Польсько-російський кордон — ділянка державного кордону між Республікою Польща та Росією, що пролягає між польськими воєводствами: Вармінсько-Мазурським та Поморським, а також в одному місці з Підляським і російською Калінінградською областю. Був встановлений після розпаду СРСР, з 26 грудня 1991 року. До 1991 року нинішній польський кордон з Росією був частиною кордону з СРСР і проходив ідентичним чином. Єдина ділянка сухопутного кордону між двома країнами, оскільки Калінінградська область є ексклавом Росії, відокремленим від основної частини країни територіями Литви та Білорусі.

Кордон простягається суходолом приблизно на 210 км та морською частиною 22 км, від узбережжя Балтійського моря до тривузла з Литвою. Після вступу Польщі до Європейського Союзу у 2004 році набув статусу зовнішнього кордону ЄС та Шенгенської зони.

Формування кордону

Під час Другої світової війни, після спільного нападу Німеччини та СРСР на Польщу у вересні 1939 р., польсько-радянський кордон фактично припинив існування. Перші територіальні претензії до земель Східної Пруссії уряд Польщі у вигнанні висунув у листопаді 1939 року, повідомивши західних союзників про свої вимоги щодо майбутнього врегулювання кордонів із Німеччиною.

Радянські претензії до території Східної Пруссії змінювалися протягом війни. У 1941 році Йосип Сталін офіційно висунув вимогу приєднання Тильжі та північних частин Пруссії до СРСР. Під час Тегеранської конференції (1943) він додатково заявив про претензії на портове місто Кенігсберг (Калінінград) і прибережну смугу, що мала забезпечити залізничне сполучення Кенігсберга з Ригою. Польський уряд у вигнанні наприкінці 1944 року погодився з цими планами, зосередивши увагу на переговорах щодо вигіднішого визначення східного кордону. Тим часом Польський комітет національного визволення (відомий як «Люблінський уряд») прийняв варіант кордону, що проходив на північ від Голдапа. На Ялтинській конференції держави‑союзники остаточно визначили лише те, що кордон має пролягати на південь від Кенігсберга.

У 1945 році Польський комітет національного визволення активно пропагував серед населення гасло про встановлення державного кордону по річках Одра, Ниса-Лужицька та Преголя. У квітні того ж року польські робітники‑остарбайтери, звільнені в Кенігсберзі, утворили міську раду та громадську варту. У червні один із батальйонів 14‑ї піхотної дивізії, що прямував до Кенігсберга для зайняття міста, був зупинений радянськими патрулями на його околицях і відведений на південь. Польська адміністрація поступово перебирала від радянських комендантів управління окремими повітами. На той час поляки контролювали всю територію Свєнтокшиського, Ілавського, Бартошицького, Гердавського, Даркєйського та Голдапського повітів.

Під час Потсдамської конференції (літо 1945 року) держави‑союзники ухвалили рішення, що польсько‑радянський кордон у районі Східної Пруссії проходитиме приблизно за 30 км на південь від Кенігсберга. 16 серпня 1945 року було підписано польсько‑радянську угоду про кордон, причому його лінію на карті особисто позначив Йосип Сталін. Спочатку адміністрація розглядала цей кордон як попередній і умовний, оскільки він перетинав інфраструктуру та транспортні вузли. Лише восени 1945 року Сталін наказав узгодити його фактичний перебіг із положеннями угоди. У процесі так званого «вирівнювання» кордону польських осадників та адміністрацію почали виселяти з північних частин Пруссії. При цьому кордон неодноразово розрізав дороги й залізничні лінії, а радянська влада здебільшого відмовлялася коригувати його відповідно до існуючої інфраструктури. Робота спільної комісії з делімітації тривала десять років і завершилася 5 березня 1957 року.

У результаті післявоєнного встановлення кордонів Польща отримала південну третину Святоміського повіту, що увійшла до складу так званих «Земель Відзисканих». До польської території були приєднані, зокрема, населені пункти Ґжехоткі, Лельково, Стара Пасленка та Желязна-Ґура. Адміністративний центр повіту — місто Святомєйсьце (також відоме як Святa Сєкерка, сучасне Мамоново) — залишився на північ від нового кордону, у складі СРСР. Польська частина Святоміського повіту була приєднана до Браневського повіту у новоствореному Ольштинському воєводстві (1946 рік). Польща отримала південну половину Ілавецького (Прусського) повіту, що увійшла до складу так званих «Земель Відзисканих». Адміністративний центр повіту — Ілавка (також відома як Прусська Ілава, сучасний Багратіоновськ) — залишився на північ від нового кордону, у складі СРСР. На основі польської частини Ілавецького повіту було створено менший Ілавецький повіт із центром у місті Гурово-Ілавецьке. Новоутворений повіт увійшов до складу Ольштинського воєводства. Польща отримала дві третини території Фрідландсько‑Бартошицького повіту, що увійшли до складу так званих «Земель Відзисканих». Адміністративний центр повіту — місто Бартошиці — опинився на південному, польському боці кордону. На основі цієї території було утворено Бартошицький повіт, який у 1946 році включено до складу новоствореного Ольштинського воєводства. Польща отримала південну чверть Гірдавського повіту, що увійшла до складу так званих «Земель Відзисканих». До польської території були приєднані, зокрема, населені пункти Асуни, Ліпиця та Скандава. Адміністративний центр повіту — місто Гірдави (сучасний Желєзнодорожний) — залишився на північ від нового кордону, у складі СРСР. Польська частина Гірдавського повіту була приєднана до Кентшинського повіту у новоствореному Ольштинському воєводстві (1946 рік). Польща отримала два південні відрізки Даркемського повіту, що увійшли до складу так званих «Земель Відзисканих». Ці території були розділені вузькою смугою Венгожевського повіту й включали, зокрема, населені пункти Рогале, Петраше та Жабін. Адміністративний центр повіту — Даркейми (сучасний Озерськ) — залишився на північ від нового кордону, у складі СРСР. Польська частина Даркемського повіту була частково приєднана до Венгожевського повіту в новоствореному Ольштинському воєводстві (1946), а частково до Гольдапського повіту, який увійшов до складу Білостоцького воєводства (1946). Польща також отримала майже всю територію Венгожевського повіту; лише невеликий його фрагмент на схід від Домбрувки залишився по північний бік кордону, у складі СРСР. Венгожевський повіт увійшов до новоутвореного Ольштинського воєводства (1946). Крім того, Польща отримала дві третини території Голдапського повіту, що увійшли до складу «Земель Відзисканих». Адміністративний центр повіту — місто Голдап — опинилося на південному, польському боці кордону. На основі цієї території було утворено менший Гольдапський повіт, який у 1946 році приєднано до Білостоцького воєводства.

Угода між Польською Народною Республікою та СРСР про демаркацію існуючого польсько-радянського державного кордону в частині, що прилягає до Балтійського моря, підписана в Москві 5 березня 1957 року, діє й сьогодні.

Розпад Радянського Союзу 1991 року перетворив польсько-радянський кордон на польсько-російський, а Калінінградська область опинилася відрізаною від основної частини Росії кордонами незалежних держав — Литви та Білорусі. Кордон між Республікою Польща та Російською Федерацією був підтверджений двостороннім договором 1992 року, ратифікованим у 1993-му.

Режим кордону після 2022 року Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 р. режим польсько-російського кордону змінився. Польща разом з іншими країнами ЄС запровадила жорсткі санкції проти Росії, а режим «малого прикордонного руху» було припинено. Пасажирське авіасполучення між ЄС і Росією також було заблоковано, що ще більше ізолювало Калінінград.

2 листопада 2022 року міністр національної оборони Польщі Маріуш Блащак оголосив про будівництво бар’єра вздовж польсько-російського кордону, зазначивши, що Польща вважає, ніби Росія може використати кордон для незаконного транспортування мігрантів з Африки та Азії до Європи в межах гібридної стратегії. Бар’єр був запланований заввишки 2,5 метри і шириною 3 метри з оснащенням камерами й датчиками руху. Рішення про будівництво бар’єра було ухвалене у відповідь на дозвіл Калінінграда, який з 1 жовтня відкрив можливість значно більшої кількості міжнародних рейсів до місцевого аеропорту. Станом на березень 2023 р. було зведено вже 107 км із загальних ~198 км наземної ділянки кордону.

У рамках оборонної ініціативи «Східний щит» польська сторона також реалізує заходи із замінування прикордонних районів біля Білорусі та Калінінградської області РФ.

У січні 2026 р. Польща призупинила рух через два автомобільні переходи з Калінінградською областю — Гроново і Голдап — з міркувань безпеки. На січень 2026 залишися відкритими лише ПП Безледи–Багратіоновськ та Гжечотки–Мамонове II.

Розташування кордону Польсько‑російський кордон має довжину близько 210 км на суші та 22 км на морі. Його початком є трифінія державних меж Польщі, Росії та Литви (прикордонний знак №1987). Далі кордон пролягає на захід від околиць Віжайни, через Ромінтенську пущу, паралельно на північ від міст Голдап, Венгожево, Бартошиці та Бранево. Потім він перетинає Віслинську затоку (прикордонні знаки №№2417—2436) і завершується на Віслинській косі в районі селища Пяскі (колишня Нова Карчма, прикордонний знак №2439), доходячи до узбережжя Гданської затоки.

Пункти пропуску Станом на 2008 рік на кордоні діяло три автомобільних пункти пропуску: Голдап–Гусєв Безледи–Багратіоновськ Гроново–Мамонове та три залізничних: Бранєво–Мамонове Скандава–Железнодорожний Гломно–Багратіоновськ

У 2010 році відкрився найбільший автомобільний перехід Гжечотки–Мамонове II.

Див. також Польсько-радянський кордон Демаркаційна лінія III Рейх — СРСР Сувальський коридор

Галерея

Примітки

Посилання Польсько-радянський кордон у колишній Східній Пруссії