Вацлав Загурський

Вацлав Загурський (; псевдоніми «Даніель», «Лех», «Лех Гржибовський»; /, Київ — , Лондон) — журналіст, солдат Армії Крайової, учасник Варшавського повстання, командир батальйону Леха Гжибовського в групі «Хробрий II». Після війни активіст Польської соціалістичної партії у вигнанні, редактор журналу «Tydzień Polski» у Лондоні, ветеран-активіст та автор опублікованих мемуарів.

Життєпис

Ранні роки та освіта Син юриста Тадеуша та Стефанії, уродженої Івашкевич. Брат письменника Єжи Загурського. Дитинство провів у родинному маєтку поблизу Умані. Навчався у початковій школі в Умані та Києві. У 1918 році родина Загурських переїхала до Варшави, де того ж року він розпочав навчання у варшавській гімназії імені Яна Замойського.

З 1927 року навчався на юридичному факультеті Варшавського університету. У студентські роки брав активну участь у Союзі польської академічної молоді (ZPMA), пов'язаній лівою партією «Санація». Після розколу в Союзі він був одним із засновників «Легіону молоді». З серпня 1931 року по червень 1932 року проходив військову службу в кадетському батальйоні запасних офіцерів № 6А в Раві-Руській. 1 січня 1935 року йому було присвоєно звання підпоручника, зі старшинством у 3131-му полку запасного піхотного офіцерського корпусу.

Після завершення навчання він працював у Генеральній прокуратурі, а потім у Міністерстві праці та соціального забезпечення. З 1928 року він також працював журналістом у «Kurier Poranny» та «Gazeta Polska». З 1932 року він редагував газету Легіону молоді «Państwo Pracy». У 1934 році волинський воєвода Генрик Юзевський запропонував Загурському редагувати журнал «Wołyń», де раніше співпрацював батько Загурського. У 1936 році він повернувся до Варшави та працював у «Dziennik Poranny» та «Gazeta Wieczorna». У 1937 році він переїхав до Лодзя, де став редактором тижневика «Głos Prawdy», заснованого Юзевським. У 1938 році він був керівником організації та керівником видавничо-пресового відділу Союзу Молодої Польщі.

Після початку війни він вирушив до Луцька як офіцер запасу в пошуках свого рідного 24-го піхотного полку. Він служив у міській штаб-квартирі до 18 вересня, потім був заарештований і звільнений завдяки комуністу, якого захищав до війни.

Підпільна діяльність (1939—1941) Восени 1939 року виїхав до Вільнюса, де очолив засновану ним Соціалістично-незалежницьку організацію «Свобода», видаючи однойменне підпільне видання. Вже у листопаді 1939 року організація розробила свій перший програмний документ — Ідеологічний маніфест, у якому, виступаючи проти агресії Німеччини та СРСР, проголошувалося, що «головною метою боротьби польських трудящих мас є відновлення повної політичної незалежності і суверенітету Польщі та зміцнення її існування на засадах демократії і соціальної справедливості». Головним автором маніфесту був саме Вацлав Загурський.

У березні 1940 року він вирушив до Варшави, де став співорганізатором структур «Свободи». Після 1941 року почав видавничу та друкарську діяльність.

1 серпня 1944 року, після спалаху Варшавського повстання, разом із працівниками підпільної друкарні він організував загін «Даніель», прийнявши псевдонім «Лех». Загін розрісся до розмірів батальйону, увійшовши до складу групи «Хробрий II». Під час повстання його було підвищено до звання капітана та нагороджено Срібним хрестом Virtuti Militari. З 3 жовтня 1944 року він перебував ув'язнений у таборах Ламсдорф та Мурнау.

Повоєнна діяльність Після звільнення Польщі він вступив до Другого Польського корпусу, де очолив редакцію газети «Dziennik Żołnierza AP». У цей час він почав співпрацювати із Закордонним комітетом Польської соціалістичної партії (ПСП), представляючи комітет на з'їзді Італійської соціалістичної партії. У березні 1946 року він став секретарем комітету ПСП в Італії. У грудні 1946 року він прибув до Великої Британії та провів решту свого життя в таборі Польського корпусу переселенців. З 1948 по 1959 рік він працював звичайним робітником. З 1959 по 1982 рік він редагував журнал «Tydzień Polski» у Лондоні.

На Першому з'їзді ППС у вигнанні у травні 1948 року його було обрано до Центральної ради та Центрального закордонного комітету ПСП. Протягом цього часу він підтримував радіозв'язок з активістами ППС у Польщі (ймовірно, з Едмундом Ренським «Леоном» з Островця-Свєнтокшиського).

На IV з'їзді Польської соціалістичної партії (ПСП) у 1957 році він увійшов до складу Центрального ревізійного комітету, а в листопаді того ж року від імені ПСП увійшов до складу Тимчасової ради національної єдності. Після суперечки всередині ПСП у вигнанні та усунення Адама Чолкоша з її лав, у 1960 році він разом з Чолкошем став співзасновником Центрального комітету реконструкції ППС, а потім, з 1964 року, Центрального комітету ПСП. З 1969 року він був членом фракції ПСП у Раді національної єдності. У жовтні 1977 року на VII з'їзді ПСП під керівництвом Чолкоша Загурського було обрано головою Центрального комітету. Однак 16 січня 1978 року він пішов у відставку з цієї посади з особистих причин. Фактичною причиною його відставки стала критика його зустрічі на посаді голови Центрального Комітету з представниками «конкуруючого» ППС (Центрального закордонного комітету).

Водночас він був членом Польської підпільної державної ради з вивчення. У 1957 році він опублікував свої мемуари «Wicher Wolności. Dziennik Powstańca» («Вітер свободи. Щоденник повстанця»), які були перекладені англійською мовою та видані трьома виданнями. У 1971 році він опублікував ще один том мемуарів «Wolność w pustini» («Свобода в полоні»). За життєві досягнення він отримав премію Асоціації польських письменників за кордоном та літературну премію Фонду Альфреда Юриковського. Він підписав лист польських письменників за кордоном, в якому висловлював солідарність з підписантами протесту проти змін до Конституції Польської Народної Республіки (Лист 59).

Ордени та нагороди Срібний хрест Ордена Віртуті Мілітарі (1944) Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (3 травня 1982 р.) Медаль «Праведники народів світу» (1973, за порятунок євреїв під час німецької окупації)

Примітки

Джерела Ryszard Rybka, Kamil Stepan: Awanse oficerskie w Wojsku Polskim 1935–1939. Kraków: Fundacja Centrum Dokumentacji Czynu Niepodległościowego, 2003. ISBN 83-7188-691-8. Zagórski W., Wicher wolności. Pamiętnik powstańca, Warszawa: „Czytelnik”, 1990, ISBN 83-07-02046-8, OCLC 834081033. Zagórski W., Wolność w niewoli, Londyn 1971.