Конституція Республіки Кіпр ( ) – це документ, ратифікований 16 серпня 1960 року, який служить Верховним законом Республіки Кіпр (Suprema Lex Cypri), що визначає систему управління Кіпрською Республікою та громадянські свободи громадян Кіпру. Він був розроблений після здобуття країною незалежності в 1959 році і є першою та єдиною конституцією республіки станом на сьогодні. Конституція Республіки Кіпр діє вже і була змінена 22 рази.
Конституція Кіпру встановлює двообщинну унітарну республіку з частковою комунальною автономією та президентською системою правління з греко-кіпрським президентом та турецько-кіпрським віце-президентом, які мають широкі права вето як засіб захисту прав своїх відповідних громад.
Конституція запровадила методи захисту турків-кіпріотів через обмеження, встановлені у статті 6. Ця стаття гарантує, що уряд Кіпру не має права дискримінувати ні турків, ні греків-кіпріотів. Конституція у статті 1також гарантує, що віце-президентом країни є турок, а президентом – грек. Однак з 1964 року в уряді Кіпру переважно домінують греки.
Конституція країни розпалася в 1963 році через суперечку між греками та турками-кіпріотами. Управління республікою виключно грецькою громадою було юридично визначено в так званому «Правосудді потреби»(«Justice of need»). Після турецького вторгнення 1974 року держава виступає довіреним розпорядником майна турків-кіпріотів, які переселилися на окуповану Туреччиною північ острова. Після вступу Кіпру до ЄС у 2004 році та справи Ібрагіма Азіза проти Республіки Кіпр у Європейському суді з прав людини деякі індивідуальні громадянські права турків-кіпріотів, які проживають на території, контрольованій Республікою Кіпр, були відновлені, таким чином вони можуть бути включені до реєстру виборців та балотуватися на європейських виборах. Однак це не відновило їхніх комунальних прав, передбачених первісною конституцією, тобто окремого реєстру виборців для обрання віце-президента та фіксованої кількості членів палати представників.
Конституційна криза У 1963 році на Кіпрі виникла конституційна криза, коли турки-кіпріоти, які брали участь у державному управлінні, вийшли зі складу уряду, внаслідок чого греки-кіпріоти у 1965 році перебрали повний контроль над урядом, оскільки турки-кіпріоти відмовлялися співпрацювати щодо внесення конституційних змін, попри передбачені конституцією гарантії представництва турецької громади.
Поділ стався через те, що після ухвалення конституції між двома етнічними громадами зберігалася взаємна недовіра. Іншим чинником, що спричинив кризу, було те, що президент архієпископ Макаріос III, грек-кіпріот, підтримував повну інтеграцію двох громад, тоді як віцепрезидент Фазиль Куджук, турок-кіпріот, виступав за посилення розмежування між ними.
Крім того, того ж року президент Макаріос запропонував конституційні зміни, які передбачали скасування більшості прав, наданих туркам-кіпріотам. Він стверджував, що початкова конституція перешкоджала туркам і грекам «співпрацювати в дусі взаєморозуміння та дружби».
Зміст
Загальні положення Перші п'ять статей конституції обговорюють Загальні положення.
Стаття перша стверджує, що Кіпр є незалежною республікою з президентом, і що президент і віце-президент повинні бути греками та турками відповідно. Стаття третя стверджує, що офіційними мовами Республіки Кіпр є грецька та турецька, і що всі офіційні документи повинні публікуватися обома мовами.
Стаття четверта вимагає, щоб Кіпр «мав власний прапор нейтрального дизайну та кольору, обраний спільно Президентом та Віце-президентом Республіки», тоді як стаття п'ята стверджує, що греки та турки-кіпріоти мають право святкувати свої свята.
Основні права та свободи Статті 6–35 Конституції стосуються основних прав і свобод.
Стаття 6 забороняє дискримінацію греків чи турків-кіпріотів за расовою ознакою, тоді як стаття сьома стверджує право на життя та зазначає, що особа може бути позбавлена права на життя лише у випадках, коли її засуджено «компетентним судом» за злочин, за який законом передбачено смертну кару.
Стаття 8 забороняє негуманні покарання, або ті, що принижують гідність, а також забороняє катування. Стаття дев'ять стверджує, що «кожна людина має право на гідне існування та соціальне забезпечення».
Стаття 10 забороняє рабство та примусову працю у всіх випадках, за винятком обов’язкової військової служби або роботи під час законного ув’язнення державою. Вона також дозволяє «будь-яку службу, що вимагається у разі надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи добробуту населення».
Стаття 11 містить низку обмежень щодо підстав ув’язнення. Вона визначає, що особу можна позбавити волі лише у випадку засудження судом, затримання для забезпечення явки до суду, запобігання вчиненню правопорушення або недопущення поширення хвороб. Стаття також гарантує, що «кожна особа, яка стала жертвою арешту або затримання з порушенням положень цієї статті, має право на відшкодування, що підлягає примусовому виконанню».
Стаття 12 гарантує дотримання принципу habeas corpus, заборону подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення, пропорційність покарання злочину, а також право на захист у суді.
Стаття 13 передбачає право кожної особи вільно пересуватися територією Кіпру та залишати країну за власним бажанням, з урахуванням «обґрунтованих умов», встановлених законом, тоді як стаття 14 встановлює, що жодну особу не може бути примусово вислано з країни.
Стаття 15 визначає право на приватність, зазначаючи, що кожна особа має право на приватне життя, за винятком випадків, коли втручання у приватність здійснюється відповідно до закону та в інтересах національної безпеки. Стаття 16 забороняє проникнення до власності без попередньої згоди або судового ордера, за винятком випадків порятунку особи від небезпеки. Стаття 17 також стосується приватності, зосереджуючись на праві на конфіденційність законного листування.
Статті 18, 19 і 21 гарантують свободу слова, релігії та зібрань відповідно, тоді як статті 20 і 22 регулюють право на безкоштовну освіту та шлюб.
Стаття 23 розширює гарантії статті 16, надаючи громадянам Кіпру право купувати власність і отримувати компенсацію за будь-яку завдану їй шкоду.
Стаття 24 зобов’язує громадян сплачувати податки, зазначаючи, що «кожна особа зобов’язана відповідно до своїх можливостей брати участь у покритті державних витрат». Вона також встановлює, що жодна організація не може збирати податки без дозволу суду.
Стаття 25 гарантує кожній особі на Кіпрі право на працю, з урахуванням умов, визначених законом. Стаття 26 передбачає свободу укладення договорів і забороняє експлуатацію осіб з «панівною економічною владою».
Стаття 27 встановлює, що за умов, визначених законом, громадяни мають право брати участь у страйках. Водночас вона забороняє страйки для військовослужбовців, поліції та жандармерії.
Посилання