Золотий курган () — курган на західній околиці Керчі. Дослідження об'єкта припали на ХІХ століття та проводилися на аматорському рівні. Пізніше він був сильно пошкоджений видобутком каменю. Нині датується початковим періодом Боспорського царства.

Опис Курган знаходиться на західній околиці Керчі, північніше шосе Керч-Феодосія. Головна вершина Гряди Золотого кургану Мітрідатського хребта заввишки 112,5 м над рівнем моря. Через курган проходив Кімерійський вал. Розміри кургану зі сходу на захід 88 м, з півночі на південь — 67 м, довжина периметра біля основи 265 м, загальна площа близько 3420 м². Передбачувана початкова висота кургану була 15-16 м, зустрічається припущення в 20 м. Розташована в кургані купольна гробниця являла собою монументальну споруду, що складається з довгого критого дромосу, орієнтованого лінією із північного заходу на південний схід, і круглої в плані поховальної камери. Дромос, довжиною близько 18 м, ширина 2.22 м, мав поступове покриття, що починалося на висоті 3.65 м до висоти 6.55 м — по шість уступів з кожної сторони.

Історія вивчення Вперше в історичних документах пам'ятник зустрічається у праці Петера-Симона Палласа «Спостереження, зроблені під час подорожі південними намісництвами Російської держави в 1793—1794 роках»«…віддалений від Керчі в чотирьох верст біля поштової дороги так званий Алтин-обо, який приймали за гробницю Мітрідата…»Англійський мандрівник професор мінералогії Кембриджського університету Едвард Денієл Кларк, який відвідав Керч у 1800 році, залишив досить докладний опис і малюнок ще не сильно зруйнованого кургану. Кларк припускав, що курган був споруджений «мілетцями» і датував його раннім періодом грецької колонізації Боспора. Він же вказав на незвичайну будову кургану — сфероїдальну форму, тоді як для більшості давніх курганів характерна конусовидна. До 1800 року курган вже втратив первісний вигляд — деякі частини були зруйновані, а повністю збереглася тільки західна частина з циклопічним облицюванням. Із західного боку Кларк помітив сліди грабіжницьких розкопок.Влітку 1832 і 1834 курган двічі відвідував Фредерік Дюбуа де Монпере, який зробив ряд важливих спостережень. Звернувши увагу на величезні розміри, своєрідну форму та циклопічну кладку облицювання, що покривала курган зверху донизу, складену під нахилом без сполучного розчину, вчений уподібнив її до єгипетських пірамід. Дюбуа де Монпере відзначав величність кургану, що зумовлювалося його розташуванням на вершині гори, висоту якої де Монпере визначив як 100 м (323 фути). У своїй книзі Дюбуа де Монпере передає кілька місцевих легенд, також розповідає про спробу генерала Андрія Розенберга, який був тоді Херсонським військовим губернатором і управителем цивільною частиною, зокрема і Таврійської губернії, проникнути в курган. Заклавши у вершину кургану великий заряд і підірвавши його, генерал нічого не досяг, тільки знищивши вершину і порушивши циклопічне облицювання.

З 1832 дослідженням пам'ятника займався керченський археолог, правитель канцелярії Керч-Єнікальського градоначальника Іван Стемпковський, Дем'ян (Даміан) Карейша, вже відомий за розкопками Царського кургану. Він склав докладний опис кургану:«… у діаметрі біля основи близько 40 саж., а у висоту 10 саж., його форма схожа на купол величезної будівлі. Спочатку він був з усіх боків обкладений величезними масами твердого каменю, складеними без цементу, тобто циклопічної споруди, але згодом ця обкладка була зруйнована тими, хто працював на ньому, і вціліла лише невелика її частина, схожа на стіну…»Карейша виявив зі східного боку вхід до склепу (напівзруйнований дромос) довжиною 15 м, за яким розташовувався власне склеп — кругла зала діаметром 6,39 м, зі ступінчастим склепінням висотою 12,78 м. Гробниця виявилася розграбованою: “…все було перерито і перемішано, кістки та шматки згнилого дерева розкидані всюди, і навіть частина каменів відірвана від склепіння…». Під час розкопок із західного боку, за 6 сажнів (12,8 м) від вершини кургану натрапили на склепіння похоронної камери, розмірами 1,5 на 1,5 сажня (3 на 3 м) і висотою понад 6 м, яка також виявилася розграбованою (з іншого боку склепу знайшли стародавній пролом у стіні). Також Карейша склав креслення відкритих склепів.

У 1820-х — 1830-х роках дослідження кургану проводив Поль Дюбрюкс, який залишив докладний опис усього, що побачив сам або розкопав Карейша. Дюбрюкс докладно виклав усі доступні йому метричні характеристики, аж до розмірів каменів у внутрішній кладці та облицюванні, повідомляє про легенди, поширені в Керчі про Золотий курган: «Під час мого переселення до Керчі в 1811 р. у народі ходили тисячі дивовижних казок про це місце», найпоширеніша, що мала безліч варіантів, розповідала про юну дівчину надзвичайної краси, яка в білому вбранні щороку 24 червня виходила з кургану і годину-дві ходила біля стіни, та багато інших. З усього побаченого й вивченого Дюбрюкс зробив своєрідний висновок про призначення гробниці:«Дуже ймовірно, що ця споруда призначалася для вшанування померлих та принесення очищувальних жертв; адже жодна з гробниць, відкритих досі, не мала такої форми та двох дверей; висота цієї споруди майже вдвічі перевищує висоту найвищих гробниць. Можна з упевненістю припустити, що після закінчення всіх церемоній тіла померлих виносили через інші двері в печери, спеціально для цього облаштовані, де їх і ховали».Місцем поховання дослідник вважав виявлену на схід від кургану печеру, а висновок про другі двері в склепі зробив, ймовірно, з неправильно зрозумілих креслень Карейші. Директор Керченського музею старожитностей Антон Ашик у капітальній праці 1848 року «Боспорське царство» висловив лише своє переконання, що гробниця безперечно «належить одному з наймогутніших царів Боспору першої династії, але кому саме — вгадати важко». Наступний директор Керченського музею Олександр Люценко у 1850-х роках також проводив розкопки кургану, що дозволило детальніше вивчити його структуру; було відкрито ще один склеп, який також був розграбований у давнину, що визначило характер кургану як споруди, зведеної над трьома монументальними гробницями. Вважається, що відкрита Люценком похоронна камера у вигляді купольного склепу є найвизначнішою спорудою всього комплексу. Це були останні польові дослідження Золотого кургану. Залишений без нагляду пам'ятник розбирали місцеві жителі на будівельні матеріали, а в 1870-х роках Керченська міська управа перетворила курган на каменоломню, в результаті чого пам'ятник був знищений і від нього вціліли лише фрагменти монументального «циклопічного» облицювання. У 1933 році пагорб із залишками кам'яного панцира Золотого кургану був відмежований і включений до списку пам'яток старовини, що підлягають державній охороні.

Збереження пам'ятки Слід відмітити, що після анексії Кримського ханства до Російської імперії у 1783 році значна частина археологічних пам’яток регіону зазнала суттєвих ушкоджень або була повністю знищена. Відсутність належного державного контролю за збереженням старожитностей, а також їх активне використання новоприбулим населенням як джерела будівельних матеріалів призвели до поступової руйнації багатьох об’єктів. Золотий курган не став винятком: упродовж ХІХ століття він зазнав значних втрат, пов’язаних як із аматорськими розкопками, так і з господарською діяльністю, зокрема видобутком каменю. Подібна доля спіткала й інші пам’ятки античної та ранньої історії Керченського півострова, що суттєво ускладнило їх подальше наукове вивчення та збереження.

Примітки

Література

Античные города Северного Причерноморья. Археология СССР. М.: «Наука», 1984, с. 95—98. В. Ф. Гайдукевич. Боспорское царство. — М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1949, с. 246. В. Н. Зинько. Археологические прогулки по античной Керчи. — Керчь, 1998.