Інгрід Йонкер (; 19 вересня 1933, ферма поблизу Дугласа, Північнокапська провінція, Південно-Африканський Союз — 19 липня 1965, Кейптаун, Південно-Африканська Республіка) — південноафриканська поетеса, яка писала мовою африкаанс. Одна з ключових постатей покоління «Sestigers» («Шістдесятників») в африкаанській літературі — групи молодих письменників, які виступали проти консервативної африканерської культурної й політичної ортодоксії часів апартеїду. Скоїла суїцид у віці 31 року. 1994 року Нельсон Мандела прочитав її вірш «Дитина» (Die kind) на відкритті першого демократично обраного парламенту ПАР, що спричинило відродження інтересу до її творчості.

Дитинство і юність Й. народилася на фермі свого діда по материнській лінії поблизу Дугласа. Батьки Інгрід, письменник і політик Абрагам Йонкер та Беатріс Йонкер (дівоче прізвище Сілльєрс), розлучилися ще до її народження. Дитинство Й. і її старшої сестри Анни минуло на кількох невеликих фермах, що належали родині матері.

1943 року, коли Інгрід було десять років, її мати померла. Після цього дівчат забрав до себе батько, на той час — діяч Національної партії, який згодом очолив цензурну комісію південноафриканського парламенту. Стосунки з мачухою складалися важко, а політичні погляди батька — прибічника апартеїду — з часом стали для дорослої Інгрід джерелом постійного конфлікту.

Писати вірші почала у дитинстві, перші публікації з'явилися в шкільному літературному журналі. У шістнадцять років почала листування з відомим африканерським поетом Дірком Опперманом, чий вплив на її ранню творчість дослідники вважають значним.

Особисте життя і літературна кар'єра 1956 року Й. вийшла заміж за Пітера Вентера; у подружжя народилася донька Сімона. Того ж року вийшла перша збірка поетеси. Шлюб виявився нетривалим: після розлучення Й. повернулася до Кейптауна, де долучилася до богемного літературного середовища, що гуртувалося навколо поета й перекладача Ейса Криге в приморському районі Кліфтон.

У цьому колі Й. підтримувала стосунки з письменниками Джеком Коупом та Андре Бринком — обидва належали до покоління «Sestigers». Її особисте життя цього періоду було позначене емоційною нестабільністю: небажана вагітність від одного з коханців закінчилася абортом, який на той час був злочином за законодавством Південно-Африканської Республіки. 1961 року після нервового зриву Й. якийсь час перебувала на лікуванні в психіатричній клініці.

1963 року вийшла друком її збірка Rook en oker («Дим і охра»), яку консервативна африканерська публіка спершу сприйняла стримано, однак вона принесла Інгрід літературну премію та стипендію, що дала змогу поетесі відвідати Європу.

Творчість Поезія Йонкер поєднує інтимну й почасти релігійну лірику з гострою соціальною й політичною свідомістю — рідкісним поєднанням для африканерської поетеси її часу. Вона відкрито засуджувала політику правлячої Національної партії як у віршах, так і в газетних інтерв'ю, що вирізняло її серед представників власного культурного середовища.

Найвідомішим твором Йонкер є вірш «Дитина» (Die kind, повна назва — «Дитина, яку застрелили солдати в Ньянзі»), написаний під враженням від насильства режиму апартеїду проти чорношкірого населення. Саме цей вірш 24 травня 1994 року прочитав Нельсон Мандела на відкритті першого демократично обраного парламенту ПАР — епізод, який зробив постать Йонкер відомою далеко за межами вузького кола шанувальників африканерської поезії.

Її твори перекладено багатьма мовами світу, зокрема англійською, нідерландською, французькою, німецькою, івритом. Українською мовою окремі вірші Йонкер перекладено фрагментарно .

Смерть У ніч на 19 липня 1965 року Інгрід Йонкер увійшла в море біля пляжу Three Anchor Bay в Кейптауні й наклала на себе руки. На момент смерті їй було 31 рік.

Визнання і спадщина Через поєднання трагічної долі, зовнішньої привабливості та ролі в культурному опорі апартеїду Йонкер часто порівнюють із Сільвією Плат і Мерилін Монро. 2004 року, посмертно, вона була нагороджена південноафриканським Орденом Ікхаманга (срібний ступінь) за внесок у літературу.

Про життя поетеси знято документальний та художній ігровий фільми; її біографію досліджували, зокрема, П. Метелеркамп (Ingrid Jonker: 'n biografie) та Луїза Вільжоен (Ingrid Jonker: Poet under Apartheid, видавництво Ohio University Press, 2013). Частина особистого архіву поетеси, включно з щоденниками, після продажу спадкоємцями опинилася в приватному володінні за межами Південної Африки, що ускладнює подальші біографічні дослідження.

Бібліографія (неповна) Ontvlugting, 1956 Rook en oker, 1963 Kantelson, 1966 n Seun na my hart, 1968 Versamelde werke, 1975 Vlam in die sneeu, 2015

Примітки

Джерела

de Kock L. Ingrid Jonker: 'n biografie, a review essay. LitNet, 2018. Viljoen L. Ingrid Jonker: Poet under Apartheid. Ohio University Press, 2013. ISBN 978-0-8214-2048-5. Мальована Г. Інґрід Йонкер: поетеса, яку неможливо прочитати до кінця. ТекстOver. URL: https://tekstover.in.ua/5728 (дата звернення 05.09.2026).

Посилання Переклад вірша «Чорні метелики» на сайті ТекстOver Переклади й біографічна довідка на сайті Hvrenja