1-й Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» відбувся 17—24 вересня 1989 року у м. Чернівцях. Головними локаціями заходу стали стадіон «Буковина» та Літній театр, а за конкурсною програмою спостерігало близько 40 000 осіб.
Перший фестиваль «Червона рута» став переломною подією для української музики. Захід об'єднав нову генерацію виконавців та творчу інтелігенцію, орієнтованих на ідею національного відродження. Вересень 1989-го фактично розколов буття української пісні на «до» й «після», ставши для вітчизняної культури явищем, рівнозначним за своїм впливом на суспільство до глобальних змін у світовій політиці того часу. Історики та дослідники одностайні у тому, що фестиваль став вибухом духовного протесту молоді, каталізатором неформальної культурної революції в УРСР та вагомим передвісником відновлення державної Незалежності України.
Проведення першого неформального пісенного конкурсу суттєво сколихнуло суспільно-політичну атмосферу періоду «розвинутого соціалізму» на Буковині, відкривши широкому загалу цілу плеяду нових талановитих виконавців, серед яких Василь Жданкін, Марія Бурмака, Тарас Курчик, Едуард Драч, сестри Галина і Леся Тельнюк, Тарас Чубай, Віталій Свирид та інші. Через карантинні обмеження під час пандемії COVID-19 у 2020 році 50-річчя першого виконання культової пісні Івасюка відзначали переважно в онлайн-режимі. До цієї дати Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка видав ювілейний збірник спогадів та наукових розвідок «Червона рута. Від земного до небесного» під упорядкуванням Мирослава Лазарука.
Виникнення ідеї та концепція 27 грудня 1987 року в газеті «Молодь України» з'явилася стаття естрадного оглядача Івана Лепші «То є чистая вода…». У ній журналіст критикував радянську систему та Спілку композиторів СРСР, які за життя не визнавали Володимира Івасюка професіоналом, поблажливо іменуючи його «аматором». Для подолання цього бар'єру Лепша запропонував організувати щорічний конкурс-фестиваль «Червона рута», який мав стати даниною пам’яті композитору та платформою для співпраці професійних виконавців з авторами-аматорами.
Публікація викликала значний суспільний резонанс. Ініціативу підтримали відомі українські митці: Станіслав Тельнюк, Дмитро Гнатюк, Василь Зінкевич, Дмитро Павличко, Ніна Матвієнко, а згодом її офіційно схвалив ЦК ЛКСМУ.
У 1988 році музиканти Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Анатолій Калениченко та поет Іван Малкович розробили безпосередню концепцію заходу. При цьому Тарас Мельник закладав у неї ідею національного культурного опору та реваншу над радянською цензурою, оскільки сам у молоді роки зазнав переслідувань від тоталітарної системи за «український буржуазний націоналізм». На першому фестивалі 1989 року в Чернівцях Іван Лепша був присутній як почесний гість.
Для офіційного захисту україномовного та національного формату заходу від радянської цензури, організатори вдалися до юридичних хитрощів: вписали у співзасновники фестивалю Фонд культури та Спілку письменників України, а безпосередню організаційну допомогу залучили від ЦК ЛКСМУ, який на той час уже починав комерціалізуватися. Обов'язковими умовами конкурсу стали: виконання пісень виключно українською мовою, представлення лише нових творів, а вік учасників обмежили 42 роками.
Підготовка та організація Значну роль в організації фестивалю зіграло СП «Кобза». У квітні 1989 року головний директор «Кобзи» Олег Репецький пропонував організовувати фестиваль разом з Міністерством культури та комсомолом. Однак ні комсомол, ні Міністерство культури не змогли знайти коштів для оплати звукового обладнання. У підсумку фінансові зобов'язання та технічне забезпечення повністю взяло на себе СП «Кобза» (засновник Микола Мороз), яка також профінансувала приїзд українських артистів із закордону. Комітет з підготовки фестивалю очолив працівник фірми Тарас Мельник.
Головним режисером фестивалю був Сергій Проскурня. Режисером-постановником та одним із ключових співорганізаторів дійства виступив майбутній міністр культури України Василь Вовкун (він залишався незмінним режисером-постановником «Рути» аж до 1995 року). Також вагомий внесок у режисуру окремих сцен зробив Сергій Архипчук. Подія викликала значний міжнародний інтерес і висвітлювалася закордонними радіостанціями «Голос Америки» та «Радіо Свобода» (на фестивалі працювала акредитована власкорка Марта Зілик).
Відбіркові конкурси Фестиваль проходив у два основні етапи: І-й етап (1988–1989): всеукраїнські відбіркові конкурси. Було проведено понад 30 регіональних турів в усіх обласних центрах та великих містах; у деяких містах відбір проходив по кілька разів (зокрема, у Львові — тричі). Регіональний відбір по Черкаській області проходив в Умані, де путівки вибороли Едуард Драч, Кость Павляк, рок-гурт «Екологія» та Андрій Миколайчук. ІІ-й етап (1989): безпосередньо фінальні змагання у Чернівцях, які тривали з 17 по 24 вересня 1989 року.
Загалом через сито жорстких обласних відборів пройшло понад 500 виконавців. Безпосередньо у фінальних заходах у Чернівцях узяли участь 49 ансамблів популярної музики, 36 солістів, 30 рок-гуртів та 45 виконавців авторської пісні. До конкурсу також долучилися представники української діаспори з США, Канади, Аргентини, Югославії, Чехословаччини та Польщі. Кількісно найбільшу делегацію мала Львівська область. Кількість конкурсантів суттєво перевершила очікування оргкомітету, через що рок-концерти довелося розширити з одного дня до двох, проводячи їх з 11:00 ранку до пізнього вечора. Представники діаспори везли з собою велику кількість фестивальної атрибутики (значки, прапорці з гаслом «Роком — Круш!», футболки), яку доставляли літаками через Москву.
Організація супроводжувалася серйозними логістичними проблемами: радянські міські служби відверто саботували підготовку, через що напередодні старту організатори не змогли знайти в місті навіть підйомного крана для розвантаження доставленої техніки.
Символіка фестивалю Саме під час першого фестивалю було сформовано його офіційну триколірну айдентику (червоний, чорний та білий кольори). В енциклопедичних джерелах зазначається, що ці кольори символізували три основні музичні жанри конкурсної програми: Червоний — поп-музику (популярну музику); Чорний — рок-музику; Білий — авторську (акустичну) пісню.
Водночас організатори закладали у цю палітру й глибший зміст: білий уособлював самих виконавців як колір чистоти й вічності, червоний — квітку рути, а чорний асоціювався з енергетикою рок-н-ролу, українським чорноземом та пам'яттю про полеглих за свободу героїв.
Протидія влади та цензура У серпні 1989 року міська влада Чернівців раптово спробувала скасувати проведення фестивалю, заявляючи про «неготовність міста та неможливість гарантувати безпеку». Ситуацію врятувало втручання оргкомітету на установчому з'їзді Народного руху України, де було здійснено публічний тиск на завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука, який під впливом розголосу пообіцяв сприяння.
Окрім того, за три дні до початку свята КДБ організував прихований саботаж: господарі 77 із 80 заздалегідь підшуканих приватних помешкань одночасно відмовилися приймати приїжджих глядачів та учасників, через що люди змушені були ночувати просто неба або у квартирах місцевих патріотично налаштованих інтелігентів (зокрема, у професора Корнія Товстюка). Організаторам також підкидали наркотики для дискредитації конкурсу. Чернівецький обком КПУ намагався нейтралізувати патріотичний підйом, наказавши підприємствам міста масово забезпечити явку лояльних робітників із червоними прапорами СРСР та УРСР. Глядачі та активісти змушені були вдаватися до хитрощів, проносячи синьо-жовті стяги повз оточення міліції прихованими в жіночих сумочках або одягаючи комбінований синьо-жовтий одяг.
Фестиваль проходив під жорстким наглядом КДБ та радянської міліції. Спецзагони активно вилучали у глядачів національну символіку, затримували та били молодь у вишиванках.
Конкурсні програми поп- і рок-виконавців проходили в Літньому театрі, тоді як конкурс авторської (бардівської) пісні організатори під тиском влади винесли далеко від центру міста — у низину парку, де практично не було глядачів, крім самих учасників та журі. Під час бардівських змагань у парку адміністрація зумисно відключала електроенергію. Коли вони знеструмили локацію, водій автобуса, який привіз артистів, розвернув транспортний засіб і увімкнув фари — саме при цьому світлі, без жодного звукопідсилення, виконавці продовжували конкурсну програму. Під час виступу Костя Павляка раптово зникло світло, проте він не зупинився і доспівував твір у повній темряві без мікрофона під акомпанемент акустичної гітари.
Попри те, що весь вересень 1989 року в Україні супроводжувався безперервними зливами, організатори запросили на фестиваль відомого карпатського мольфара Михайла Нечая. Протягом усіх семи днів він перебував у Чернівцях для утримання погоди; за свідченнями очевидців, у ніч перед стартом дощ припинився і відновився лише одразу по завершенні фінального концерту.
Місцева партійна номенклатура сприйняла захід вкрай вороже. Органами компартії було заарештовано рулони з плівками чернівецького телебачення із забороною подальшого показу виступів, а партійні цензори змушені були детально розшифровувати тексти пісень «Братів Гадюкіних» («Наркомани на городі»), «Сестрички Віки» («Ой, Морозе, Морозенку») та Віктора Морозова (через пісню про екологічну трагічну алопецію дітей у Чернівцях). Через виконання незапланованої патріотичної пісні про Народний рух України відомого музиканта Тараса Петриненка та його гурт «Гроно» партійне керівництво ледь не депортувало з міста.
Одразу після завершення фестивалю в офіційній пресі ЦК КПУ (зокрема в газеті «Правда Украины») вийшов нищівний матеріал «Каким цветом расцвела „Червона Рута“?», де події таврувалися як антирадянська провокація. Радянські журналісти писали:
Взаємодія правоохоронців з патріотичною молоддю оперативно перетворювалася на мистецькі сатиричні експромти бардів (як-от відомі тогочасні рядки: «Спить капітан МВС в Чернівцях / І не відає ні сном, ані духом / Що у спокій заб’ють нержавіючий цвях / Співаки, завербовані Рухом…»). У сутичках із міліцією, яка намагалася відбирати національні прапори, отримали травми та розбиті голови майбутній журналіст Георгій Гонгадзе та музикант Тарас Чубай.
Фестивальна преса Протягом фестивалю щодня виходила газета «Червона рута. Вісник фестивалю». Усього світ побачили шість чисел часопису. Останній випуск накладом 5000 примірників вийшов 24 вересня 1989 року за ціною 30 радянських копійок. Через вимоги тогочасного законодавства газета виходила під формальним радянським гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Над виданням працювали редактор Мирослав Лазарук, журналісти Галина Бойчук, Василь Ворон, Василь Гриб, Еммануїл Друкман, Ольга Клейменова, Лариса Королевська, Юрій Луканов, Василь Теремко та Алла Федорина.
Перебіг конкурсу та репертуарні відкриття Фестиваль став символом повернення спадщини Володимира Івасюка. Пісенне свято на стадіоні відкрилося фонограмою самої «Червоної рути» у виконанні автора, після чого пролунали акорди пісні Тараса Петриненка «Україно». Емоційним моментом став виступ канадського ансамблю «Соловей» із присвятою композитору, під час якої весь стадіон запалив саморобні ліхтарики та свічки.
Урочисте відкриття на стадіоні «Буковина» супроводжувалось видовищними елементами: перший секретар ЦК ЛКСМУ Анатолій Матвієнко оголосив початок свята, після чого на арені стадіону козак за допомогою древнього способу тертя добув «вогонь Червоної рути», від якого запалили велику буковинську ватру. Важливим міжнародним гостем став югославський ансамбль «Роса», який складався з етнічних українців та русинів Югославії.