим інженером електромеханічного відділу Народного комісаріату вугілля СРСР (м. Москва)
Рувим Лейбов у 1942 році починає роботу завідувачем кафедри гірничої електротехніки і автоматики Донецького політехнічного інституту.
У 1943 році захиистив кандидатську дисертацію, а у 1954 році — докторську дисертацію, того ж року йому було присвоєне звання професора.
У 1977 році полишає роботу завідувача кафедри гірничої електротехніки і автоматики Донецького політехнічного інституту, і стає професором-консультантом тієї кафедри. На цій посаді він працював до 1981 року.
Рувим Лейбов помер 13 січня 1982 року в м. Донецьку. Похований на кладовищі Мушкетове у Донецьку.
Наукова робота Рувим Лейбов був розробником теорії захисту людини від ураження електричним струмом в мережах з ізольованою нейтраллю трансформатора. Це дало змогу перевести низьковольтні електричні мережі всіх шахт на електроживлення від трансформаторів з ізольованою нейтраллю з обов'язковим використанням спеціально розроблених апаратів захисту від витоків струму на землю. Він розробив апарат РУВ у 1949 році, а згодом він був керівником розробки апаратів серії УАКІ.
Також він багато приділяв увагу розвитку кафедри гірничої електротехніки і автоматики Донецького політехнічного інституту. На основі своїх наукових розробок розробив навчальний курс «Електропостачання гірничої промисловості».
Рувим Лейбов був автором 120 наукових праць, у тому числі низки монографій.
Під його науковим керівництвом захищено 7 кандидатських дисертацій.
Основні праці
Заземление в шахте. — Харьков; Киев, 1934; Взрывобезопасное шахтное электрооборудование. — Киев; Харьков, 1937 Электрооборудование для шахт опасных по газу или пыли и его эксплуатация. — Сталино, 1948; Утечки в шахтных электрических сетях. — Москва; Ленинград, 1952 Автоматические шахтные защитные устройства. — Москва, 1960 (співавт.) Релейная защита подземных электроустановок. — Москва, 1971 Электрификация подземных горных выработок: Учеб. — Москва, 1972 (співавт. М. І. Озерна).
Відзнаки та нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Три медалі Відомчі знаки і грамоти
Примітки
Джерела
Маренич К. М. Лейбов Рувим Мойсейович // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Т. 17. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. Електронної енциклопедії ДонНТУ. Лейбов Рувім Мойсейович