Усть-Бельбекський могильник (також Бельбек IV) — скіфо-сарматський некрополь I—III століття нашої ери (виявлений об'єкт культурної спадщини), одна з найважливіших похоронних пам'яток пізньоскіфського населення Південно-Західного Криму, що розташований на території Алькадару Нахімовського району Севастополя, на правому березі річки Бельбек за 1,5 км від гирла.
Частина некрополя площею близько 6 гектарів, зокрема його найдавніша центральна ділянка, була знищена під час Другої світової війни, а згодом постраждала від міської та військової забудови, а також від грабіжницьких розкопок. Протягом останніх десятиліть у районі пам'ятки триває інтенсивне індивідуальне дачне будівництво, що спричинило численні судові позови із залученням експертів.
Історія вивчення Перше повідомлення про випадкові знахідки античної кераміки та монет на місці могильника («в маєтку Шталя») залишив Микола Печонкін у 1905 році, але він помилково вважав, що місце використовувалося херсонеситами для видобутку гончарної глини. У 1960-х роках могильник був знову виявлений О. Савелею— кілька зруйнованих поховань на місці покинутих капонірів часів війни. У 1969—1991 роках некрополь досліджувався Іриною Гущиною. З 1991 року, після розпаду СРСР, археологічна експедиція припинила існування. У 2004 році розкопки відновила Кримська археологічна експедиція, керована Денисом Журавльовим та Кирилом Фірсовим. Фрагментарні розкопки, що дають цікаві результати, проводяться на окремих дачних ділянках за заявками власників у 2010-2020-і роки, при цьому відомо, що більшу частину могильника не досліджено.
Опис У 1969—1991 роках експедиція розкопала 331 поховання на площі понад 2000 м², хронологічні рамки яких охоплюють період від середини I століття до середини III століття н. е., при цьому більша частина поховань припадає на останню чверть I століття — першу чверть II століття. Судячи з знахідок, ховали, в основному, рядове населення, виявлено лише кілька багатих поховань, етнічно — скіфо-сарматське населення, але поки що поблизу могильника слідів будь-якого поселення того часу не виявлено. Поховальний обряд поховань порівняно одноманітний: в основному ґрунтові ями та підбійні могили, також нечисленні плиткові та ґрунтові могили з плічками; відкрито одне кінське поховання. Померлих ховали, в абсолютній більшості, у витягнутому на спині положенні з переважною орієнтацією на південь, часто відмічені сліди впливу вогню, використання червоної фарби, залишки дерев'яних колод-трун, наявність заупокійної їжі. Поховальний інвентар, представлений амфорами, червонолаковою та ліпною керамікою, за кількістю перших двох типів виробів перевершує аналогічні показники інших могильників усього Північного Причорномор'я, що історики пояснюють географічною близькістю та активними зв'язками з Херсонесом. Окрім цього, було виявлено численні скляні посудини, предмети озброєння, кінське спорядження, деталі одягу та прикраси, туалетне приладдя, амулети, підвіски, знаряддя праці та величезну кількість намистин. Унікальною знахідкою стала бронзова статуетка оголеного Ероса з піднятою правою рукою та одним крилом за плечима, оскільки подібних фігурок не знаходили в жодному іншому пізньоскіфському некрополі, як і безліч інших артефактів, що майже не зустрічаються в решті поховань. Від подібних пізньоскіфських пам’яток Криму некрополь відрізняється багатим набором імпортних римських виробів: в окремих наукових працях детально розглянуто червонолаковий та бронзовий посуд, скляні посудини, прикраси, деталі римського військового спорядження, а також теракотову статуетку із зображенням Ерота. Окрім того, описані вироби «варварського» походження, зокрема фібули-брошки із зображенням жіночого божества.
Примітки