Набута гомосексуальність — дискредитована ідея про те, що гомосексуальність може поширюватися або за допомогою сексуальної спокуси або вербування гомосексуалами, або за допомогою засобів масової інформації, що зображають гомосексуальність. Відповідно до цього переконання, будь-яка дитина або молода людина може стати гомосексуалом, якщо піддасться цьому впливу; і навпаки, за допомогою конверсійної терапії гомосексуала можна зробити гетеросексуальною людиною.

Історія ідеї

Європа на початку XX ст. У своїй книзі «Епістемологія шафи» Єва Кософскі Седжвік розрізняє погляди меншин і більшості суспільства на сексуальну орієнтацію. Згідно з першим поглядом, гомосексуальність є ознакою відносно стабільної меншини, тоді як згідно з другим — будь-яка людина потенційно може стати гомосексуальною. Перший погляд тривалий час був загальноприйнятим, тоді як уявлення про гомосексуальність як постійну сексуальну орієнтацію почали незалежно одне від одного розвивати в другій половині XIX століття гей-активіст Карл Генріх Ульріхс, французький психіатр Клод-Франсуа Мішеа та німецький лікар Йоганн Людвіг Каспер.

На початку XX століття німецька сексологія засвідчувала, що багато хлопців-підлітків протягом кількох років практикували гомосексуальну поведінку (наприклад, поцілунки, обійми, пестощі та взаємну мастурбацію); вважалося, що нормальний розвиток полягає у відмові від такої поведінки з віком. Також вважалося, що після Першої світової війни кількість випадків гомосексуальної поведінки серед підлітків зросла. Одним із найпоширеніших пояснень цього було те, що таке зростання нібито спричинили дорослі чоловіки-гомосексуали (через особисті контакти або публікації, орієнтовані на гомосексуальну аудиторію). Ця теорія була популярною як серед широкої громадськості, так і серед психологів і психіатрів, які лікували молодь.

Нацистська Німеччина Віра в те, що гомосексуальність набувається внаслідок статевого контакту, була однією з ідей, які підживлювали переслідування гомосексуалів у нацистській Німеччині. Через існування суто чоловічих організацій для хлопців і юнаків, таких як «Гітлер'югенд», Штурмові загони (СА) та СС, нацисти побоювалися швидкого поширення гомосексуальності за відсутності жорсткого придушення. Убивства під час «Ночі довгих ножів» виправдовувалися твердженнями про придушення нібито гомосексуальних угруповань у Штурмових загонах. Після цих подій Адольф Гітлер заявив, що «кожна мати повинна мати можливість відправити свого сина до Штурмових загонів, партії або „Гітлер'югенду“, не побоюючись, що там його морально чи етично зіпсують».

Спираючись на теорії Карла Бонхеффера та Еміля Крепеліна, нацисти вважали, що гомосексуали спокушають молодих чоловіків і «заражають» їх гомосексуальністю, назавжди змінюючи їхню сексуальну орієнтацію та позбавляючи можливості стати батьками. У пропаганді гомосексуальність описувалася як заразна хвороба, однак не в медичному розумінні. Натомість її розглядали як хворобу народного організму (нім. Volkskörper) — метафори бажаної національної або расової спільноти (нім. Volksgemeinschaft). Згідно з нацистською ідеологією, життя окремих людей мало підпорядковуватися народному організму, подібно до того, як клітини функціонують в організмі людини. Гомосексуальність вважалася «вірусом» або «раком» цього народного організму, оскільки її розглядали як загрозу німецькій нації. Газета Das Schwarze Korps стверджувала, що сорок тисяч гомосексуалів здатні «отруїти» два мільйони чоловіків, якщо залишити їх на волі.

Твердження, що людина могла стати гомосексуалом в результаті статевого контакту з особою тієї самої статі, наводилося для того, щоб виправдати встановлення вищого віку згоди для гомосексуальних актів, ніж для гетеросексуальних. Це сталося в Бельгії, Великій Британії та Німеччині як у Веймарську епоху , так і в Західній Німеччині.

Переконання в набуванні гомосексуальності цитувалося для заохочення прямих заборон на працевлаштування гомосексуалів, наприклад, у сфері освіти, а також для відхилення антидискримінаційних законів, що стосуються сексуальної орієнтації.

У сучасній науці Попри те, що сучасна наука досі не має повного розуміння чинників, які визначають сексуальну орієнтацію, доказів на користь біологічних причин виникнення гомосексуальності значно більше, ніж доказів на користь соціальних чинників, а доказів, які б підтверджували теорію про те, що гомосексуальність може бути набута внаслідок сексуальних контактів із дорослими чоловіками-гомосексуалами, майже немає або немає зовсім. Навпаки, існують свідчення, що гомосексуальні потяги зазвичай виникають за кілька років до проявів гомосексуальної поведінки. Віра в гіпотезу «вербування» часто пов'язувалася із різко негативним ставленням до гомосексуалів, а ті, хто висуває цей аргумент, зазвичай не можуть емпірично підтвердити свої переконання.

У справі Європейського суду з прав людини від 2003 року «С. Л. проти Австрії» суд ухвалив, що «сучасна наука показала, що сексуальна орієнтація встановлюється вже на початку статевого дозрівання», тим самим дискредитувавши аргумент про набуту гомосексуальність. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що більш високий вік згоди на чоловічі гомосексуальні відносини був дискримінацією і порушував права людини.

Громадська думка У Веймарській республіці серед німців була широко поширена думка, що гомосексуальність не є вродженою, але натомість може бути набута. У Росії опитування показало, що 61 відсоток людей вважають гомосексуальність набутою, а 25 відсотків вважають її вродженою. Проведене у 2018 році дослідження в США показало, що ознайомлення учасників з науковою інформацією щодо причин гомосексуальності не змінило підтримки учасниками прав ЛГБТ.

Твердження, що гомосексуальність можна набути, читаючи про неї в ЗМІ, приводилося в виправдання цензури ЛГБТ-орієнтованих ЗМІ у Веймарській республіці, Великій Британії за допомогою статті 28 закону про місцеве самоврядування, спрямованого на запобігання впізнаванню молодих людей, а також в сучасній Угорщині (Угорський закон проти ЛГБТ) та Росії (Російський закон про заборону пропаганди ЛГБТ).

Примітки

Література