Ісламізація Єрусалиму — процес, завдяки якому Єрусалим та його Старе місто набули ісламського характеру та, зрештою, значної частки мусульманського населення Фундамент для ісламізації Єрусалиму був закладений мусульманським завоюванням Леванту та розпочався невдовзі після того, як місто було обложене та захоплене в 638 році н. е. Праведним халіфатом під керівництвом Умара ібн аль-Хаттаба, другого праведного халіфа. Друга хвиля ісламізації відбулася після падіння Єрусалимського королівства, християнської держави, що була створена після Першого хрестового походу, у битві на Рогах Хаттіна в 1187 році. Остаточне падіння держав хрестоносців до 1291 року призвело до періоду майже безперервного мусульманського правління, яке тривало сім століть, а домінуюча ісламська культура консолідувалася в регіоні в періоди аюбідів, мамелюків та ранньої Османської імперії. Починаючи з кінця османської епохи, демографічна картина Єрусалима ставала дедалі більш мультикультурною, а наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть повернула собі єврейську домінанту, якого не було з часів римського періоду, коли значною мірою було ліквідовано єврейську присутність в регіоні.Shlomo Slonim, Jerusalem in America's Foreign Policy, 1947—1997, Martinus Nijhoff Publishers 1999 p.13
Ремодуляція ґрунтувалася на фундаментальному наративі в ранніх ісламських текстах, які самі по собі спиралися на перські, єврейські та християнські традиціїKhoury p.57: «Перські, єврейські та християнсько-візантійські елементи були присутні в самій Аравії ще до появи ісламу і були інтегровані в арабську історію, традиції та культуру, ставши частиною колективної спадщини та пам’яті, що були зафіксовані в ісламських історичних працях пізніших років. Таким чином, появі першого ісламського пам’ятника передував особливо багатий репертуар арабських міфів і спогадів, а також архітектури»., що підкреслювали космологічне значення міста в Божому творінні.Zayde Antrim, Routes and Realms: The Power of Place in the Early Islamic World,Oxford University Press, 2012 p.48 Під час мусульманського завоювання міста переможці зіткнулися з багатьма традиціями щодо Храмової гори: мусульманські вірування щодо Давида (міхраб Давуд у Корані 38:20–21) та Соломона; поділяли вірування в те, що звідти, на горі Морія («горі», на якій стоїть Храмова гора), народився і помер Адам;Grabar pp.38-39 поділяли вірування в те, що гора Морія також була місцем, де Авраам мало не приніс у жертву Ісаака; і вони засвоїли християнське вірування в те, що Захарій, батько Івана Хрестителя (у Корані: «пророк єврейських вчених»), звів на цьому місці міхраб для Марії, матері Ісуса.Khoury, p.58 Ці та інші подібні традиції вплинули на архітектурну композицію ісламських споруд. Також стверджується, що центральна роль, яку Єрусалим відіграв в ісламській вірі, почалася з наказу Магомета своїм послідовникам дотримуватися кібли, повертаючись обличчям до Єрусалиму під час щоденних молитвених поклонів. Через 13 років (або 16 місяців,Yohanan Friedmann (2003). Tolerance and coercion in Islam: interfaith relations in the Muslim tradition. Cambridge University Press. p. 31. залежно від джерела), завдяки як божественному провидінню,Сура 2 (Аль-Бакара), аят 144, Коран 2:144 так і практичним причинам (погіршення стосунків з євреями та/або розчарування Магомета містом та його мешканцями) напрямок молитви було змінено на Мекку в сучасній Саудівській Аравії.Yitzhak Reiter, Marwan Abu Khalaf,'Jerusalem’s Religious Significance,' at Palestine-Israel Journal, Vol.8, No.1, 2001. Будівництво Бані Скелі омеядами було інтерпретовано пізнішими вороже налаштованими істориками-аббасидами як спробу перенести хадж з Мекки до Єрусалиму.Nuha N. N. Khoury, The Dome of the Rock, the Kaʿba, and Ghumdan: Arab Myths and Umayyad Monuments, in Muqarnas, Vol. 10, Essays in Honor of Oleg Grabar, Brill (1993), pp. 57-65, p.58. «Аббасидський історик аль-Якубі (помер у 874 р.) звинуватив Абд аль-Маліка у спробі перенаправити паломництво з Мекки до Єрусалима, тим самим назвавши Омеядську Баню Скелі конкурентом Кааби».
Перша ісламізація Єрусалима за часів халіфатів У 638 році н. е. Ісламський халіфат поширив свої володіння на Єрусалим. З арабським завоюванням регіону євреям було дозволено повернутися до міста. Більшість населення Єрусалиму під час арабського завоювання становили християни. Згодом відбувся процес культурної арабізації та ісламізації, що поєднував імміграцію до Палестини з прийняттям арабської мови та наверненням частини місцевого населення до ісламу.Lauren S. Bahr; Bernard Johnston (M.A.); Louise A. Bloomfield (1996). Collier's encyclopedia: with bibliography and index. Collier's. p. 328. Retrieved 19 December 2011. На думку низки мусульманських вчених, зокрема Муджира ад-Діна, аль-Суюті та аль-Мукаддасі, мечеть була реконструйована та розширена халіфом Абд аль-Маліком у 690 році разом із Банею Скелі.Elad, Amikam. (1995). Medieval Jerusalem and Islamic Worship Holy Places, Ceremonies, Pilgrimage BRILL, pp.29–43. .le Strange, Guy. (1890). Palestine under the Moslems, pp.80–98. Плануючи свій величний проєкт на Храмовій горі, який фактично перетворив би весь комплекс на Харам аш-Шариф («Шляхетне Святилище»), Абд аль-Малік хотів замінити недбалу споруду, описану Аркульфом, більш захищеною спорудою, що охоплює кіблу, необхідний елемент його грандіозного задуму. Загальновизнане істориками єврейське підґрунтя у будівництві Бані Скелі. Ряд учених вважають будівництво Бані бажанням мусульман відбудувати Храм Соломона або Міхраб Давуда. Грабар і Буссе стверджували, що це було основним ісламським обґрунтуванням святості Бані Скелі, тоді як перекази про аль-мірадж були пов'язані зі скелею лише пізніше.Medieval Jerusalem and Islamic Worship: Holy Places, Ceremonies, Pilgrimage By Amikam Elad P:161 Раннє ісламське передання від наверненого рабина Кааба аль-Ахбара свідчить: «Айрусалаїм, що означає Єрусалим, і Скеля, що означає Храм. Я пошлю до тебе мого слугу Абд аль-Маліка, який відбудує та прикрасить тебе. Я неодмінно поверну тобі статус Байт аль-Макдіс, твого першого царства, і увінчаю тебе золотом, сріблом та коштовним камінням. Я обов'язково спрямую до тебе своїх створінь і встановлю свій престол слави на цій скелі, бо Я — Бог-Владика, а Давид — цар синів Ізраїлевих».Medieval Jerusalem and Islamic Worship: Holy Places, Ceremonies, Pilgrimage By Amikam Elad P:162-3
За часів Праведного халіфату Праведний халіф Умар ібн аль-Хаттаб підписав договір з християнським патріархом-міафізитом Софронієм, запевняючи його, що під правлінням мусульман християнські святині та населення Єрусалима будуть захищені. Коли халіфа Умара попросили помолитися в Храмі Гробу Господнього, найсвятішому місці для християн, він відмовився молитися всередині церкви, щоб не створити прецеденту, який пізніше міг би бути використаний деякими мусульманами для перетворення церкви на мечеть. Він молився зовні церкви, де й донині стоїть мечеть Омара (Умара), навпроти входу до Храму Гробу Господнього.
Однак деякі з найвидатніших сходознавців та істориків раннього ісламу, такі як Геріберт Буссе, Моше Шарон та Олег Грабар, сумніваються, що халіф Умар ібн аль-Хаттаб коли-небудь відвідував Єрусалим. Найдавніші ісламські джерела приписують завоювання Єрусалима полководцю на ім'я Халід бін Сабіт аль-Фахмі, тоді як Умар згадується лише в джерелах, написаних приблизно через два століття після завоювання міста мусульманами.
За словами галльського ченця Аркульфа, який жив у Єрусалимі з 679 по 688 рік, мечеть Умара була прямокутною дерев'яною спорудою, збудованою на руїнах, яка могла вмістити 3000 вірян.
За часів Омейядського та Аббасидського халіфату Халіф Омейядів Абд аль-Малік замовив будівництво Бані Скелі наприкінці VII століття. Історик X століття аль-Мукаддасі пише, що Абд аль-Малік збудував святиню, щоб «змагатися у величі» з монументальними церквами Єрусалиму. Протягом наступних чотирьохсот років значення Єрусалима зменшилося, оскільки арабські держави регіону вели боротьбу за владу.
Єрусалим називався Ілія, а пізніше аль-Байт аль-Мукаддас, що походить від івритського Bait ha-Mikdash (בית המקדש). Ім'я Ілія походить від латинського Aelia Capitolina, але мусульмани, очевидно, вважали, що назва була дана на честь пророка Іллі.
За часів Фатімідського халіфату У 1099 році правитель Фатімідів вигнав місцеве християнське населення, перш ніж Єрусалим був завойований хрестоносцями, які вбили більшість його мусульманських та єврейських жителів, коли взяли штурмом міцно укріплене місто після періоду облоги. Пізніше хрестоносці створили Єрусалимське королівство. До початку червня 1099 року населення Єрусалиму скоротилося з 70 000 до менш ніж 30 000.
Друга ісламізація Єрусалиму
За часів династії аюбідів У 1187 році місто було відвойовано у хрестоносців Саладіном, який дозволив повернутися та оселитися в місті євреям та мусульманам. За правління династії аюбідів під керівництвом Саладіна розпочався період масштабних інвестицій у будівництво будинків, ринків, громадських лазень та притулків для паломників, а також у створення релігійних фондів. Однак протягом більшої частини XIII століття Єрусалим занепав до рівня села через втрату містом стратегічного значення та міжусобні чвари серед аюбідів.
За часів мамлюцького султанату У 1244 році Єрусалим був розграбований хорезмійськими татарами, які знищили християнське населення міста та вигнали євреїв.Jerusalem: Illustrated History Atlas Martin Gilbert, Macmillan Publishing, New York, 1978, p.25. Хорезмійські татари були вигнані аюбідами у 1247 році. З 1250 по 1517 рік Єрусалимом правили мамелюки. У цей період часу відбувалося багато зіткнень між мамелюками з одного боку та хрестоносцями та моголами з іншого. Цей район також постраждав від багатьох землетрусів та чорної чуми.
Ісламізація Єрусалиму під владою Йорданії
Між 1948 і 1967 роками, після вигнання єврейських жителів під час війни, Йорданія провела систематичне знищення Єврейського кварталу, включаючи багато синагог. За часів йорданського правління у Східному Єрусалимі всім ізраїльтянам (незалежно від їхньої релігії) було заборонено вхід до Старого міста та інших святих місць.Martin Gilbert, Jerusalem in the Twentieth Century (Pimlico 1996), p254. Від 40 000 до 50 000 надгробків зі стародавнього єврейського кладовища на Оливковій горі було розбито, розграбовано та осквернено або використано як будівельний матеріал.Meron Benvenisti, City of Stone: The Hidden History of Jerusalem P: 241
Гада Хашем Талхамі стверджує, що протягом дев'ятнадцяти років свого правління уряд Йорданії вжив заходів для підкреслення духовного ісламського статусу Єрусалима. Рафаель Ізраелі, ізраїльський історик, стверджує, що «знищення йорданцями Єврейського кварталу та його численних синагог, включаючи прекрасну стародавню синагогу Старого міста, відому як Хурват Раббі Єгуда Гехасід, значною мірою сприяло деюдаїзації значної частини тисячолітніх єврейських володінь у Єрусалимі».