Софія Моррісон (; , Піл, острів Мен — , там же) — менська культурна активістка, збирачка фольклору та письменниця. Завдяки її роботі та ролі в заохоченні та натхненні інших, її вважають однією з ключових фігур менського культурного відродження. Знана завдяки «Manx Fairy Tales» 1911 року, хоча найбільший вплив мала як активістка у боротьбі за відродження менської культури, зокрема завдяки своїй роботі з Менським мовним товариством та його журналом «Mannin», який редагувала з 1913 року і до своєї смерті.
Ранні роки Народилася в Пілі, острів Мен, була третьою з дев'яти дітей Чарльза Моррісона (1824—1880) та його дружини Луїзи (до шлюбу Креллін) (1830—1901). Батько був шанованим купцем, який володів флотом рибальських човнів і відповідав за будівництво вулиці Атол у Пілі. Перепис населення 1881 року зафіксував, що Софія Моррісон проживала за адресою: вулиця Атол, 7, але можливо, що вона протягом свого життя жила в інших сімейних будинках на цій вулиці, включно з будинками 11 та 15Kenyon, J. Stowell; Maddrell,Breesha and Quilliam, Leslie (2006) 'Sophia Morrison' in Kelly, Dollin, ed. New Manx Worthies, Douglas, Manx National Heritage..
Навчалася у місцевій Школі суконників і вивчала музику разом зі своїм родичем та другом Едмундом Гудвіном. Отримавши відзнаку від Музичного коледжу Трініті, стала першою людиною на острові, яка склала іспит у музичному коледжі. Про решту її освіти мало що відомо, окрім того, що в одинадцять років Моррісон жила в Баллізі, поблизу Ончана, щоб здобуття освіти, S2CID 161065152. Зацікавилася мовами, і вільно володіла менською та французькою, також здобула глибокі знання ірландської, шотландської гельської, італійської та іспанської мов. Багато подорожувала, зокрема до Франції, Бретані, країни Басків та США.
Робота Присвятила свою роботу збереженню культури острова Мен у всіх формах, які, на її думку, на той час перебували під загрозою зникнення. Провідна частина присвятила записуванню та збереженні елементів цієї культури, а також мотивувала інших звертати увагу на свою культуру, відновлювати її, визначати чи розширювати її. Вона збирала фольклор, мову та музику, а також заохочувала інших цінувати все, що пов'язано з островом Мен.
Фольклор За життя Моррісон визнана провідним авторитетом у галузі менського фольклору. До неї зверталися за консультаціями провідні фольклористи того часу, а Волтер Еванс-Венц згадував її нарівні з такими діячами, як-от Джон Ріс, Дуглас Гайд, Александр Кармайкл, Генрі Дженнер й Анатоль Ле Браз. Вона писала до журналу «Folk Lore, Celtic Nations & their Literary Activities» під редакцією Риса Філліпса, а також до книги Волтера Еванса-Венца «Fairy in Celtic Countries» (1911).
Її інтерес до збору фольклору був спрямований Чарльзом Родером (1848—1911), німецьким фольклористом з Манчестера, який відіграв важливу роль у формуванні більш наукового та практичного підходу Моррісон. Він вважав її набагато важливішою і значущішою для збереження культури острова Мен, ніж навіть А. В. Мура: «Ви дійсно єдина людина з острова Мен, яку я знаю, яка цілком розуміє велику цінність усіх цих питань», quoting Charles Roeder to Sophia Morrison.. Моррісон відрізнялася від таких збирачів, як Мур, тим, що збирала фольклор безпосередньо від людей, часто вирушаючи в польові поїздки з друзями, як-от Джозефін Кермод, знана під літературним псевдонімом КушагMiller, Stephen (2012) ‘"On the Manx Quest": Sophia Morrison and Josephine Kermode’ Manx Notes:Folkways and Language, No. 138. 1905 року разом з Родером стала співавторкою «Manx Proverbs and Sayings». У промові до книги демонструється віра Моррісон у важливість фольклору:З фольклору можна дізнатися про національний характер, історію народу, його звичаї та традиції. Тому я більше не перепрошую за те, що представляю цю збірку широкій публіці. Я впевнена, що її тепло приймуть не тільки завдяки своїй внутрішній цінності, але й тому, що показує, які скарби манського фольклору ще можна віднайти, досліджуючи людей, не втрачати нагоди до того, як старше покоління піде з життяManx Proverbs and Sayings Charles Roeder and Sophia Morrison, 1905.Її найуспішнішою працею в цій галузі є «Manx Fairy Tales», яка вперше вийшла друком 1911 року. На відміну від інших праць у цій галузі того часу, книга Моррісон здобула широке визнання не тільки серед науковців, а й від широкого загалу. Доносячи менську культуру до ширшої аудиторії, її можна було зберегти і відродити. Орієнтація книги на широку аудиторію простежується як у назві книги (оскільки за повір'ям слово «fairy» не вживається на острові Мен), так і в майже повній відсутності менської мови чи сильного діалекту. Однак, попри такі поступки та незначні зміни в оповіданнях, з метою кращого викладу, мешканці Піла та його околиць, від яких зібрали матеріал, добре їх сприйняті.
Популярність «Manx Fairy Tales» зросла після виходу другого видання 1929 року, до нього додали ілюстрації Арчибальда Нокса, друга Моррісон, який ілюстрував журнал "Mannin. В цьому виданні з'явились п'ять нових казок, зібраних з опублікованих письмових джерел, зокрема такі значні, як «The Moddey Doo», «Magnus Barefoot» та «The Buggane of St. Trinians», p. 235 (fn. 10).. Саме це видання книги друкується й донині.
Менська мова Хоча Моррісон виховувалась в англомовній сім'ї, вона вільно володіла менською мовою завдяки спілкуванню з рибалками Піла, з якими вона добре познайомилася через свого батька. У той час, коли мова стрімко занепадала, Моррісон почала виявляти особливий інтерес до її вивчення та збереження. Разом з О. Джогіном і Вільямом Кашен організувала уроки менської мови у Пілі, які невдовзі стали організовувати і в інших містах островаCaine, P. W. (1917), ‘Miss Sophia Morrison: In memoriam’, Mannin 5 (9)..
У березні 1899 року стала однією із засновниць Товариства менської мови (Yn Çheshaght Ghailckagh)Morrison, Sophia (1914), ‘The Origin of the Manx Language Society’, Manx Quarterly II (14)., секретарем якого вона була з 1901 року до своєї смерті. П. В. Кейн назвав її «рушійною силою всієї діяльності товариства». Завдяки товариству Моррісон відіграла центральну роль у друкуванні низки книг, написаних іншими авторами, які зберегли менську мову, зокрема «First Lessons in Manx» (1901) Едмунда Гудвіна.
Моррісон також прагнула зберегти англо-менський діалект, який, на її думку, перебував під загрозою через постійне зростання популярності англійської мови. Вона підтримувала діалект, заохочуючи сучасну літературу, написану діалектом для «Mannin», та на сцені через The Peel Players. Вона також цікавилася більш формальним записом діалекту, наприклад, через завершення разом з Едмундом Гудвіном роботи Артура Вільяма Мура над «A Vocabulary of the Anglo-Manx Dialect». Книгу завершили лише після її смерті і надрукували 1924 року завдяки її сестрі Луїзи. Її смерть також перервала роботу, яку вона виконувала над написанням англо-менського словника.
«Mannin»
Відповідала за «Mannin: Journal of Matters Past and Present relating to Mann», який видавався двічі на рік протягом дев'яти випусків у 1913—1917 роках. Його описували як вершину її життєвої справи, «формалізуючи ідеали культурного руху острова Мен на початку XX століття». Виступала ініціатором, редактором, а також спонсоркою журналу, оскільки саме вона відповідала за вартість виробництваAnon. (1917), (Obituary) ‘Miss Sophia Morrison’, Manx Quarterly IV (18)..
Журнал був центром культурного руху острова Мен, у якому виходили статті з широкого кола культурних питань: музика, фольклор, усна історія, історія, політика, біографії значних людей острова Мен, природнича історія, гельська мова Мен, а також оригінальні твори поезії, прози та театру. Журнал успішно підвищував популярність культури острова Мен як завдяки якості статей, так і завдяки міжнародному рівню тих, хто друкувася в журналі, зокрема Томас Едвард Браун, Джон Раскін, Арчибальд Нокс, Вільям Генрі Гілл, Альфред Персиваль Грейвз, Джордж Борроу, Джозефін Кермоуд, Філіп Мур Коллоу Кермоуд, Вільям Бойд Докінз, Мона Дуглас, Едвард Форбс, Вільям Каббон і В. Волтер Гілл.
Журнал справив значний і тривалий вплив на культуру острова і примітний розширенням і продовженням культури та літератури острова Мен, а не лише збереженням.
Останній випуск журналу вийшов у травні 1917 року, а дев'ятий випуск опублікували після смерті Моррісон, остаточно відредагований її протеже Моною Дуглас. Останнє видання містило низку статей, присвячених Моррісон та її важливості для острова Мен та його культуриMannin V (9), 1917.
Театр
Відданість Моррісон живій культурі острова Мен спонукало її очолити The Peel Players, невелику театральну компанію, яка ставила п'єси саме на острові Мен, здебільшого написані англо-менським діалектом. Важливість й успіх компанії демонстрували їхні постановки на острові та в АнгліїAnon. (1913), ‘Photographs of Cast of «Illiam Kodhere's Will»’, Manx Quarterly II (13). (Includes a reference to performances in Peel, Douglas and Liverpool)..
Компанія відіграла важливу роль у просуванні почуття менської ідентичності через постановки та діалект. Це унікальний випадок в історії острова, коли вдалося керувати успішною театральною трупою завдяки п'єсам, написаним місцевими авторами. Серед авторів яких ставили були Крістофер Р. Шиммін, Кушаг і В. Клукас Кінлі.
Інші культурні заходи Якщо потрібно було щось зробити для збереження, розвитку та популяризації культури острова Мен, Моррісон займалася цим. Це видно з широкого спектра її діяльності, зокрема: 1901 року відвідала перший панкельтський конгрес у Дубліні, а 1904 року була однією з членів делегації острова Мен на Кельтському конгресі в Кернарвоні, можливо, вершиною панкельтського руху, який існував між 1900 і приблизно 1910 роками.
Створила календар цитат Т. Е. Брауна разом з Еліс Малт Вільямс (1912), організувавши день Т. Е. Брауна в школах острова, написала успішну книгу «Manx Cookery Book» (1908)Anon. (1917), (Obituary) ‘Miss Sophia Morrison’, Manx Quarterly IV (18). та монографію на тему народного одягу острова Мен, разом з А. Коррін (в якій запропонувала розробити ідею національного одягу острова Мен). Брала участь у збиранні та записі народної музики, хоча мало що з її польових досліджень у цій галузі збереглосяMiller, Stephen (2013) ‘"I picked up a most beautiful old Manx tune yesterday": Sophia Morrison 1859—1917’ Manx Notes:Folkways and Language, No. 148. Її колекціонування народної музики було доволі консервативним порівняно з В. Г. Гіллом, який зазвичай аранжував мелодії на народний смак, але це не применшувало його поваги щодо внеску Моррісон. Відіграла важливу роль у створенні курсів співу на острові Мен.
Відігравала центральну роль у формуванні ідеї про острів Мен як кельтську націю, культурно пов'язаною з Ірландією, Шотландією та Уельсом тісніше, ніж з Англією. Хоча неоднозначні відносини з Англією робили острів Мен унікальним (і, можливо, аутсайдером) серед інших націй панкельтського руху, Моррісон сприяла відвідуванню менцями панкельтських зборів, зокрема сама відвідала Панкельтський конгрес у Дубліні 1901 року та в Кернарвоні 1904 року.
Смерть
У старшому віці страждала від зростальної глухоти, невралгічних головних болів. Серйозні проблеми з зором лікувала хірургічно на острові та в Манчестері. Померла 14 січня 1917 року в Пілі від раку кишківника.
Її поховали у сімейній могилі на цвинтарі Піла. Її труну несли члени місцевого оркестру. У номері «Mannin», яке вийшло після її смерті, П. В. Кейн написав:Справа національної приналежності острова Мен не переживала жодного подібного важкого удару, ніж той, що стався 14 січня цього року, коли пані Софія Моррісон, секретарка Товариства острова Мен, редакторка та власниця журналу «Mannin», пішла з життя.