Кримський похід на Хатукай (1551) — військова кампанія кримського хана Сахіб I Ґерая проти князівства Хатукай, очолюваного князем Аледжуком. Приводом до походу стала відмова хатукайців сплачувати данину рабами Кримському ханству, а метою — повна анексія Хатукаю. Хоча землі хатукайців зазнали жорстокого спустошення, досягти мети ханству не вдалося. Ця кампанія стала останньою військовою операцією Сахіб Ґерая, оскільки після її завершення його було вбито.

Історія

Похід Як держава-спадкоємиця Золотої Орди, Кримське ханство висувало претензії на сюзеренітет над Черкесією. Ці політичні відносини характеризувалися насамперед обов'язком черкеських князів сплачувати данину кримському хану, переважно у формі невільників (рабів). Така данина вимагалася під час сходження нового хана на престол або стягувалася у вигляді штрафів за злочини, скоєні черкеськими підданими. Коли черкеські правителі відмовлялися надавати необхідну кількість полонених, кримська верхівка організовувала каральні військові експедиції для примусового стягнення данини. Ці набіги виправдовувалися тавруванням черкесів як «невірних». Із XVI століття це обґрунтування ускладнилося, оскільки черкеси дедалі частіше приймали іслам; утім, кримські хани часто ігнорували це і відхиляли переговори з черкеськими послами, які апелювали до спільної віри.

Попри поширення ісламу, точилися дискусії щодо того, чи є цей регіон Дар аль-Харб («Оселею війни»), де можна було захоплювати рабів, чи Дар аль-Іслам («Оселею Ісламу»), що унеможливлювало б поневолення. Незважаючи на окремі правові приписи (кануннаме), які вказували на те, що норми шаріату мають поширюватися на певні племена (що захистило б їх), Османська держава підтримувала кримського хана у поневоленні черкесів, фактично розглядаючи регіон як джерело рабів незалежно від релігійної приналежності. Визначити, чи походили черкеси, які потрапляли на османський ринок, з Дар аль-харб, було неможливо, оскільки ханство здійснювало набіги як на союзних черкесів-мусульман, так і на черкесів-немусульман. Один із придворних кримського хана описував черкесів як таких, що «не є ні християнами, ні мусульманами». Деякі османські хроністи зазначають, що черкеси воювали проти Кримського ханства, оскільки не могли терпіти «татарського тиранства й гніту» (). У деяких випадках черкеси зверталися безпосередньо до османського султана, стверджуючи, що вони є братами по вірі-мусульманами, і тому перетворення їх на рабів «суперечить шаріату». На основі цих аргументів султан навіть відкликав дозвіл на кампанії хана, хоча хан усе одно продовжував набіги.

Хатукайці утримували контроль над родючими низовинами та ключовими торговельними шляхами в північно-західній частині Кавказу, чинячи опір як татарським вторгненням, так і тиску.Кушева Е. Н. Народы Северного Кавказа и их связи с Россией. Вторая половина XVI — 30-е годы XVII века. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Стр 137—138 Напруженість зросла протягом 1540-х років, коли керівництво Хатукаю дедалі активніше чинило опір вимогам виплати данини та підкорення. Згідно з кримською хронікою «Tārih̲-i Ṣāḥib Giray H̲ān», події розгорталися наступним чином:Tārih̲-i Ṣāḥib Giray H̲ān. Histoire de Sahib Giray, khan de Crimée de 1532 à 1551: edition critique, traduction, notes et glossaire. Dr. Özalp Gökbilgin. Ankara: Baylan Matbaası, 1973. 257

Хатукайські князі Аледжук та його брат Антенук (Антонук) брали участь у діях проти Кримського ханства. Наводяться такі слова Аледжука: Кажуть, хан іде грабувати нас, але ми не такі, як жанійці та кабардинці. Він покладається на свої гармати й артилерію, але наші гармати й мушкети — це круті гори та іржання коней. Що мені робити з тими гарматними возами? Яка сила є в хана, щоб іти проти мене? Якщо він прийде, я зроблю з ним таке, що це стане легендою у світі! — Аледжук

У 1551 році кримський хан Сахіб I Ґерай організував каральну експедицію, прагнучи зламати опір Хатукаю та утвердити кримську владу в регіоні. Татарська хроніка стверджує, що це сталося через напад черкесів на чолі з Аледжуком на кримський караван поблизу Азова у 1551 році; проте османський султан схвалив набіг ще до цієї події. Хан вирушив у дорогу з вигуком: «Де ж ви, сини Хатука!»

Дізнавшись про наближення хана, хатукайські князі вивели населення у глиб гір. Вони також уклали союз із бжедугами під проводом князя Бжедуга (засновника племені бжедугів і батька Черчана та Хамиша), який закликав до опору і став на їхній бік. Аледжук і Бжедуг бенкетували протягом п'яти днів. Хан відправив своїх воєначальників Шах-Хусейна та Борган-бега з 2 тисячами воїнів, щоб убити Аледжука уві сні та захопити його село. Ведені полоненим черкесом, вони підійшли до села, але Аледжук прокинувся від іржання коня і втік зі свого будинку з найближчими людьми. Шах-Хусейн закликав Борган-бега до нападу, вигукуючи: «Чого ти чекаєш? Ходи, оточимо їх і будемо битися!», але Борган-бег відповів: «Хіба будь-яка людина зможе протистати їм?», і дозволив Аледжуку з 15 чоловіками втекти без бою. Дізнавшись про це, хан був у люті: Ах ви, кляті сучі діти! Я вивищив вас, зробив з вас людей. За мого правління ви стали багатими й шанованими. Думаючи, що ви мужі, я призначив вас воєначальниками й відправив на чолі двох чи трьох тисяч чоловік. Ви не змогли зупинити навіть 15 осіб і дали їм утекти. Чи це так?! — Сахіб Ґерай

Хан піддав командирів приниженню та тортурам. Після втечі Аледжука хан облаштував сильно укріплений табір, оточений ровами та палями біля великої непрохідної річки. Потім він переслідував хатукайців та їхніх союзників-бжедугів далі в горах, зрештою влаштувавши їм засідку на місці, де вони ділили майно, відібране у паломників. Незважаючи на чисельну перевагу ворога, хатукайські сили використали знання місцевості для ведення партизанської війни, виснажуючи кримське військо й завдаючи йому значних втрат. Сама битва супроводжувалася серією сутичок і засідок, і на початкових етапах жодна зі сторін не здобула вирішальної перемоги. Зрештою хатукайці були розбиті переважаючими силами та ресурсами кримського війська. Антенука було захоплено в полон і затоваровано до смерті розпеченим залізом. Ханська армія просунулася далі вглиб регіону, захоплюючи ключові поселення та укріплення. За даними хроніки, у полон було взято від 30 до 40 тисяч невільників, хатукайське населення зазнало «масових катувань», а село Аледжука було спалено дотла.

Незважаючи на заяви про перемогу, про які Сахіб Ґерай дав звіт османам, хатукайці не були остаточно підкорені. Поки хан був зайнятий кампанією проти хатукайців, його племінник Девлет Ґерай успішно захопив престол у Криму. Цю узурпацію санкціонував османський султан, а весь уряд і армія Сахіб Ґерая без опору перейшли на бік нового правителя. Змушений тікати, скинутий хан шукав прихистку у фортеці Темрюк, однако посланці Девлет Ґерая швидко наздогнали його й зарубали до смерті разом із сином. За узурпацією послідувала жорстока чистка в Криму, де решту синів Сахіб Ґерая, включаючи наймолодших дітей, було страчено.

Наслідки

Результати Попри масове спустошення земель хатукайців, кримськотатарські війська зрештою відступили, так і не зумівши остаточно зламати черкеський опір, і залишили регіон без встановлення повного контролю над ним. Таким чином, кримці залишили черкеські землі без повного успіху. Головною метою Сахіб Ґерая під час цих кампаній була повна анексія й окупація земель Черкесії, чого він так і не досяг, будучи вбитим у 1551 році одразу після завершення походу.

Реакція інших черкеських князівств Похід Сахіб Ґерая 1551 року проти хатукайців і бжедугів викликав рішучу реакцію з боку кабардинців та інших черкеських племен, які почали шукати потужного зовнішнього союзника проти кримських набігів і вступили в дипломатичні зносини з Московським царством. Хан завдав важких ударів майже по всіх великих князівствах Черкесії: Жанеї, Хатукаю, Бжедугії, Кабарді. Саме після цього черкеси почали шукати союзу з Московією для боротьби з татарськими вторгненнями. Наступний хан також напав на Черкесію наступного року після смерті Сахіб Ґерая, однак через кілька років черкеси під проводом князя Темрюка Засліпленого (Хороброго) завдали кримцям поразки.Мальбахов Б. К. "Кабарда на этапах политической истории (середина XVI — первая четверть XIX века), Москва, из-во «Поматур», 2002 г. , ст. 246

Нотатки

Примітки