Вулиця Стрийська — одна з семи магістральних вулиць міста Львова. Починається від вул. Івана Франка в Галицькому районі, а закінчується на міській окружній дорозі, пролягаючи по межі Франківського та Сихівського районів.
Прилучаються вулиці Івана Рутковича, Дзиндри, Літня, Героїв Майдану, Академіка Сахарова, Козельницька, Івана Чмоли, Академіка Лазаренка, Луганська, Персенківка, Володимира Великого, Івана Рубчака, Наукова, Трускавецька, Михайла Максимовича, Вернадського, Карла Мікльоша, та проспект Святого Івана Павла ІІ.
Серед львівських вулиць Стрийська — одна з найдовших (близько 7,5 км), одна з вулиць із найстарішими назвами (поточна назва — з 1626 року) та одна з вулиць із найбільшою кількістю населення.
Історія Вулиця виникла на місці шляху до міста Стрий на Львівщині, у 1626 році зафіксовано її назву — Стрийська дорога. Втім, до кінця XVIII століття на Стрий їздили переважно вул. Зеленою — через Давидів, Вовків, Раковець, і лише на початку XIX століття проклали цісарську дорогу (тобто шосе, зведене коштом держави) вздовж сучасної Стрийської вулиці. Не пізніше 1805 року вулиця вже мала сучасну назву — Стрийська, у період нацистської окупації Львова, з листопада 1941 року по липень 1944 року — Стрийєрштрассе.
У листопаді 1918 року вулиця Стрийська стала одним із місць найзапекліших боїв битви за Львів, по ній пролягла лінії фронту, а Кадетська школа (сучасна Академія сухопутних військ) стала одним із найважливіших осередків польського опору.
Навесні 1932 року вулиця Стрийська знову стала ареною визвольної боротьби українського народу: 22 березня підпільник ОУН Юрій Березинський убив комісара польської поліції у Львові Е. Чеховського. Замах, спланований Романом Шухевичем, стався поблизу Стрийського цвинтаря, в місці, де вулиця Стрийська повертає на південь.
З 1930 по 1933 рік у Львові щорічно проводили авторалі «Гран-прі де Леополь». Однією з вулиць, по яких пролягала траса ралі, була Стрийська. У 1933 році, після кількох смертельних аварій змагання припинили.
У 2010—2011 роках, в рамках підготовки до Євро—2012, дорожнє покриття вулиці пройшло глибокий капітальний ремонт (зі зняттям верхнього шару старого асфальту).
6 липня 2023 року, Львів зазнав найбільшого ракетного удару ВКС РФ по цивільній інфраструктурі за весь час повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Найбільших руйнувань після обстрілу зазнали чотири будинки на вул. Стрийській – № 62, 64, 66, 68, які практично зруйновані. Внаслідок ракетного обстрілу 10 людей загинуло, 48 отримали травми; 17 будинків пошкоджено; вибито близько 3000 вікон, з яких 596 — дерев'яні. Серйозних уражень зазнало 60 помешкань, а також пошкоджено 50 автомобілів.
Забудова Від початку вулиці до вулиці Героїв Майдану
На початку сучасної вулиці Стрийської (у нижній частині сучасного Стрийського парку) у 1786 році, згідно з розпорядженням цісаря Йозефа II Габсбурга від 11 грудня 1783 року, відкрили старий Стрийський цвинтар для мешканців Галицького передмістя, яке проіснувало на цьому місці до 1823 року. Пізніше його перенесли на Помірки, де розташована верхня тераса Парку культури імені Богдана Хмельницького та колись розташовувався Військовий меморіал (між вулицями Лижв'ярською та Стрийською). Після закриття у 1875 році Городоцького цвинтаря на цьому цвинтарі ховали також парафіян собору святого Юра та костелу святої Марії Магдалини, а після його розширення у 1881 році — всіх померлих мешканців Галицького і Краківського передмість. Офіційно цвинтар функціонував до 1893 року, проте підпоховання відбувалися до 1920-х років. Під час Другої світової війни тут ховали німецьких військовиків, що померли у шпиталях. Наприкінці 1940-х років цвинтар ліквідували, деякі надгробки перенесли на Личаківський та Янівський цвинтарі, проте і у 1960-х роках тут знаходили людські рештки.
Частина земель біля Стрийського цвинтаря, на початку XX століття належала Товариству ковзанярів, яке влаштувало тут літні корти та ковзанку. Також у цій місцевості з початку XX століття функціонувала цегельня Нойвонера, яка закрилася ще до 1940-х років, пізніше на місці глиняного кар'єру звели невеликий стадіон. У 1947—1952 роках на місці цвинтаря та цегельні утворили парк імені Богдана Хмельницького, у верхній частині якого 1969 року спорудили Монумент бойової слави радянських Збройних Сил (скульптори Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика, О. Пирожков, архітектори М. Вендзилович, А. Огранович), відзначений 1972 року Державною премією Української РСР імені Тараса Шевченка, а 1974 року — золотою медаллю імені М. Грекова Академії мистецтв СРСР.
Початкова ділянка непарної сторони вулиці забудована рядом кам'яниць початку XX століття у стилі історизму.
№ 1 — тут за радянських часів діяв магазин «Продукти». № 3 — будинок зведений на межі XIX—XX століть, рясно декорований ліпниною та керамічною плиткою. № 4 і № 6 — будинки зведені у 1905—1906 роках у стилі декоративної сецесії за проєктом Августа Богохвальського, збереглися металеві сецесійні брами. У будинку № 4 у 1950-х роках був ремонт бляхарського посуду. № 5 (інша адреса — вул. Рутковича, 2) — наріжний житловий будинок зведений за проєктом Міхала Ковальчука у 1896—1897 роках. Необарокове скульптурне оздоблення виконав скульптор Броніслав Солтис. № 7 — одноповерховий будинок, оздоблений у стилі історизму, належав родині Шиманських. № 12 — колишня вілла Белтовських. Тут мешкав і працював скульптор і художник, професор Юліуш Белтовський. № 18 і № 20 — будинки зведені у 1907—1908 роках фірмою Івана Левинського у стилі раціональної сецесії. № 22, 24, 26 — будинки побудовані у 1906 році фірмою Івана Левинського за проєктом архітектора Наполеона Лущкевича. Фасади будинків оздоблені у стилі декоративної сецесії, з маскаронами та рослинними орнаментами. У будинку під № 22 мешкали скульптор Петро Гарасимович та професор Казимир Квєтнєвський. У будинку під № 26 мешкав фармаколог Леон Попєльський, а також діяв «Будинок руської студентської молоді імені Айтала Юліяновича Ясеницького» — гуртожиток для студентів із русофільських родин, заснований суддею Айталом Ясеницьким. Також в одному з цих будинків у 1911—1939 роках мешкав антрополог Ян Чекановський, який став всесвітньо відомим завдяки низці експедицій до Африки.
На непарному боці вулиці після будинку № 11 починається Стрийський парк. На парному боці будинком № 26 завершується частина старої, початку XX століття, забудови вулиці та починається ділянка новішої забудови.
№ 28 — будинок зведений у 1971 році за проєктом архітектора Олега Радомського для наукових працівників Академії наук УРСР. За радянських часів тут був магазин «Продукти» та продуктовий магазин для інвалідів війни. В будинку у 1990—2006 роках мешкав учений-економіст, професор Степан Злупко.
№ 29а — невеликий дерев'яний храм блаженних мучеників УГКЦ. Храм названо на честь блаженних мучеників Української греко-католицької церкви, серед яких є випускники та викладачі довоєнної Львівської богословської академії. Він став першим об'єктом майбутнього університетського містечка Українського католицького університету. № 36—42 — комплекс будинків на 86 квартир, побудований у 1928—1930 роках у стилі функціоналізму. Призначався для працівників закладу соціального забезпечення (). Комплекс, зведених за проєктом Вітольда Мінкевича, складається з трьох об'ємів — шестиповерхового центрального і двох п'ятиповерхових бічних, що утворюють глибокий курдонер із бічними проїздами. У цих будинках вперше у Львові було впроваджено центральне опалення, також фасади відрізняються великою кількістю балконів та лоджій. З архітектурної точки зору цей житловий комплекс започаткував функціоналістичний напрям у житловому будівництві Львова. За радянських часів у будинку № 36 були магазин канцтоварів і «Воєнторг». 6 липня 2012 року на будинку під № 38 відкрито меморіальну таблицю на честь польського діяча Яцека Куроня, який провів тут свої дитячі роки. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало комплекс будинків інформаційною табличкою. № 44—48 — ряд чотириповерхових будинків, зведених у 1935—1936 роках на місці дерев'яних бараків для безробітних, що стояли тут на початку XX століття. В архітектурному плані ці будинки були подібні до сусіднього комплексу № 36—42, тому разом з останніми утворили своєрідний мікрорайон, відомий серед львів'ян під назвою «На Гірці». В будинку № 46 у 1938—1941 роках мешкав письменник Ярослав Галан, що засвідчує меморіальна таблиця, встановлена на будинку у 1959 році. У будинку № 44 за радянських часів містилася майстерня з ремонту взуття.
Остання на цьому відтинку вулиці будівля — недобудований будинок колишнього «Музею історії військ Червонопрапорного Прикарпатського військового округу» (№ 48а), що стоїть на місці колишнього Стрийського цвинтаря. Музей був заснований 7 травня 1965 року, спочатку розміщувався на вулиці Личаківській, 99, проте у 1974 році переїхав до нового, спеціально зведеного приміщення на Стрийській; урочисте відкриття відбулося 12 липня 1974 року. Будівля музею зведена у 1974 році за проєктом архітекторів О. Гуковича та А. Симбірцевої. Вона мала вигляд майже правильного куба, візуально розділеного на дві частини — обличкований червоним гранітом перший поверх та білосніжну двоповерхову верхню частину, розчленовану вертикально світловими прорізами. Музей складався з шести виставкових залів, конференц-залу та діорами «На Львівському напрямку», виготовленої художниками студії імені М. Грекова П. Жигимонтом та О. Афанасьєвим. На алеї, що вела до музею, були встановлені чотири стели з червоного граніту, із викарбуваними назвами 79 військових частин, які брали участь у Львівсько-Сандомірській операції (перенесені до в/ч А-0284). У травні 1995 року рішенням командувача військ Прикарпатського військового округу музей перенесли до військової частини А-0284 на вулиці Стрийській, 88, і 8 травня 1996 року відкрили під назвою «Музей історії військ Прикарпатського військового округу». З кінця 1990-х років будівлю колишнього музею планували перебудувати під готель, проте будівництво зупинилося. У 2018 році цю ділянку міська рада продала новому власнику, тут з 2019 року планується збудувати багатоповерховий готель мережі Hilton Hotels & Resorts, проте будівництво хмарочосу, запланована висота якого влітку 2019 року змінилася з 34 до 72 м, на погано пристосованій для цього місцевості, у буферній зоні ЮНЕСКО та на місці колишнього кладовища викликало активний спротив як львівських архітекторів, так і місцевих мешканців.
Від вулиці Героїв Майдану до вулиці Луганської та залізниці
Біля перетину з вулицею Героїв Майдану вулиця Стрийська круто повертає на південь, пролягаючи по межі Франківського та Сихівського районів. На непарному боці вулиці продовжується Стрийський парк, на парному боці, на розі з вулицею Героїв Майдану, розташовані будівлі Національної академії сухопутних військ, зведені у 1897—1899 роках для Цісарсько-королівської школи піхоти. У первісному комплексі було чотири основних будівлі (навчальний корпус, шпиталь, будинок для персоналу та дім коменданта школи), різні допоміжні господарські будівлі, плац, кегельбан, спортивні майданчики і тенісний корт. За часів Другої Польської Республіки тут розміщувався Львівський корпус кадетів імені Ю. Пілсудського, тоді ж добудували ще один великий корпус. Під час другої світової війни в кадетському корпусі містився німецький військовий шпиталь. У радянський період комплекс зайняло Вище військово-політичне училище, для якого у 1970—1980-х роках збудували клуб, гуртожитки та інші споруди.