Карл Іванович Бюрно (, -?) — військовий інженер, генерал-майор, учасник російсько-турецької війни 1828—1829 років і Кавказьких походів, організатор першого асфальтового заводу у Російській імперії.

Життєпис Народився у 1796 році на Сардинії, був прийнятий до російської служби з французької у 1820 р. з чином підпоручника та зарахований до інженерного корпусу.

У 1828 р. Бюрно послали в армію, що діяла проти турків, і він перебував при облозі й штурмі Браїла та на блокаді Шумли; за бойові заслуги підвищений до військового звання підполковника й нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня. У 1829 р. перебував у розпорядженні адмірала Грейга, який командував Чорноморським флотом, і 21 липня, маючи 100 чоловік Камчатського 44-го піхотного полку і 50 матросів, захопив місто Кітен, яке захищали 300 турецьких кавелеристів; а 24 липня, з одним батальйоном Іркутського 93-го піхотного полку, при двох гарматах, заволодів фортецею Агатополем, що мала захисниками 2000 турків, з дев'ятьма гарматами. За ці подвиги Бюрно 30 серпня 1829 р. був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня (№ 4278 за кавалерським списком Григоровича — Степанова).

У 1830 р. Бюрно був відряджений на Кавказ для огляду фортець і брав участь в експедиціях проти горян під начальством генералів Панкратьєва та Вельямінова.

В 1831 р. був відправлений в армію, що діяла проти польських повстанців для влаштування переправ через Віслу і Нарев.

В 1832 р. Бюрно була складена і представлена ​​начальству записка з проектом завоювання Кавказу «Ligne défensive du Caucase». У ній Бюрно пропонував кордонну систему закріплення Кавказу за Росією. Проект цей піддався різкій критиці генерала О. О. Вельямінова, який, давши Бюрно атестацію дуже здібного офіцера та інженера, висловив, що міркування Бюрно засновані на незнанні їм як кавказького краю, так і його корінного населення.

У 1833 р. був підвищений у військовому званні до полковника і перебував у складі російського корпусу, надісланого на допомогу турецькому султану проти єгипетського паші Магомета-Алі. За участь у цій експедиції Бюрно був нагороджений султаном особливою золотою медаллю.

Після повернення Бюрно служив на півострові Крим та займався будівництвом шосе від Балаклави до Алушти, реконструював Костянтинівську батарею у м. Севастополі. З цією метою близько 1838 р. організував у Керчі перший у Російській імперії асфальтовий завод .

У 1844 р., за Високим наказом, був відправлений на Кавказ у загін генерал-ад'ютанта О. І. Нейгардта; брав участь з ним у багатьох експедиціях і отримав звання генерал-майора.

У 1847 р., при облозі Салти, командував однією із штурмових колон і, зайнявши салтинські сади, відбив 7 відчайдушних атак мюридів, за що був нагороджений орденом св. Анни 1-го ступеня.

У 1848 р. був призначений з загоном для проведення доріг до Шинської ущелини і підпорядкований, на випадок вторгнення горян в Білоканський округ, начальникові Лезгінської лінії, генерал-лейтенанту Г. Ю. Шварцу.

У той час, коли Бюрно знаходився, у вересні біля селища Борч і мав два батальйони з Мінгрельського 16-го гренадерського полку і Тифліського 15-го гренадерського полку, 100 саперів, 150 чоловік міської міліції, Шаміль зі значною кількістю лезгінців обклав Ахтинське укріплення, на відстані 70 верст.

При першому ж повідомленні про вторгнення Шаміля Бюрно зібрав свій загін біля селища Борч і зайнявся зміцненням позиції, щоби прикрити нею Ємесуйські землі та Нухінський повіт. У повідомленні на ім'я генерала Шварца Бюрно повідомляв про важливість займаної ним позиції і про його намір триматися на ній до останньої можливості. Але через три дні (12 вересня) Бюрно очистив Борч і відступив за гору Салават і таким чином відкрив Шамілю шлях уперед без побоювання за свій тил.

Донісши про це генерал-лейтенанту Шварцу, Бюрно писав, що до очищення Борчинської позиції його спонукала «глибока зневіра» серед підлеглих йому офіцерів, прохання деяких з них про відступ і рішення військової ради, яка висловилася за відступ через неможливість протистояти з 1000 багнетами проти 10 тисяч багнетів Шаміля.

16 вересня Шварц послав Бюрно підкріплення у дві роти та дві гірські гармати і наказав зайняти колишню позицію. Але Бюрно, отримавши звістку, що супротивник посилився, тому він не виконав наказ Шварца. Отримавши 24 вересня повторно його наказ рушити до Борчинської позиції, Бюрно виконав його, але надто пізно, оскільки загін генерал-ад'ютанта князя Аргутинського-Долгорукова вже розбив і змусив тікати ворога.

Головнокомандувач окремим Кавказьким корпусом князь Воронцов, наказав зробити слідство про причини залишення Бюрно важливої ​​позиції та «про ослаблення ним військового духу в частинах, відомих здавна своєю хоробрістю». Польовий аудиторіат визнав Бюрно винним у хибному донесенні про малодушність офіцерів і занепаді духу в загоні, а в залишенні позиції виправдав, і вважав накласти догани на Бюрно без обмеження його прав і переваг в службі.

Імператор Микола I наказав звільнити Бюрно від служби з правом носити мундир та отримувати військову пенсію. У 1850 р. Бюрно просив повернутися йому на службу, але Високого волі на це не було і Бюрно зміг повернутися на службу вже під час імператора Олександра II, який в 1855 р. призначив його в розпорядження Оренбурзького генерал-губернатора графа Перовського. У відставку Бюрно вийшов 1859 році.

Дата смерті Бюрно не з'ясована.

Примітки

Джерела

Волков С. В., «Генералитет Российской империи». Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. Том II. Л—Я. — , 2009. Степанов В. С., Григорович П. И., «В память столетнего юбилея императорского Военного ордена Святого великомученика и Победоносца Георгия». (1769—1869). — , 1869.