Еріх Прібке (; 29 липня 1913 — 11 жовтня 2013) був німецьким командиром СС середньої ланки та військовим злочинцем, працюючи в поліції безпеки (SiPo) та політичній поліції гестапо нацистської Німеччини. У 1996 році його було засуджено за воєнні злочини в Італії за командування підрозділом, відповідальним за в Римі 24 березня 1944 року, в якій 335 італійських мирних жителів та партизан було вбито у відповідь на партизанський напад, в результаті якого загинуло 33 бійців німецького поліцейського полку СС у Болонії.
Раннє життя Народився Прібке 29 липня 1913 року в Геннігсдорфі, який на той час входив до складу Королівства Пруссія. Про його ранні роки відомо небагато, але сам Прібке розповідав інтерв'юерам, що його батьки померли, коли він був малим, і що його виховував переважно дядько, перш ніж він почав заробляти на життя офіціантом у Берліні, у готелі «Савой» у Лондоні та на Італійській Рів'єрі. Прібке одружився з Алісією Штолль; у подружжя було двоє синів: Хорхе (Жорже), який народився в 1940 році, та Інго, який народився в 1942 році.
Служба в СС
З 1936 року він працював у Ваффен-СС, а згодом у Гестапо як перекладач. Завдяки знанню італійської мови з 1941 року він базувався в Римі. Там він працював під керівництвом оберштурмбаннфюрера Герберта Капплера, який, як повідомляється, доручив йому ведення відносин зі Святим Престолом.
Масове вбивство в Ардеатинських печерах
Масове вбивство в (Фоссе Ардеатіне) сталося в Італії під час Другої світової війни. 23 березня 1944 року 33 німецьких військовослужбовців з поліцейського загинули, коли члени італійського Руху Опору підірвали бомбу та атакували есесівців зі стрілецької зброї та гранат під час їхнього маршу по вулиці Віа Разелла в Римі. Цю атаку очолювали (Gruppi di Azione Patriottica, GAP). Повідомляється (хоча це ніколи не було підтверджено), що Адольф Гітлер наказав протягом 24 годин розстріляти десять засуджених італійців за кожного загиблого німця. Капплер у Римі швидко склав список із 320 ув'язнених, які підлягали знищенню. Коли після партизанської атаки помер 33-й німець, Капплер добровільно додав до списку ще десять імен, таким чином, загальна кількість людей, страчених в Ардеатинських печерах, становила 335 осіб, переважно італійців. Найбільш згуртованою групою серед страчених були члени («Червоний прапор») — дисидентсько-комуністичної військової групи опору, а також понад 70 євреїв.
24 березня під керівництвом офіцерів СС Прібке, а також жертв убивали всередині Ардеатинських печер групами по п'ятеро людей. Їх заводили до печер зі зв'язаними за спиною руками і вбивали пострілом у шию. Багатьох змушували ставати на коліна прямо на тіла тих, хто вже був убитий. Під час розстрілів з'ясувалося, що було допущено помилку, і до печер привезли п'ятьох зайвих людей, яких не було у списку «десять до одного». За цей список відповідав Прібке, і його співучасть у цих 5 додаткових убивствах виключала будь-яке можливе виправдання його дій «виконанням офіційного наказу». Через це судовий процес над Прібке був суворо зосереджений саме на цих додаткових убивствах.
Щоб заповнити чисельну квоту, нацисти відправили на смерть до Ардеатинських печер багатьох ув'язнених із тюрем Віа Тассо та Реджина Челі, які опинилися під рукою на той момент. Прібке заносив декого до списку просто тому, що вони були євреями (водночас він заявляв, що ніколи не відправляв євреїв до таборів із практичних міркувань: «Вагони потрібні були нам для інших речей»). Деякі з цих в'язнів були звичайними мешканцями вулиці Віа Разелла, які перебували вдома під час вибуху; інших заарештували й катували за участь в опорі чи комуністичну діяльність. Не всі вбиті партизани належали до однієї групи опору. У списку на страту були члени GAP, PA (Партії дії) та «Бандьєра Росса», на додачу до Підпільного військового фронту. Щобільше, масштаб і сам факт цієї відплати були безпрецедентними для Італії. З моменту вторгнення союзників до Італії у 1943 році та подальшого повалення Муссоліні, антифашисти та члени італійського Руху Опору вели партизанську війну проти військ Осі.
Після війни
Втеча до Аргентини
У судових процесах після Другої світової війни Прібке мав постати перед судом за свою роль у масовому вбивстві, але у 1946 році йому вдалося втекти з британського табору для військовополонених у Ріміні, Італія. Пізніше він стверджував, що цій втечі посприяла «пацюча стежка» (шлях уникнення покарання), яким керував австрійський єпископ . Після втечі він жив зі своєю родиною в Стерцингу/Віпітено. Протягом цього часу, 13 вересня 1948 року, місцевий священник провів над ним повторне хрещення (після чого Прібке прийняв нове ім'я — Отто Папе). Після перебування в Південному Тіролі він виїхав до Аргентини. Попри звинувачення у воєнних злочинах, Прібке впродовж 46 років жив в аргентинському місті Барілоче як вільна людина. Там він спочатку працював мийником посуду та офіціантом, а згодом відкрив гастрономічну крамницю (делікатесів). Він також став керівником Німецько-аргентинської культурної асоціації та вільно подорожував до Європи й назад.
У березні 1994 року слідча група телеканалу ABC News під керівництвом продюсера Гаррі Філліпса вистежила Прібке в Барілоче. Це сталося після того, як вони знайшли згадку про його участь у масовому вбивстві в Ардеатинських печерах у книзі місцевого автора, купленій у магазині вживаних книг. Книга Естебана Буха «Художник аргентинської Швейцарії» (1991) називала Прібке членом угруповання нацистів, які жили в Барілоче з початку 1950-х років.
Протягом наступних кількох тижнів команда ABC News шукала матеріали в архівах Буенос-Айреса, Вашингтона, Лондона, Берліна та Єрусалима, виявивши численні документи, що проливали світло на минуле Прібке та його співпрацю з Гестапо в Італії. Серед документів, знайдених у Державному архіві в Лондоні, було зізнання, написане через кілька місяців після закінчення Другої світової війни, у якому Прібке підтверджував свою роль у бійні в Ардеатинських печерах. Документ, виявлений у музеї Яд Вашем в Ізраїлі, свідчив про те, що Прібке підписував дозволи на депортацію італійських євреїв до таборів смерті. Паралельно з розслідуванням команда ABC встановила стеження за Прібке, фіксуючи його щоденний розклад у Барілоче. У квітні 1994 року репортер ABC News прибув до Барілоче разом із Філліпсом та знімальною групою, щоб пред'явити Прібке результати їхнього розслідування в ефірі телевізійного новинного шоу Primetime Live. Дональдсон і його команда спочатку притиснули іншого колишнього нациста, який жив у тому ж місті, — Райнгарда Коппса. Коли від Коппса зажадали пояснень щодо його власної причетності, він відвів Дональдсона вбік і розповів йому про Прібке, тим самим підтвердивши дані розслідування ABC.
Дональдсон і його команда підстерегли Прібке біля школи, де той працював, і взяли в нього інтерв'ю, коли він сидів у своїй машині. Після початкового вагання Прібке визнав, ким він є, і відкрито розповів про свою роль у масовому вбивстві. Свої дії він виправдовував тим, що лише виконував накази шефа Гестапо в Римі, оберштурмбаннфюрера Герберта Капплера, і що, на його думку, жертви були терористами. Він заперечував Дональдсону, що серед убитих були діти, проте серед загиблих виявили трьох підлітків віком від 14 років (а також 75-річного чоловіка та священника). Він зізнався, що саме він складав списки тих, кого мали стратити. Даючи свідчення після війни, Капплер пояснив, що Прібке було наказано особисто пересвідчитися, що всі жертви доставлені до печер і страчені, а також звірити список людей, які підлягали знищенню.
Арешт та екстрадиція Прібке
Репортаж Дональдсона показав, наскільки відкрито Прібке міг жити в Аргентині та як мало каяття він відчував за свої вчинки. 10 травня 1994 року аргентинська влада заарештувала Прібке. Через похилий вік і слабке здоров'я його спочатку не ув'язнили, а натомість помістили під домашній арешт у його власному будинку в Барілоче, де він мешкав із 1948 року.
Екстрадиція Прібке неодноразово відкладалася. Його адвокати використовували такі тактики, як вимога перекласти всі італійські документи іспанською мовою — процес, який міг тривати два роки. Аргентинський суд зрештою відхилив цю вимогу, але апеляції та інші затримки призвели до того, що розгляд справи про екстрадицію затягнувся на понад рік. Захисники стверджували, що кримінальне переслідування у цій справі вже неможливе, оскільки за аргентинським законодавством строк позовної давності для злочину вбивства становить 15 років.
У березні 1995 року, після дев'яти місяців зволікань, президент єврейської організації «Бнай Бріт» отримав запевнення, зокрема від президента Аргентини Карлоса Менема, що справу незабаром закриють, а Прібке передадуть Італії до кінця місяця. Попри ці обіцянки, Верховний суд Аргентини ухвалив рішення передати справу до місцевого суду в Барілоче, де вона розглядалася із самого початку. Це відкривало можливість для подальших апеляцій і затримок на роки, протягом яких Прібке міг би спокійно жити у своєму домі.
У травні 1995 року аргентинський федеральний суддя задовольнив запит Італії на екстрадицію на тій підставі, що справи про злочини проти людяності не мають строку давності. Однак після цього послідували нові апеляції та чутки про те, що суд може змінити своє рішення.
У серпні того ж року було винесено рішення про те, що Прібке не підлягає екстрадиції через закінчення строку давності справи. Щоб натиснути на аргентинський уряд, Німеччина того ж дня теж висунула вимогу про екстрадицію. Італійський військовий прокурор Антоніо Інтелізано аргументував це тим, що угоди ООН, під якими підписалася Аргентина, чітко зазначають: справи військових злочинців та злочини проти людяності не мають строку давності.
Після 17 місяців затримок у 1996 році Верховний суд Аргентини остаточно постановив екстрадувати Прібке до Італії. Його посадили на прямий рейс із Барілоче до римського аеропорту Чампіно — військового летовища неподалік від Ардеатинських печер, де багато років тому відбулися масові страти.
Судові процеси Прібке в суді
У суді Прібке заявив про свою невинуватість. Він не заперечував того, що вчинив, але відкидав будь-яку моральну відповідальність. У масовому вбивстві він звинуватив тих, кого назвав «італійськими терористами», які стояли за нападом, унаслідок якого загинули 33 німецькі есесівці. Наказ надійшов безпосередньо від Гітлера, і Прібке вважав це законним покаранням. Під час судового процесу стало відомо, що Прібке особисто застрелив двох італійців. Про це також йшлося в його свідченнях 1946 року, наданих ще до того, як йому вдалося втекти.
Близько полудня 24 березня 1944 року 335 чоловіків пригнали до Ардеатинських печер у Римі. Усім їм зв'язали руки за спиною та зачитали їхні імена вголос. Групами по п'ятеро людей їх заводили до печер. Прібке зайшов усередину разом із другою чи третьою групою і застрелив чоловіка з італійського пістолета-кулемета. Ближче до кінця страти він застрелив ще одного чоловіка з тієї ж зброї. Розстріли завершилися до настання темряви. Після цього печери підірвали за допомогою вибухівки, щоб завалити вхід. Прібке визнали невинуватим на тій підставі, що він діяв за наказом.
1 серпня 1996 року було видано розпорядження про негайне звільнення Прібке. Міністр юстиції Італії згодом заявив, що Прібке можуть заарештувати повторно — залежно від того, чи буде він екстрадований до Німеччини за звинуваченням у вбивстві. Після завершення суду над Прібке демонстранти блокували будівлю суду понад сім годин.
Судді проголосували двома голосами проти одного за визнання 83-річного Прібке винним у участі в масових убивствах, у яких він сам зізнався, проте його знову виправдали — нібито через те, що він виконував накази. Це викликало бурхливу реакцію з боку родичів жертв, які заявили, що судді ні в що не ставлять людські життя. Шимон Самуельс, голова Центру Симона Візенталя, зазначив, що цим рішенням Італія фактично дає зелене світло злочинам проти людяності.
Апеляція