Танну-Урянхай — історична область у складі Імперії Цін, заселена тувинцями, яка складалася з п'яти кожуунів, що поділялися на 46–47 сомонів. Вона була майже непідконтрольна Імперії Цін, хоча де-юре залишалася складовою її володінь із 1691 по 1911 роки.

Історія З 1634 по 1758 рік територія сучасної Туви перебувала у складі Джунгарського ханства. Інша ж частина території, яка пізніше увійде до складу Танну-Урянхаю, ще з 1691 року присягнула династії Цин. Остаточне ж об'єднання земель Танну-Урянхаю під владою династії Цин розпочалося з 1754 року в межах кампаній проти Джунгарського ханства.

Хоча варто наголосити, що сама територія сучасної Туви була спірною між Російською та Імперією Цин. Так, після демаркації китайсько-російського кордону за Кяхтинським договором 1727 року, Цин розмістила прикордонну охорону на південь від гір Танну-Ула, а не вздовж Саян. Таким чином, де-факто Імперія Цин проводила кордон своїх володінь так, що відділяла територію сучасної Туви від Зовнішньої Монголії.

Також китайським купцям було заборонено торгувати за межами встановленого кордону по горах Танну-Ула. Натомість урянхайські дворяни мали виділені кілька днів для торгівлі в адміністративному центрі Зовнішньої Монголії — місті Уліастаї, коли ті доставляли свою щорічну хутряну данину військовому губернатору Зовнішньої Монголії та отримували від імператора Цин платню й інші імператорські подарунки (переважно рулони атласу та бавовняної тканини).

З XIX століття до Танну-Урянхаю поступово почали мігрувати росіяни з Російської імперії. Частина з них їхала задля видобутку золота на річках Систиг-Хем, Хуту, Ооку, Серліг та північних притоках Бій-Хему й Улуг-Хему. Задля правового та політичного врегулювання питання перебування росіян у цьому регіоні було укладено Пекінський трактат 1860 року (Китайсько-російський договір), за яким династія Цин дозволила росіянам селитися в регіоні за умови, що вони житимуть у човнах або наметах. Хоча вже в 1881 році росіянам дозволили жити в постійних будівлях. Таким чином, уже станом на 1883 рік у Танну-Урянхаї мешкало 485 російських золотошукачів.

Також у той самий період, починаючи з 1860 року, Танну-Урянхай заповнили промислові товари з Російської імперії: тканини, галантерея, самовари, ножі, тютюн. Тувинці платили за ці товари худобою на копитах, хутром та шкурами тварин (овець, кіз, коней та великої рогатої худоби). Відтак до 1880–1885 років у Танну-Урянхаї влітку, коли торгівля була найактивнішою, працювало не більше 50 (або й менше) російських торговців.

У 1885 році генерал-губернатор Іркутської губернії, користуючись правовою невизначеністю територій сучасної Туви, надав дозвіл російському купцю займатися фермерством на території сучасного міста Туран. А за першими російськими колоністами прийшла і російська адміністрація: так, 1886 року було створено посаду усинського прикордонного начальника, який представляв інтереси росіян перед тувинською знаттю. З цього моменту й відраховується початок російської колонізації Туви.

Проте процеси активної міграції чужорідного населення та поглиблення економічної інтеграції з Російською імперією загострили етнокультурні та економічні проблеми регіону. Відбулося зменшення кількості хутрових звірів за рахунок більш ефективних засобів полювання, що були привезені російськими колоністами, а також зменшення поголів'я худоби через високий попит на неї в сибірських губерніях Російської імперії. Крім того, зменшення кількості білок призвело до значної інфляції, оскільки торгівля урянхайців з росіянами велася в кредит з використанням складної системи оцінки, прив'язаної головним чином до білячих шкур. Росіяни заохочували покупки в кредит за лихварськими відсотками. Якщо повернення боргу не відбувалося, російські купці вилучали худобу або у самого боржника, або у його родичів чи друзів.

У 1902 році, на тлі встановлення в Танну-Урянхаї російських монополій, імператор Цин дозволив китайським торговцям вести діяльність за межами гір Танну-Ула. Завдяки легшим умовам кредитування, дешевшим і популярнішим товарам китайські купці незабаром змогли захопити ринок Танну-Урянхаю.

Внаслідок Синьхайської революції, яка призвела до падіння монархії, що мала сакральне значення для китайської державності, від Китаю почали відокремлюватися різні регіони. Однією з таких територій стала Зовнішня Монголія, до складу якої де-юре входив Танну-Урянхай; 1 грудня 1911 року вона проголосила створення Великої Монгольської держави.

Проте статус Танну-Урянхаю залишався невизначеним. Хоча де-юре монгольська влада поширила свій суверенітет і на Танну-Урянхай, всередині правлячих кіл області стався розкол: урянхайський амбан-нойон Оюн Комбу-Доржу виступав за встановлення протекторату Російської Імперії; тоді як володарі двох інших кожуунів воліли підкоритися Монголії, а частина дворян виступала за повну незалежність Танну-УрянхаюL. Dendev, Mongolyn tovch tüükh [Brief History of Mongolia] (Ulan Bator, 1934), p. 55..

Згодом амбан-нойон Комбу-Доржу надіслав петицію прикордонному начальнику в Усинську, в якій зазначив, що його обрали лідером незалежної держави Танну-Урянхай. Він просив про захист і запропонував негайно ввести російські війська в країну, щоб запобігти відновленню китайського правління над регіоном. Відповіді не було, оскільки трьома місяцями раніше царська Рада міністрів уже ухвалила рішення про політику поступового й обережного поглинання Урянхаю шляхом заохочення російської колонізації. Рада побоювалася, що поспішні дії Росії можуть спровокувати Китай.

Адміністративно-територіальний устрій На території Танну-Урянхаю існувало п'ять кожуунів, що поділялися на 46–47 сомонів. Кожен кожуун керувався спадковим володарем, номінально призначеним цінським військовим губернатором Зовнішньої Монголії, який був представником волі імператора Цин у регіоні. Проте останній у питаннях, що стосувалися Танну-Урянхаю, переважно делегував повноваження власним представникам із числа штабу. Тож де-факто немає жодних доказів того, що Танну-Урянхай коли-небудь відвідував високопосадовець Цин (за винятком 1726 року).

Згодом, у другій половині XVIII століття, в Танну-Урянхаї був створений найвищий титул — амбан-нойон. Він належав головному правителю серед усіх володарів кожуунів.

Примітки