Аннам (, , Ань нань, «умиротворений південь»), також Протекторат Аннам або Trung Kỳ ( — «Центральний край») — французький протекторат, що охоплював центральну частину сучасної республіки В'єтнам з 1883 по 1948 рік.
Назва вживалася спочатку в китайській (для позначення території, що займала північну частину сучасного В'єтнаму в період китайської колонізації — «Аннам дохофу» (679—757 і 766—866)), а потім переважно в європейській (в першу чергу французькій) колоніальній літературі для позначення всієї країни. В'єтнамців називали «аннамітами». Сучасна в'єтнамська назва території північного В'єтнаму — Бакбо, а центрального В'єтнаму — Чунгбо.
Етимологія Аннам означає «Умиротворений Південь» у китайсько-в'єтнамській лексиці, топонім походить від китайського An Nan (). В історії В'єтнаму це позначення є одним з декількох, даних китайцями Тонкіну, основній території сучасного В'єтнаму навколо міста Ханой.
Назва також застосовувалася до Аннамських гір (), гірського хребта довжиною 1100 км, що розділяє В'єтнам і Лаос. В'єтнамська мова або її центральні діалекти називалися «аннамськими»Mark W. McLeod & Thi Dieu Nguyen, Culture and Customs of Vietnam, Greenwood Press, 2001, p. 4..
Назва An Nam часто вважається образливою для в'єтнамців і здебільшого використовується в саркастичній манері. Замість неї в офіційних контекстах використовується Trung Kỳ (також пишеться Trung Kì).
Встановлення протекторату Наприкінці XVIII століття повстання Тейшонів повалило владу князів Нгуєн, але один з членів роду, Зя Лонг, за допомогою французьких сил у 1802 році об'єднав увесь сучасний В'єтнам (Аннам, Тонкін і Кохінхіну). Допомогу йому надав єпископ П'єр Піньйо де Беен, який вбачав у цьому засіб встановлення французького впливу в Індокитаї.
Після завоювання Кохінхіни у 1858–1862 роках французи відновили свою експансію в 1883 році. Перший договір про протекторат був підписаний у 1883 році (Гарманський договір), хоча наступного року його замінив дещо м'якший договір Патенотра. Тяньцзінським договором (1885) Китай визнав французький протекторат над Аннамом і Тонкіном, відмовившись від своїх претензій на сюзеренітет над В'єтнамом.
У 1887 році Аннам і Тонкін стали частиною Французького Індокитаю. 9 травня 1889 року вони були розділені на дві адміністративні одиниці під назвою «Résidences supérieures», кожна з яких підпорядковувалася генерал-губернатору Французького Індокитаю. Хоча династія Нгуєн номінально продовжувала правити обома протекторатами, Тонкін де-факто керувався безпосередньо французами, тоді як імператорський уряд зберігав певний ступінь влади над Аннамом. 27 вересня 1897 року імператорська рада у В'єтнамі була замінена радою міністрів під головуванням французького представникаPierre Brocheux and Daniel Hémery, Indochine : la colonisation ambiguë 1858–1954, La Découverte, 2004, p. 78-89.
Географія та клімат
Аннам складався з вигнутої смуги території, що простягалася на 1200–1300 км у довжину, з приблизною площею 135 000 км². Країна мала багатий, добре зрошуваний ґрунт, що давав тропічні врожаї, і була багата на корисні копалини.
Рельєф складався переважно з гірських хребтів і плато, вкритих лісами, які спускалися до узбережжя вузькою смугою рівнин.
Клімат в Аннамі характеризувався сезоном дощів, що починався у вересні і тривав три-чотири місяці, збігаючись з північно-східним мусоном і періодом тайфунів. Червень, липень і серпень були найспекотнішими місяцями. Південно-західний мусон, що приносив дощі в Кохінхіну, збігався з сухим сезоном в Аннамі, ймовірно, через те, що гори і високі плато, які розділяли ці регіони, затримували опади.
Економіка Протягом французького періоду промисловість була розвинена слабо. Економіка була аграрною і базувалася на: вирощуванні рису, який ріс переважно в невеликих дельтах річок уздовж узбережжя; рибальстві та солінні риби; виробництві шовку та бавовни (прядіння та ткацтво); вирощуванні чаю, тютюну, кориці, цінних порід дерева, каучуку, кави, перцю та цукрової тростини.
Експорт складався з чаю, сирого шовку та невеликої кількості бавовни, рису та цукрової тростини. Імпорт включав рис, залізні вироби, борошно, вино, опіум та бавовняні вироби. Поблизу Дананга (Турану) були вугільні шахти, також видобували золото, срібло, свинець, залізо. Торгівля, яка контролювалася переважно китайцями, здійснювалася здебільшого морем, через порти Дананг і Куїньон.
Адміністрація Теоретично Аннамом правив імператор (з династії Нгуєн), якому допомагала «таємна рада» (comat). Ця рада складалася з голів шести міністерств (внутрішніх справ, фінансів, війни, ритуалів, юстиції та громадських робіт), призначених імператором.
Фактична влада перебувала в руках французького верховного резидента (Résident supérieur), який перебував у Хюе. Він головував у раді протекторату, що складалася з керівників французьких служб в Аннамі та двох членів «таємної ради». Цей орган вирішував питання оподаткування, бюджету та громадських робіт.
Провінціями керували місцеві губернатори (Tong Doc або Tuan Phu), яким допомагав місцевий персонал. Чиновники призначалися двором, але верховний резидент мав право скасувати призначення. Мандарини (чиновники) набиралися з усіх верств населення шляхом конкурсних іспитів.
З 1 січня 1898 року французи перебрали на себе право збирати всі податки в протектораті Аннам і виплачувати зарплату імператору та мандаринам.
Освіта Під час французького правління конфуціанська система освіти поступово замінювалася локалізованою версією французької системи. У 1906 році Франція провела першу освітню реформу у Французькому Індокитаї. Були створені початкові школи, коледжі та три університети, де навчання велося переважно французькою мовою. Незважаючи на це, доступ до освіти був обмеженим, і рівень неписьменності залишався високим. У 1917 році були встановлені чіткі освітні директиви, і на початковому рівні впроваджувалося навчання в'єтнамською мовою з використанням латинізованого алфавіту (Куокнги) замість китайських ієрогліфів.
Див. також Французький Індокитай Кохінхіна Тонкін Історія В'єтнаму
Література
Pierre Brocheux and Daniel Hémery, Indochine : la colonisation ambiguë 1858–1954, La Découverte, 2004. Gosselin, C., L'Empire d'Annam, Paris, 1904.
Примітки