Фальсифікація історії (також фолк-історія, антиісторія) — усвідомлений і цілеспрямований процес спотворення уявлень про історичні події та процеси в інтересах індивідів, соціальних груп, соціальних інститутів або еліт.
Псевдоісторія () — різновид псевдонауки, що полягає у спробі спотворити або викривити історичні події, часто використовуючи методи, подібні до тих, що застосовуються в академічних історичних дослідженнях. Псевдоісторія пов'язана з , і використання цих термінів іноді може перетинатися. Хоча псевдоісторія існує у багатьох формах, псевдоісторичні праці мають багато спільних рис, наприклад, політично або релігійно вмотивований характер дослідження, сенсаційність тверджень або фальсифікації історичних фактів, які вимагають невиправданого перегляду історичних фактів.
Ще однією ознакою псевдоісторії є припущення, що науковці мають прихований намір придушити тезу популяризатора псевдоісторії — припущення, яке зазвичай підкріплюється ретельно розробленими теоріями змови. Праці з псевдоісторії часто посилаються виключно на ненадійні джерела — в тому числі міфи та легенди, які часто трактуються як дослівна історична правда — на підтримку тези, що просувається, ігноруючи достовірні джерела, які їй суперечать.
Приклади історичних фальсифікацій відомі з часів Стародавнього Єгипту. Прикладами псевдоісторії є , програна справа Конфедерації, місячна змова, заперечення геноциду вірменів та заперечення Голодомору.
Термін «фолк-історія» має російське походження та вживається, як правило, в сучасній Росії. Споріднений термін «криптоісторія» застосовується до псевдоісторії, що походить із забобонів, притаманних окультизму.
Методи фальсифікації Методи фальсифікації історії різноманітні, але в цілому їх можна звести до двох груп: пряме вигадування фактів і підробка документів; знищення документів та історичних досліджень; приховування наявних документів. однобічний добір і довільне тлумачення фактів, внаслідок чого між фактами вибудовуються зв'язки, у реальності відсутні, і робляться висновки, які на підставі повної картини зробити ніяк не можна.
Перша група методів належить до фальсифікування джерел інформації. Джерела тих або інших «фактичних» суджень можуть не вказуватися взагалі, вказуватися з посиланням на вигадані видання або явно не пов'язані з первинними джерелами роботи (звичайно публіцистичні), у яких ці «факти» були вперше озвучені. У такому випадку вірніше говорити не стільки про фальсифікацію (підробку відомого), скільки про міфотворчість (дописування вигаданого). Найбільш тонким засобом фальсифікації є підробка первинних джерел («сенсаційні» археологічні відкриття, раніше «невідомі» й «ще не друковані» літописні джерела, мемуари, щоденники тощо. У цьому випадку для спростування неправильних даних необхідна спеціальна експертиза, яка або не проводиться, або проводиться із заздалегідь відомим результатом, тобто теж фальсифікується.
У другому випадку всі використані факти окремо можуть відповідати реальності, але висновки робляться із грубим і цілеспрямованим порушенням методологічних основ. Для обробки первинної інформації можуть застосовуватися нетрадиційні методи, що приводять до «сенсаційних» висновків, істинність або хибність першоджерел можуть підтверджуватися залежно від поставленої мети, може використовуватися неповне цитування, проводитися екстраполяція тих або інших тенденцій тощо.
Особливого цей процес розмаху досягає у країнах із тоталітарними режимами, де апарат пропаганди контролюється лише владою, а не громадськістю, а альтернативна інформація блокується. У результаті влада одержує можливість створювати зовсім довільні картини минулого й потім змінювати їх на свій розсуд. Це відбилося у відомому жарті: «СРСР — країна з непередбаченим минулим».
Історичні приклади
Стародавній Єгипет У давньоєгипетських документах діяльність фараонів звичайно зображувалася в гіпертрофованому й перебільшеному виді. Наприклад, указувалося, що Рамзес II вніс вирішальний особистий внесок у перемогу в битві при Кадеші, самостійно знищуючи полчища ворогів. Насправді Рамзес II особисто брав участь у бої, коли проривався з невеликим загоном з оточення, а сама битва закінчилася нічиєю. Хети відступили в Кадеш, на полі залишилися єгипетські війська, і кожна зі сторін виставила себе переможцем. Але, безсумнівно, результатом цього бою стало посилення впливу Єгипту.
Після смерті фараона Ехнатона, що провів релігійну реформу й намагався ввести єдинобожжя, новий культ був оголошений єрессю. Зображення й скульптури Ехнатона знищувалися, а його ім'я було вилучено з документів.
Іван IV Грозний
Один з перших у Росії документально підтверджених випадків фальсифікації історії за політичними мотивами припадає на царювання Івана Грозного. За вказівкою царя був написаний «Лицевий літописний звід» — цілісний запис історії із прадавніх часів до того часу. В останньому томі (так званий «синодальний список»), де розповідалося вже про царювання самого Грозного, кимось були зроблені виправлення, у яких воєводи й бояри, що потрапили в немилість до царя, обвинувачувалися в різних непорядних діяннях. За деякими припущеннями, боярський заколот 1533 року, що був описаний тільки в синодальному списку, але не згадувався більш у жодному письмовім джерелі, також міг бути цілковитою вигадкою.
Петро I В 1701 році Петром I був виданий наказ про збір всіх давніх літописів, історичних документів та текстів у народів Російської Імперії. На думку деяких істориків це могло вилитись в масштабну фальсифікацію історії Росії та призвести до знищення невигідних його режиму стародавніх історичних свідчень.
Катерина II Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною II, яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Указом від 4 грудня 1783 року Катерина II створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини II та графа Шувалова. Діяльність комісії була засекречена і тривала 10 років. 1792 року «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані й переписані всі давні літописи, а оригінали — знищені.
Нацистська Німеччина Пропаганда нацистів активно звинувачувала євреїв у багатьох політичних та соціальних бідах, теорія жидомасонської змови підтримувалася на загальнодержавному рівні.
Радянський Союз
Фальсифікація історії КПРС У зв'язку із монопольним становищем комуністичної партії, протягом усього періоду існування Радянської Росії та СРСР історія тлумачилася згідно з її ідеологічними установками та цілями під контролем відповідних партійних структур, — відділів ЦК КПРС та республіканських партійних організацій (відділи пропаганди та агітації, відділ науки й т. ін.),— та підпорядкованого ЦК КПРС головного органу державної цензури в СРСР — Головліту.
Тотальний контроль над засобами масової інформації дозволяв керівництву партії фальсифікувати будь-яку інформацію і будь-які події.
Так, уже на початку 1918 року керівник більшовицького уряду РСФРР В. Ленін у своїх виступах з пропагандистською метою наводив недостовірну інформацію: 7 квітня у промові на мітингу стверджував, що меншовики та праві есери «поставили шибеницю для тов. Шаумяна»Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933. — Том XXII. 1917—1918, хоча на той час він навіть не був заарештований; 23 квітня він же говорив, що «перший за хоробрістю контрреволюціонер Корнілов убитий своїми ж власними, обуреними солдатами», хоча Л. Корнілов був убитий у бою під Катеринодаром.
Історики Дьяков Ю. Л. і Бушуєва Т. С. зазначили, що «Сталінський режим створив свою історію, щоб історичними засобами фальсифікувати минуле». Внаслідок цього історична наука в СРСР «втратила одну із головних своїх функцій — вивчення уроків минулого в ім'я нинішнього і майбутнього»Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922—1933. Неизвестные документы.— М.; Сов. Россия, 1992.— 384 с.— (Россия в лицах, документах, дневниках).
Одним із прикладів фальсифікації історії в СРСР є фальсифікація історії КПРС, засвідчена науковцями АН СРСР, що входили до Наукової ради «Історія Великої Жовтневої соціалістичної революції», науковцями Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та Центрального партійного архіву КПРСВилкова В. П., Ненароков А. П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С. 293—303..
Ще 1932 року Лев Троцький показав приклади фальсифікації Й. Сталіним історії Жовтневої революції в Росії та пізніших подій у той час, коли ще були живими їх безпосередні учасники та свідкиТроцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).
Вказівки на фальсифікацію історії Жовтневої революції, історії СРСР та більш ранніх періодів історії Російської імперії містяться у багатьох наукових дослідженнях та енциклопедичних виданнях, особливо у тих, що виходили друком у періоди чергового розвінчування попередньої влади: у 1920-х роках — стосовно періоду до 1917 року, як, наприклад «Малая советская энциклопедия»; після XX з'їзду КПРС — стосовно періоду диктатури Й. Сталіна, як, наприклад, дослідження О. Солженіцина; після 1991 року — стосовно різних періодів історії, як Російської імперії та захоплених нею у різні часи земель, так і історії СРСР, як, наприклад, Енциклопедія історії України у 10 томах; Короткий енциклопедичний словник, що вийшов друком у МосквіКраткий энциклопедический словарь — М «ООО Издательство АСТ» ООО «Издательство Астрель», 2002. — 1136 с. та багато, багато інших. Фальсифікувались біографії керівників держави — В. Ульянова, Й. Джугашвілі, багатьох інших партійних та державних діячів: Л. Бронштейна, Скрябіна В. М., Кагановича Л. М. та інших.
Фальсифікувалась та замовчувалась історія таких найважливіших подій у державі як Голодомор в Україні 1932—1933, Голодомор в Україні 1921—1923, Голодомор в Україні 1946—1947, масові депортації населення за національною приналежністю (українців, щодо яких див. також Операцію «Вісла», поляків, чехів, кримських татар, молдаван, чеченців, інгушів, німців, естонців, литовців, латвійців та ін.), підписання Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною та супутніх документів, утворення СРСР, створення та діяльність ГУЛАГу, КПРС, винищення польських полонених, розстріли мирних демонстрацій (починаючи із січня 1918 року й до 60-х років, як, наприклад, у Новочеркаську) та безлічі іншихКозлов В. А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг.— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006.— 448 с. (Архив) ISBN 5-224-05357-9.