Записки Івана Савича Куркчу — пам'ятка писемності тюркомовного народу Надазов'я, урумів, складена в першій половині ХІХ ст. в Маріуполі. Зберігається у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Історія надходження Рукопис надійшов разом із архівом професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрія Олександровича Білецького (1911—1995), якому його подарував Дмитро Пантелеймонович Кечеджи (1897—1978), маріупольський краєзнавець, який вважав, що «Записки» складав його прадід Семен Антонович Кечеджи-Єні.

Дослідження та публікація текстів рукопису Рукопис уперше був досліджений та коротко описаний під час укладання каталога документів ф. 364 (Архів українських філологів-елліністів Андрія Білецького і Тетяни Чернишової). Докладніше про зміст «Записок», використання в них різномовних джерел та про особу укладача писали українські науковці Євген Чернухін, Марія Пірго і Олександр Гаркавець. Окремі тексти були видані в наукових розвідках у межах дослідження фольклорних текстів давньогрецького античного спадку і формування міської культури Маріуполя. Вагома частина фольклорних урумських текстів була оприлюднена в праці О. Гаркавця у 2025 р.

Історичний контекст і зміст рукопису «Записки» є писемною пам'яткою народу урумів, які були переселені з Кримського ханату в 1778 р. і оселилися в надазовських степах близько 1780 р. поруч із румеями. Обидва народи також відомі в історіографії як «надазовські греки», оскільки формувалися на основі античного і візантійського грекомовного населення Тавриди, або, пізніше, Криму. Після переселення уруми довгий час складали більшість населення міста Маріуполь, яке було центром Маріупольського грецького округу. Саме там народився укладач записок Іван Савич Куркчу.

Більшість текстів «Записок» записана урумською мовою в тій формі, в якій вона була поширена в містах Криму, а пізніше в Маріуполі, і яка близька до огузьких діалектів тюркських мов, зокрема до сучасної турецької мови. Уруми Криму, подібно до тюркомовних християн Малої Азії, Балканського півострова і Кавказу, для записів текстів рідною мовою використовували грецьку абетку. Таке письмо одержало назву караманського, або караманлійського (від географічної назви Караман і гр. слова καραμανλίδικα на позначення такого роду писемності). Урумською мовою укладач робив свої приватні записи, занотував понад 30 народних урумських пісень, окремі казки, прислів'я, поради і зробив розлогі виписки з друкованих богослужбових видань. Грецькою мовою в її книжних і димотичних (народних) варіантах записані давні замовляння, молитви, виписи з літературних джерел, тогочасні новогрецькі пісні. Значну частину «Записок» складає неформалізований італо-урумський словник (понад 1300 паралельних лексем), який засвідчує зацікавленість укладача у використанні італійської мови. Про впливи італійської культури на тогочасний Маріуполь свідчать і записи італійських пісень, фрагментів казок або анекдотів. Так само фрагментарно з рясними фонетичними помилками представлені українські та російські пісні. Усі перелічені записи зроблені грецькою абеткою. Натомість літературні виписки з російських джерел зроблені кирилицею, але, вірогідно, іншою рукою, можливо, дружини або когось із дітей. Запис на обкладинці, зроблений останнім власником рукопису, з посиланнєм на Семена Кечеджи-Єні, швидше за все був наслідком родинних переказів і помилкових догадок, оскільки така особа невідома.

Особа укладача На думку Марії Пірго, дослідниці генеалогічних зв'язків і родоводів надазовських греків, автором «Записок» дійсно був Іван Савич Куркчу, який ідентифікує себе і членів своєї родини в кількох розрізнених нотатках щоденного характеру. Він народився у квітні 1801 р., був двічі одружений і мав багато дітей. Про його формальну освіту нічого не відомо, однак він упродовж багатьох років обіймав посаду гласного, а пізніше судового засідателя в міській думі. Мав дружні й родинні зв'язки з іншими ключовими особами в міському проводі. Вірогідно, був підприємцем, вів торгові операції з іноземними компаніями. Помер після 1855 р.

У сучасних умовах «Записки» Івана Куркчу набули ваги як авторське джерело та одноосібне свідчення про мову й побут урумів першої половини ХІХ ст. Фольклорні записи, записи лікувальних порад і рецептів, самі слова, що їх занотував укладач, додають чимало нового до загальної скарбниці урумського рукописного спадку. У купі з іншими джерелами XVIII–ХІХ ст., переважно фольклорного змісту, а також творчими текстами урумських письменників ХХ — ХХІ ст. «Записки» Івана Куркчу можуть бути потужним чинником у відродженні рідної мови урумів в умовах небезпеки згасання мов і діалектів корінних народів України.

Література Чернухин Е. К. О двух памятниках греческой народной обрядности в «Записках» урума Сeмена Антоновича Кечеджи-Ени // Византийский временник. Т. 71. Москва, 2012. С. 140—146.

Чернухін Є. К., Пірго М. Д. «Записки» з Маріуполя першої половини ХІХ ст.: археографічний опис, соціальний профіль та родинні зв'язки укладача // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Сб. наук. пр. / Київ, 2013. Число 22-23. С. 541—563. https://history.org.ua/JournALL/sid/sid_2013_22/sid_2013_22.pdf

Чернухін Є. К. Пісні й вірші великого міста: до питання культури й побуту Маріуполя першої половини ХІХ ст. // Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій. № 8 (1). Київ, 2020. C. 73–79. : https://resource.history.org.ua/publ/misto_2020_8_9

Гаркавець О. М. Уруми Надазов'я. Додаток: Урумські записи І. С. Куркчу з Маріуполя, 1828‑1855, і додатковий урумський словник. Алмати: Баур, 2025. VI+106 с.https://resource.history.org.ua/item/0018579

Примітки

Посилання Повнотекстова версія пам'ятки в фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.