«Теорія соціалізму і капіталізму» () — системний трактат Ганса-Германа Хоппе з політичної теорії та економіки, вперше опублікований у 1989 році. У цій праці автор розглядає шляхи організації суспільства для сприяння виробництву багатства та формування справедливого ладу.

Хоппе визначає капіталізм як систему на основі приватної власності та добровільних договорів, а соціалізм — як інституціоналізовану агресію проти власності або втручання в права природного власника. Автор аналізує різні форми соціалізму: російський (марксистський), соціал-демократичний (через оподаткування), консервативний (через регулювання цін) та соціальну інженерію. Він доводить, що будь-яке втручання в права власності неминуче призводить до відносного зубожіння через зниження інвестицій, надмірне використання ресурсів та неможливість раціонального економічного розрахунку.

Окрім економічного аналізу, книга містить етичне обґрунтування капіталізму (відоме як «аргументативна етика»), де право власності постає логічною передумовою будь-якої аргументації (див. етика аргументації). Також обґрунтовується спроможність вільного ринку забезпечувати послуги, які традиційно вважалися монополією держави, зокрема безпеку та правосуддя.

В Україні праця була вперше видана у 2024 році видавництвом «Велл Букс» спільно з Інститутом вільної економіки.

Основні поняття: теорія власності

Хоппе розглядає власність не просто як юридичний термін, а як базову категорію, без якої неможливий аналіз суспільства. Автор зазначає: Поряд із поняттям діяльності власність є найголовнішою категорією в соціальних науках. Фактично, всі інші поняття... — агресія, договір, капіталізм і соціалізм — визначаються через власність: агресія — це агресія проти власності, договір — це неагресивні відносини між власниками, соціалізм — це інституціоналізована політика агресії проти власності, а капіталізм — це інституціоналізована політика визнання власності і договірних відносин.

Для розв'язання проблеми конфліктів Хоппе пропонує «природну теорію власності», яка базується на трьох принципах: Первинне привласнення: право на ресурс виникає через фізичне залучення нічийної речі до виробництва (об’єктивний зв’язок «людина–річ»). Добровільний обмін: перехід власності лише за згодою власників. Пріоритет часу: той, хто першим почав використовувати ресурс, має на нього більше прав, ніж той, хто заявляє про свої претензії пізніше.

Будь-які інші способи набуття прав — через укази, податки чи «суспільні потреби» без згоди первинного власника — автор класифікує як агресію.

Типологія соціалізму

Ганс-Герман Хоппе виділяє чотири основні типи соціалістичних систем, аналізуючи кожну з погляду впливу на права власності та економічну ефективність:

Соціалізм «російського зразка» характеризується повною націоналізацією засобів виробництва. Оскільки ці ресурси вилучаються з ринкового обігу, для них не існує цін, що унеможливлює раціональний економічний розрахунок і неминуче призводить до масштабного марнотратства та хронічного дефіциту.

Соціал-демократичний соціалізм формально визнає приватну власність, але здійснює часткову експропріацію доходів через оподаткування. Це робиться задля досягнення «рівності можливостей», що провокує надмірну політизацію суспільства та переорієнтацію людей з виробничої діяльності на боротьбу за перерозподіл благ.

Консервативний соціалізм має на меті збереження існуючого розподілу багатства та соціальної ієрархії за допомогою регулювання, контролю цін та обмеження поведінки. Як спадкоємець феодалізму, він штучно гальмує економічні зміни та інновації, що призводить до стагнації та відносного зубожіння.

Соціалізм як «соціальна інженерія» представляє технократичний підхід до точкових втручань у ринок залежно від поточної ситуації. Його прихильники спираються на методологію емпіризму, стверджуючи, що наслідки втручань неможливо знати заздалегідь, що дозволяє їм ігнорувати апріорні закони людської діяльності.

Економічний аналіз наслідків втручання

Будь-яке соціалістичне втручання в права власності спричиняє відносне падіння темпів інвестицій та нагромадження капіталу, оскільки підвищує витрати на виробничу діяльність порівняно з дозвіллям чи споживанням. Відсутність ринкових цін на засоби виробництва унеможливлює раціональний економічний розрахунок, що призводить до нераціонального розподілу ресурсів, марнотратства та хронічного дефіциту.

Оскільки державні «опікуни» не можуть приватно привласнювати зміну цінності капіталу, виникає інституційний стимул до надмірного використання та «проїдання» капітальних благ за рахунок майбутнього виробництва. Крім того, відсутність конкуренції та незалежність доходу державних підприємств від оцінок споживачів неминуче спричиняють зниження якості товарів та послуг.

Аргументативна етика

Хоппе пропонує апріорне обґрунтування капіталізму, стверджуючи, що право власності є логічною передумовою будь-якої аргументації. Оскільки дискусія є безконфліктним способом взаємодії, вона вимагає від учасників визнання права кожного на контроль над власним тілом.

Той, хто намагається заперечити право власності на себе, потрапляє в перформативне протиріччя: сам акт висування аргументів уже передбачає використання власного тіла та визнання незалежності опонента. Це право поширюється і на зовнішні ресурси: Хоппе доводить, що лише принцип «первинного привласнення» через працю є логічно сумісним із виживанням людства та можливістю аргументації.

Також автор застосовує принцип універсалізації: виправданими можуть бути лише норми, однакові для всіх. Соціалістичні теорії не проходять цю перевірку, оскільки зазвичай створюють привілеї для одних груп (наприклад, чиновників) за рахунок експлуатації інших.

Теорія держави та демократії

Хоппе визначає державу як інституцію організованої агресії, чиє існування базується на оподаткуванні та примусовому втручанні у права власників. Для стабілізації свого становища держава монополізує стратегічні послуги, насамперед безпеку та правосуддя, щоб усунути конкуренцію та самостійно вирішувати конфлікти між собою та підданими.

Демократія розглядається не як інструмент свободи, а як засіб раціоналізації та розширення державної влади порівняно з автократією. Правління більшості мінімізує опір населення, оскільки створює ілюзію участі у владі. Це надає громадянам легальну можливість задовольняти власні інтереси через участь у політиці перерозподілу майна інших осіб.

Ринкові альтернативи «суспільним благам»

Хоппе доводить, що розмежування між приватними та «суспільними» благами є суб’єктивним, оскільки не існує об’єктивного критерію для їхньої класифікації. Статус блага залежить виключно від оцінок споживачів. Автор стверджує, що вільний ринок здатен забезпечити будь-яке благо, включно з інфраструктурою, поштою чи маяками, які традиційно вважаються прерогативою держави.

На думку автора, державна монополія на безпеку та правосуддя призводить до низької якості послуг і відсутності зобов’язань перед клієнтами, оскільки податкове фінансування не залежить від результатів діяльності. Натомість приватні охоронні та страхові компанії в умовах конкуренції змушені пропонувати чіткі договори та постійно покращувати сервіс.

У системі приватного правосуддя конфлікти вирішували б незалежні арбітри, чия репутація прямо залежить від справедливості рішень. Економічні стимули спрямовували б ринок до мирного врегулювання суперечок, оскільки збройні конфлікти є надто дорогими для бізнесу. Важливу роль відігравало б страхування, яке робило б агресивну поведінку економічно невигідною через високі премії.

Видання в Україні

Українською мовою книга була вперше опублікована у 2024 році видавництвом «WellBooks» спільно з Інститутом вільної економіки. Переклад з англійської виконав В. Бродовий за редакцією Сергія Рачинського.

Критика основних положень

Праця Хоппе викликала жваву дискусію як серед опонентів Австрійської школи, так і всередині лібертаріанської спільноти.

Історичні неточності: історик Ральф Райко зазначає, що автор помилково класифікує нацистську Німеччину як «консервативний соціалізм». На відміну від фашистської Італії, німецькі лідери бізнесу не підтримували нацистів на шляху до влади, що ставить під сумнів тезу про «соціалізм істеблішменту» в цьому контексті. Методологічні заперечення: прихильники емпіризму відкидають апріорні висновки Хоппе. Вони вважають твердження про неминуче зубожіння при соціалізмі «порожньою словесною балаканиною», якщо ці висновки не підлягають постійній дослідній перевірці.

Критика етики аргументації Найбільшій критиці піддається 7-й розділ книги, де обґрунтовується право власності через логіку дискусії: Обсяг прав та їх тимчасовість: критики вказують, що доведення контролю над тілом під час суперечки стосується лише органів, необхідних для мовлення (мозок, легені), але не всього тіла. Крім того, аргументація встановлює право на самовласність лише на час тривалості самої суперечки. Статус не-учасників: етика Хоппе не пояснює наявність прав у немовлят або людей з важкими хворобами, які фізично не здатні до раціональної дискусії. Контроль проти права: автори зазначають, що Хоппе плутає фактичне використання ресурсу (тіла) під час дії з моральним правом власності на нього. Емпірична помилка: приклади інтелектуальних дискусій рабів або в’язнів (наприклад, Томаса Пейна) спростовують тезу, що юридична самовласність є фактично необхідною передумовою для акту аргументації.

Див. також Австрійська школа Етика аргументації Ганс-Герман Хоппе Анархо-капіталізм Лібертаріанство

Література Хоппе, Ганс-Герман. Теорія соціалізму і капіталізму / пер. з англ. В. Бродовий за ред. С. Рачинського. — К. : WellBooks, 2024. — 256 с. — ISBN 978-617-8264-10-9 Juhlin, B. (2016). Review of A Theory of Socialism and Capitalism. Procesos de Mercado: Revista Europea de Economía Política, XIII(1), 503–508. Murphy, R. P., & Callahan, G. (2006). Hans-Hermann Hoppe's Argumentation Ethic: A Critique. Journal of Libertarian Studies, 20(2), 53–64.

Примітки