Тхіть Куанг Дик (); уроджений Лам Ван Тик; – 11 червня 1963) — в'єтнамський буддійський монах, що 11 червня 1963 року здійснив самоспалення у Сайгоні"Monk Suicide by Fire in Anti-Diem Protest," New York Times, 11 June 1963, 6.; David Halberstam, "Diem Asks Peace in Religion Crisis," New York Times 12 June 1963. 3.; Marilyn B. Young, The Vietnam Wars: 1945–1990, New York: Harper Collins Publishers, 1990. 95–96..

Куанг Дик вчинив це на знак протесту проти переслідування буддистів урядом Південного В'єтнаму під керівництвом Нго Дінь Дьєма, переконаного католика. Фотографії самоспалення ченця облетіли весь світ, привертаючи увагу до політики уряду Дьєма. Джон Ф. Кеннеді сказав про одну фотографію: «Жодна новинна фотографія в історії не викликала стільки емоцій у всьому світі, як ця»Zi Jun Toong, "Overthrown by the Press: The US Media's Role in the Fall of Diem," Australasian Journal of American Studies 27 (July 2008), 56–72.. , що зробив це фото, отримав за нього премію .

Вчинок Куанг Дика посилив міжнародний тиск на Дьєма та змусив його пообіцяти реформи з метою заспокоїти буддистів. Однак ці реформи не були впроваджені, що призвело до загострення суперечки. У міру того, як протести тривали, спецпідрозділи , вірні братові Дьєма, , розпочали по всьому Південному В'єтнаму на буддійські пагоди, захопивши серце Куанг Дика (яке зберігали як реліквію) та спричинивши загибель людей і значні руйнування. Кілька буддійських ченців наслідували приклад Куанг Дика, також спаливши себе. Зрештою, підтриманий США скинув Дьєма, якого було 2 листопада 1963 року.

Біографія

Все, що відомо про життя Кванг Дика походить від інформації, поширеної буддійськими організаціями. Він народився в селі Хой Кхань в районі Ван Нінь провінції Кханьхоа в центральному В'єтнамі, одним з семи дітей у родині Лам Хиу Инга і Нгуєн Тхі Нтонг. При народженні він отримав ім'я Лам Ван Тик.

У віці семи років він пішов вивчати буддизм під керівництвом Тхіть Хоанг Тхама — свого дядька по материнській лінії та духовного вчителя, який виростив його як рідного сина. Через деякий час Лам Ван Тик змінив ім'я на Нгуєн Ван Кхьєт.

У віці 15 років він склав обітниці шраманери (ченця-послушника) та у віці 20 років був висвячений у ченці під Тхіть Куанг Дик. Тхіть (釋) походить від «Тхіть Ка» або «Тхіть Зіа» (釋迦), що означає «з клану Шак'я». Після посвячення він вирушив до гори поблизу , давши обітницю прожити три роки життям самотнього пустельника. Пізніше він повернувся до свого гірського притулку, щоб відкрити пагоду Тхієн Лок...

Після закінчення самоізоляції він почав подорожувати центральним В'єтнамом, проповідуючи дхарму. Через два роки він пішов у ретрит до пагоди Сак Ту Тхієн Ан поблизу Нячанга. У 1932 році його призначили інспектором Буддійської асоціації в Ніньхоа, а потім інспектором ченців у своїй рідній провінції Кханьхоа. Протягом цього періоду в центральному В'єтнамі він очолював будівництво 14 храмів..

У 1934 році він переїхав до південного В'єтнаму та подорожував провінціями, поширюючи буддійські вчення. Також він також провів два роки в Камбоджі, вивчаючи буддійську традицію Тхеравади.

Після повернення з Камбоджі він керував будівництвом ще 17 нових храмів на півдні. Останнім із 31 нового храму, за будівництво якого він відповідав, була пагода Куан Те Ам в окрузі на околиці Сайгону. Вулицю, на якій стоїть храм, пізніше, у 1975 році, перейменували на честь Куанг Дика.

Після завершення будівництва храму Куанг Дик був призначений головою Колегії з церемоніальних обрядів Конгрегації в'єтнамських ченців та пагоди Фуокхоа, яка була початковим місцем розташування Асоціації буддійських досліджень В'єтнаму. Коли офіс Асоціації було перенесено до , головної пагоди Сайгону, Куанг Дик пішов у відставку.

Релігійні передумови акції

Часто вважалося, що у Південному В'єтнамі більшість населення становлять буддисти, частка яких складає до 70–80% The 1966 Buddhist Crisis in South Vietnam HistoryNetGettleman, pp. 275–276, 366.Tucker, pp. 49, 291, 293.Maclear, p. 63.. Але ці цифри були сильно завищені, оскільки західні журналісти часто плутали з буддизмом , і фактична кількість буддистів була набагато меншою, щонайбільше близько 27%.

Президент Нго Дінь Дьєм тоді загалом проводив прокатолицьку політику, яка викликала вороже ставлення багатьох буддистів. Уряд вважався упередженим до католиків на державній службі та у військових просуваннях, а також у розподілі землі та ділових привілеївTucker, p. 291.. Розподіл вогнепальної зброї серед сільських формувань самооборони, призначених для відбиття партизанів В'єтконгу, нібито також передбачав видачу зброї лише католикам.

Дьєм не скасував «приватний» статус, нав'язаний буддизму під час французької окупації, який вимагав офіційного дозволу на проведення публічної буддійської діяльностіKarnow, p. 294.. Земля, що належала католицькій церкві, була звільнена від заходів земельної реформиButtinger, p. 933.. Гуманітарна допомога США розподілялася непропорційно на користь сел із католицькою більшістю. За часів Дьєма католицька церква користувалася особливими пільгами щодо придбання власності, а в 1959 році він присвятив країну Діві МаріїJacobs, p. 91.. На великих публічних заходах начебто вивішували біло-золотий папський прапор.

Однак західні ЗМІ того часу давали викривлене освітлення подій, оскільки в'єтнамський буддизм за часів Першої республіки Дьєма насправді процвітав.

Невдоволення буддистів спалахнуло після заборони на початку травня вивішувати буддистський прапор у місті Хюе на Весак, день народження Гаутами Будди. Лише за кілька днів до цього католиків заохочували вивішувати папський прапор в Хюе під час урочистостей на честь архієпископа , старшого брата Дьєма.

Великий натовп буддистів протестував на Весак проти цієї заборони і кинув виклик уряду, відправившись з буддійськими прапорами до урядової телерадіостанції. Урядові війська відкрили вогонь по натовпу, внаслідок чого загинуло дев'ятеро протестувальників. Відмова Дьєма взяти на себе відповідальність (він звинуватив у цих смертях В'єтконг) призвела до подальших буддійських протестів та закликів до релігійної рівності. Оскільки Дьєм не бажав виконувати вимоги буддистів, протести посилювалися.

Самоспалення

10 червня 1963 року американським кореспондентам повідомили, що наступного ранку на дорозі біля камбоджійського посольства в Сайгоні станеться «дещо важливе». Більшість репортерів проігнорували це повідомлення, оскільки буддійська криза на той момент тривала вже понад місяць, і наступного дня на це місце з'явилося лише кілька журналістів, зокрема з «The New York Times» та Малкольм Браун, керівник сайгонського бюро «Associated Press».

Куанг Дик прибув у складі процесії, яка розпочалася біля сусідньої пагоди. Близько 350 ченців та черниць пройшли двома фалангами, попереду яких їхав седан «Austin Westminster». На машині висіли банери, надруковані англійською та в'єтнамською мовами, текст яких засуджував уряд Дьєма та його політику щодо буддистів, вимагаючи від нього виконання своїх обіцянок щодо релігійної рівності. Інший чернець запропонував свою кандидатуру пожертвувати собою, але старшинство Куанг Дока переважило.

Процесія зупинилася на перетині бульвару Фан Дінь Фунг (нині вулиця Нгуєн Дінь Чіу) та вулиці Ле Ван Зуєт (нині вулиця Кач Манг Тханг Там), за кілька кварталів на південний захід від Президентського палацу (нині ).

Куанг Дик вийшов з машини разом із двома іншими ченцями. Один поклав на дорогу подушку, а другий дістав з багажника п'ятигалонну каністру з бензином. Коли учасники маршу утворили коло навколо нього, Куанг Дик сів на подушку у традиційній буддійській медитативній позі лотоса., і помічник вилив йому на голову бензин з каністри. Куанг Дик, обертаючи дерев'яні молитовні чотки, промовив слова «Nam mô A Di Đà Phật («Слава Будді Амітабхі»), після чого підпалив сірник і кинув його на себе. Його охопило полум'я, від тіла йшов чорний маслянистий дим.

Останні слова Куанг Дика перед смертю задокументовані в , який він залишив:

Девід Галберстам писав з приводу побаченого:

Глядачі здебільшого приголомшено мовчали, деякі голосили або молилися. Багато ченців та черниць, а також деякі шоковані перехожі та навіть дехто з , яким було наказано контролювати натовп, впали ниць перед палаючим ченцем. Один з ченців англійською та в'єтнамською мовами повторював у мікрофон: «Буддійський священник спалює себе до смерті. Буддійський священник стає мучеником».

Приблизно через 10 хвилин тіло Куанг Дика впало на спину. Як тільки вогонь вщух, група ченців накрила димлячий труп жовтими шатами, підняла його та спробувала помістити в труну, але кінцівки не можна було випрямити, і одна з рук стирчала з дерев'яного ящика, коли його несли до пагоди Са Лой неподалік. Біля пагоди студенти розгорнули двомовні банери з написом: «Буддійський священник спалив себе за наші п'ять прохань».

О 13:30 близько 1000 ченців зібралися всередині, щоб провести зустріч, тоді як зовні великий натовп пробуддійських студентів утворив навколо неї людський бар'єр. Зустріч незабаром завершилася, і всі, крім 100 ченців, повільно покинули комплекс. Майже 1000 ченців у супроводі повернулися до місця самоспалення. Поліція затрималася неподалік. Близько 18:00 тридцять черниць та шістьох ченців було заарештовано за проведення молитовного зібрання на вулиці біля Са Лой. Поліція у обладнанні для боротьби з масовими заворушеннями оточила пагоду, заблокувавши прохід та створюючи у спостерігачів враження неминучої збройної облоги.

Похорон і наслідки

Після цього самоспалення США посилили тиск на Дьєма, щоб той відновив переговори щодо невдалої угоди. Дьєм запланував екстрене засідання кабінету міністрів на 11:30 ранку 11 червня для обговорення буддійської кризи, яка, на його думку, мала вщухнути, але після смерті Куанг Дика скасував цю зустріч і зустрівся зі своїми міністрами особисто. Виконувач обов'язків посла США у Південному В'єтнамі попередив , державного секретаря уряду Дьєма, про відчайдушну потребу в угоді, заявивши, що ситуація «небезпечно близька до критичної точки», і що він очікує від Дьєма виконання п'ятипунктового маніфесту буддистів. Державний секретар США Дін Раск попередив , що Білий дім публічно відмежується від режиму Дьєма, якщо цього не відбудеться.. та поступки буддистам були підписані 16 червня.

Похорон Куанг Дика спочатку призначили на 15 червня. Того дня 4000 людей зібралися біля пагоди Са Лой, але церемонію було перенесено. 19 червня його останки вивезли з Са Лой на цвинтар за 16 кілометрів на південь від міста для остаточної кремації та похоронної церемонії. Після підписання Спільного комюніке кількість присутніх була обмежена приблизно 500 ченцями, згідно з домовленістю між буддійськими лідерами та поліцією.

Нетлінне серце та символізм

Тіло Куанг Дока було кремовано під час похорону, але його серце нібито залишилося цілим і не згоріло. Його визнали святинею та помістили до скляної чаші у пагоді Са Лой. Така реліквія серця вважається символом співчуття. Згодом в'єтнамські буддисти стали почитати Куанг Дика як Бодхисатву (Bồ Tát), і, відповідно, його часто називають в'єтнамською «Бо Тат Тхіх Куанг Дик».

21 серпня атакували Са Лой та інші буддійські пагоди по всьому В'єтнаму. Таємна поліція мала намір конфіскувати прах Куанг Дика, але двоє ченців втекли з урною, перестрибнувши через задню огорожу та знайшовши притулок в Оперативній місії США по сусідству.