Сказ — гостра контактна зоонозна інфекційна хвороба, яку спричинює нейротропний вірус сказу () із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі смертельним пошкодженням центральної нервової системи (ЦНС). Вважається, що сказом слід іменувати усі випадки енцефалітів, які спричинюють усі види вірусів роду ЛіссавірусDietzgen R.G., Calisher C.H., Kurath G., Kuzmin I.V., Rodriguez L.L., Stone D.M., Tesh R.B., Tordo N., Walker P.J., Wetzel T., Whitfield A.E. 2011. Rhabdoviridae. — In: Virus Taxonomy: Ninth Report of the International Committee on the Taxonomy of Viruses (A.M.Q. King, M.J. Adams, E.B. Carstens, and E.J. Lefkowitz, eds). Oxford, Elsevier: 654—681.. Мало того, захворювання, які спричинюють різні ліссавіруси, вже реєструють під загальною назвою — «сказ»А. Д. Ботвинкин Смертельные случаи заболевания людей бешенством в Евразии после контактов с рукокрылыми. (Обзор литературы). Plecotus et al. 14 (2011): 75–86.
Термінологія У медичній літературі інших країн хвороба відома як — рабієс, якщо вона відбувається у тварин, та — гідрофобія, коли мають на увазі хворобу у людей. Таке розділення до медичного вжитку запропонував британський лікар Джордж Флемінг у 1872 роціFleming, George Rabies and hydrophobia: their history, nature, causes, symptoms, and prevention. 1872. — London: Chapman and Hall. Pages 444.. Назви походять від (яке, своєю чергою, пішло від санскритського rabas — буяння та rabere — марити) й — водобоязкість. В основі назви патогномонічний симптом цієї хвороби, гідрофобія, який проявляється у розпал хвороби. Навіть вигляд води, її дзюрчання або вербальне нагадування про неї спричинюють характерний спазм глоткової мускулатури. В означенні роду, до якого належить вірус сказу, використовують назву Lyssavirus, який походить від Лісса () — імені давньогрецької богині безумства, люті та шаленства. Терміном ліссафобія (боязкість сказу) зазвичай позначають істеричні реакції, які відбуваються у людей через страх захворіти на цю смертельну хворобу.
Староукраїнські писемні джерела документують слово сказъ від першої половини XVI століттяСказъ // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 188. ISBN 978-966-02-5048-2..
Історичні відомості Сказ був відомий людям задовго до нашої ери. Так, у вавилонському каноні Ешнунни за 19 століть до н. е. знайдено перший запис про сказ у людей та його зв'язок з укусом собаки: «Якщо пес сказився, влада зобов'язана встановити його власника; якщо пес не був на прив'язі, вкусив людину і спричинив його смерть, власник повинен сплатити 40 сіклів срібла, якщо укушеним був раб, то за його смерть власник собаки має заплатити 15 сіклів» У давньогрецькій міфології був навіть бог — цілитель цієї хвороби Арістей, син Аполлона, а Артеміда була наділена даром зцілювати від неї. В «Іліаді» Гомера один із персонажів поеми порівнює троянського героя Гектора зі скаженим собакою. У Талмуді зазначено п'ять ознак сказу у собак: рот відкритий, тече слина, вуха звисають, хвіст висить між ногами, гавкіт хрипкий або зовсім нечутний. Рекомендувалося вбити його здалеку стрілою. Здавна хибно вважали, що сказ спричинює черв'як, який мешкає у людини під язиком. І у багатьох народів існувало правило — робити надріз під язиком проти сказу.
У I столітті Авл Корнелій Цельс вперше описав клінічні ознаки хвороби, назвавши її водобоязкістю (). Подальший пріоритет у розвитку вчення про цю хворобу належить арабським науковцям. Разес (у X столітті) і Ібн-Сіна (в XI столітті) представили серйозні, ґрунтовні з наукової точки зору описи клінічного перебігу гідрофобії у людини і рабієсу у тварин.
1789 року італійський патолог Д. Морганьї висловив думку, що чинник хвороби з рани потрапляє до головного мозку нервовими волокнами. Уперше факт передачі сказу через слину був доведений німецьким науковцем Г. Цинке 1801 року в результаті експериментального зараження піддослідних собак слиною, отриманою від хворої тварини. З українських авторів першу працю про сказ «Нинішній спосіб лікування з настановою як можна простому народу лікуватися від гризні скаженого собаки і від покусання змією» написав Данило Самойлович.
До 1880-х років люди не мали надійного засобу захисту від цієї хвороби. У 1880 році Луї Пастеру після багаторазових (130) пасажів вірусу через мозок кроликів вдалося отримати «фіксований» (тобто зі сталим 7-добовим інкубаційним періодом) вірус сказу, який втратив вірулентність, але зберіг імуногенні властивості. На основі цього вірусу науковець створив вакцину проти сказу (антирабічна вакцина — усталений, проте не зовсім коректний термін, логічно вакцина мала б називатися рабічною), яку успішно застосували вперше 6 липня 1885 року. Тоді завдяки вакцинації був врятований хлопчик Жозеф Мейстер (), укушений скаженим псом у 14 місцях свого тіла за два дні до появи у Пастера. Внаслідок вакцинації хлопчик не захворів на сказ. З того часу почала працювати перша в світі антирабічна станція, яка потім перетворилася на Інститут Пастера.
Одним із перших вакцинацію зробили Жану-Батісту Жупілю, героїчному хлопцю, сільському пастуху, який захистив своїх односельців від укусів скаженого пса, вбивши його, але при цьому отримав багато укусів. За виявлену хоробрість французька Академія наук присудила Жупілю премію в 1000 франків. Пастерівська вакцинація врятувала йому життя, а він вправно використав ці гроші, вивчився на лікаря і плідно працював у Інституті Пастера в Парижі. Проводячи на собі досліди з зараження холерним вібріоном, Жюпіль захворів на холеру і помер. На подвір'ї Пастерівського інституту Жану-Батісту Жюпілю встановили пам'ятник.
1886 року з ініціативи Іллі Мечникова та Миколи Гамалії відкрито другу в світі, після французької, установу з профілактики сказу в людей — пастерівську станцію в Одесі, де одразу були проведені перші вакцинації. У 1888 році румунський мікробіолог Віктор Бабеш запровадив метод постконтактної профілактики сказу при тяжких укусах в обличчя та шию — комбіноване застосування рабічної вакцини та антирабічної сироватки. У 1889 році італійські дослідники А. Ді Вестеа та Г. Загарі довели, що інфекційний агент потрапляє до ЦНС по нервових волокнах. Вводячи слину скаженого звіра в сідничний нерв піддослідної тварини і перерізуючи спинний мозок вище місця входження корінців нерва, вони ніколи не спостерігали розвитку хвороби. Під час проведення досліджень зі створення вакцини від сказу Луї Пастер показав, що ампутація вушної раковини кролика навіть через 15 хвилин після введення туди вірусу сказу не рятує тварину від рабієсу.
Традиційно в медичній літературі країн колишнього СРСР відзначають, що у 1892 році саме Віктор Бабеш та в 1903 році італійський патолог Аделькі НегріA. Negri: Contributo allo studio dell'eziologia della rabia. Bollettino della Societa medico-chirurgica, Pavia, 1903, 88, 229. незалежно один від одного описали патогномонічні еозинофільні включення в цитоплазмі пірамідальних клітин амонового рогу гіпокампу та волокнах Пуркінє мозочка загиблих від сказу тварин, названі згодом на їхню честь — тільця Бабеша — Негрі. Однак більшість закордонних дослідників прийшла до висновку, що Віктор Бабеш має величезні здобутки у вивченні сказу та його профілактики, але він 1892 року описав периваскулярні зміни разом із порушеннями в заражених клітинах («вузлики сказу»), які спостерігають і при деяких інших хворобах, тому правильнішим би було називати патогномонічні зміни тільцями Негрі, які саме під цим прізвищем згадуються в більшості медичних джерел сучасного світового медичного простору.
У 1903 році французький дослідник П. А. Ремлінже, який працював у Османській імперії, довів вірусну природу хвороби.
Актуальність На сьогодні сказ реєструють у 150 країнах і територіях світу. Хвороба зустрічається на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Хворобу не реєстрували в деяких острівних державах: Японії, Новій Зеландії, на Кіпрі, Мальті, а також у Скандинавії (Норвегії, Швеції, Фінляндії)Однак у 1985 році у Фінляндії після зараження від укусу місцевого кажана через 51 день помер від сказу чоловік, в якого з мозку виділили один з ліссавірусів. Тобто сказ, який спричинюють інші ліссавіруси, скоріше за все може зустрічатись і в Скандинавії — Roine R.O., Hillbom M., Valle M. et al. 1988. Fatal encephalitis caused by a bat-borne rabies-related virus. Clinical findings. — Brain 111(6): 1505—1516. та Іберійському півострові (Іспанії та Португалії). Сказ ліквідували в природі на островах Британія, Ірландія та Ісландія.Однак у Шотландії 2002 року від сказу після укусу місцевого кажана за два місяці до того помер чоловік, з мозку якого виділили один з ліссавірусів. Тобто сказ, яки спричинюють інші ліссавіруси, у Великій Британії є можливим — Fooks A.R., Finnegan C., Johnson N., Mansfield K., McElhinney L., Manser P. 2002. Human case of EBL type 2 following exposure to bats in Angus, Scotland. — The Veterinary Records 151: 679. Однак від нього щорічно гине понад 55 тисяч людей (в середньому 1 людина кожні 10 хвилин) і більше 1 млн тварин. 95 % випадків смертей від сказу спостерігають в Африці та Азії. За даними ВООЗ, у 99 % випадків смертей людей від сказу джерелом інфекції є собаки. Близько 40 % жертв укусів ймовірно скажених собак — діти віком до 15 років. Сказ собак потенційно загрожує більш ніж 3,3 млрд людей в Азії та Африці. Щорічно понад 15 млн людей у світі отримують постконтактну профілактику для запобігання розвитку сказу. За оцінками ВООЗ, це дозволяє щорічно запобігти 327 тисячам випадків смерті від цієї хвороби.
В Європі понад 30 років триває епізоотія сказу природного типу, основними джерелами якої є дикі м'ясоїдні тварини, головним чином, лисиці. У кінці 1990-х років епіцентр сказу в Європі через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід до Польщі, Хорватії, Росії, Білорусі, України та Латвії.
В Україні В Україні з 2010-х років епізоотична ситуація зі сказу значно погіршилась. Активні осередки природного типу існують у всіх регіонах, більшість випадків реєструють у Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій та Луганській областях. Відзначають підвищену захворюваність на сказ серед собак, котів і сільськогосподарських тварин, що передусім є показником епізоотичних негараздів серед диких тварин. Ускладнюють ситуацію зростання кількості безпритульних собак і котів, неповне охоплення профілактичними щепленнями свійських тварин, порушення правил утримання їх власниками та війна в Україні. Все це є передумовою формування осередків сказу міського типу. У зв'язку з погіршенням епізоотичної ситуації зі сказу збільшилась загроза виникнення і поширення цієї хвороби серед населення. Так, в Україні за медичною допомогою з приводу укусів тваринами щороку звертається близько 110 тис. осіб, з них майже 20 тис. отримують антирабічні щеплення. Вартість профілактичної вакцинації людей щорічно в Україні досягає $6 млн. Протягом останніх років реєстрували поодинокі випадки захворювань на сказ серед людей, виникнення яких було пов'язане з несвоєчасним зверненням потерпілих від укусів тваринами за медичною допомогою та, в 2015—2016 роках, з відсутністю в країні відповідних вакцинВ Украине до сих пор нет вакцины от бешенства: пострадавших от укусов спасают в России 8 Июля 2015 СЕГОДНЯ.ua «Вакцины против бешенства не оказалось даже в Киеве. Сын три дня мотался по Польше, доставая нужный препарат» 27.01.2016 «Факти». .
2021 року в Україні обговорювалася програма контролю за сказом серед тварин. У проєкті планувалася повна ліквідація сказу в країні до 2030 року.
Етіологія