Моктар ульд Дадда (;  — ) — мавританський політик, перший президент Мавританії після здобуття країною незалежності від Франції, посаду обіймав 18 років, доки не був повалений внаслідок військового перевороту 1978 року. У 1957—1961 роках — перший прем'єр-міністр країни.

Він створив авторитарну однопартійну державу, де його Мавританська народна партія була єдиним законним політичним утворенням у країні, та дотримувався політики «ісламського соціалізму» з численними націоналізаціями приватного бізнесу. У своїх мемуарах Моктар висловлював стурбованість тим, що питання рабства в Мавританії може призвести до збройного конфлікту, який зрештою зруйнує країну.

У зовнішній політиці приєднався до Руху неприєднання та підтримував міцні зв'язки з Мао Цзедуном та Китайською Народною Республікою, але також приймав західну (особливо французьку) іноземну допомогуJeremy Friedman, Shadow Cold War: The Sino-Soviet Competition for the Third World, 2015, p. 166. У роки його президентства Мавританія зіткнулася з конфліктом з Фронтом Полісаріо у Західній Сахарі після того, як країна намагалася досягти угоди про поділ цієї території з Марокко.

Біографія

Народився у важливій родині, яка належала до касти марабутів племені улед-біррі з Бутіліміта, Мавританія, Французька Західна Африка. Після навчання в елітних ісламських академіях він працював перекладачем на французьких колоніальних адміністраторів.

Закінчивши юридичний факультет в Парижі, став першим мавританцем з університетським ступенем. Пізніше, 1955 року, прийнятий до адвокатської колегії в Дакарі, Сенегал. Після повернення до Мавританії наприкінці 1950-х років, приєднався до лівоцентристського Мавританського прогресивного союзу та був обраний президентом його Виконавчої ради. Однак 1959 року він заснував нову політичну партію — Мавританську партію перегрупування. На останніх виборах до законодавчих органів, що відбулися того ж року, його партія отримала всі місця в Національних зборах, а він сам отримав призначення на посаду прем'єр-міністра.

Дадда знаний здатністю досягати консенсусу між різними політичними партіями, а також між білими маврами, чорними маврами та чорними африканцями, трьома основними етнічними групами Мавританії. Збалансоване представництво різних етнічних і політичних груп в його уряді завоювало довіру французької влади, яка 1960 року надала Мавританії незалежність під його керівництвом. Дадда був призначений виконувачем обов'язків президента нової Ісламської Республіки та затверджений на посаді на перших виборах після здобуття незалежності у серпні 1961 року.

Президент Мавританії (1960—1978) Як президент, провадив політику, яка суттєво відрізнялася від тієї, якої дотримувався до здобуття незалежності. У вересні 1961 року він сформував «Уряд національної єдності» з головною опозиційною партією, а в грудні організував об'єднання чотирьох найбільших партій у Мавританську народну партію, яка стала єдиною законною партією. 1964 року закріпив однопартійну державу новою Конституцією, яка встановила авторитарний президентський режим. Дадда обґрунтував це рішення тим, що вважав Мавританію неготовою до багатопартійної демократії західного зразка.

Згідно з цією однопартійною конституцією, Дадда переобираввся на безальтернативних виборах у 1966, 1971 та 1976 роках.

1971 року обіймав посаду президента Організації Африканської Єдності. Однак удома його політика зазнала критики. Економіка залишалася сильно залежною від китайської та французької іноземної допомоги. Ба більше, посуха в Сахелі, у 1969—1974 роках, та зниження експортних доходів через падіння міжнародних цін на залізо значно знизили рівень життя. 1975 року він представив хартію, яка закликала Мавританію стати «ісламською, націоналістичною, централізованою та соціалістичною демократією». Ця хартія спочатку була популярною, й опозиція загалом її схвально сприйняла.

Війна у Західній Сахарі

Кінцем режиму Дадди стала війна Мавританії в Західній Сахарі проти Фронту Полісаріо, місцевого руху, який з 1975 року боровся проти спроб Марокко та Мавританії разом анексувати територію. Дадда заявляв про приналежність цієї території до «Великої Мавританії» ще з 1957 року, за три роки до проголошення незалежності, але ця ідея мала лише обмежену підтримку серед населення. Мавританські маври тісно пов'язані з сахараві, і практично всі північні племена мали своїх представників по обидва боки (колишнього) кордону, багато з яких симпатизували вимогам Полісаріо щодо незалежності.

Окрім підтримки урядом партизанів на півночі Мавританії, кілька тисяч мавританців покинули країну, щоб приєднатися до Полісаріо в таборах Тіндуфу. Додаткове невдоволення виникло на півдні, звідки відправляли чорношкірих солдатів воювати в тому, що вони вважали суто міжарабським конфліктом, який у разі успіху міг би ще більше закріпити дискримінаційне правління Дадди завдяки приєднанню кількох тисяч нових мавританських громадян. Але Дадда також прагнув отримати територію, щщоб не допустити її переходу до рук Марокко, все ще побоюючись офіційно скасованих територіальних претензій Марокко на Мавританію.

Після Мадридських угод з Іспанією Мавританія анексувала південну частину території, перейменувавши її на Тірис-ель-Гарбію. Однак невелика та погано навчена мавританська армія не змогла зупинити партизанські вторгнення, попри підтримку французьких ПС. Полісаріо перейшов до атак на залізні шахти в Зуераті, після чого економіка країни почала занепадати, а популярність Дадди різко впала. 1976 року столиця Нуакшот зазнала нападу з боку Полісаріо, і Дадда вимушено призначив військового офіцера головою Міністерства оборони.

Падіння та подальше життя 10 липня 1978 року лейтенант-полковник Мустафа ульд Салек скинув Моктара внаслідок військового перевороту та встановив хунту для правління країною замість нього. Його наступники відмовилися від претензій Мавританії на Західну Сахару та повністю вийшли з війни наступного року (серпень 1979 року).

Після певного періоду ув'язнення Дадді у серпні 1979 року дозволили виїхати у вигнання до Франції, де він 1980 року організував опозиційну групу Альянс за демократичну Мавританію. Спроби повалити режим з-за кордону були невдалими.

17 липня 2001 року Дадді дозволили повернутися до Мавританії«Ousted Mauritanian president due home from 23 years in exile». Agence France Presse, 17 July 2001., але 14 жовтня 2003 року він помер у військовому шпиталі Парижа після тривалої хвороби. Його тіло згодом доправили літаком до Мавританії, де й поховали.

Відзнаки

Іноземні нагороди

: Орден «Зірка Югославії» (5 вересня 1968). Іранська імперія: пам'ятна медаль Святкування 2500-річчя Перської імперії (14 жовтня 1971).

Примітки

Посилання