Історія Румунії — сукупність подій, що охоплюють розвиток румунських земель та народу від найдавніших часів до сьогодення.
Румунська держава була утворена в 1859 році шляхом персональної унії Дунайських князівств Молдови та Волощини. Нова держава, офіційно названа з 1866 року Румунією, здобула незалежність від Османської імперії в 1877 році. Під час Першої світової війни, після оголошення нейтралітету в 1914 році, з 1916 року Румунія воювала проти Четверного союзу разом з союзними державами. Після війни до складу Королівства Румунія увійшли Буковина, Бессарабія, Трансильванія та частини Баната, Кришани та Мармарощина. У червні–серпні 1940 року, внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа та Другого Віденського арбітражу, Румунія була змушена поступитися Бессарабією та Північною Буковиною Радянському Союзу, а Північною Трансильванією — Угорщині. У листопаді 1940 року Румунія підписала Троїстий пакт і, як наслідок, у червні 1941 року вступила у Другу світову війну на боці країн Осі, воюючи проти Радянського Союзу до серпня 1944 року, коли вона приєдналася до союзників і повернула Північну Трансильванію.
Після війни та окупації Червоною Армією Румунія стала соціалістичною республікою та членом Варшавського договору. Після революції 1989 року, країна розпочала перехід до демократії та ринкової економіки.
Доісторична Румунія
Сліди найдавніших людей на території Румунії датуються епохою палеоліту. Залишки сучасної людини віком 34 950 років були виявлені на території сучасної Румунії під час розкопок Печери з кістками (Пештера-ку-Оасе) 2002 року. Румунські скам'янілості є одними з найдавніших останків Homo sapiens у Європі.
Район Кукутень епохи неоліту на північному сході Румунії був західним регіоном однієї з найдавніших європейських цивілізацій, відомої як культура Кукутені-Трипілля. Найдавніша відома солеварня знаходиться в Пояна Слатіней поблизу села Лунка. Її вперше почала використовувати культура Старчево ще на початку неоліту близько 6050 року до н. е., а продовжила культура Кукутень-Трипілля.
Дакія
У другій половині ІІІ тис. до н. е. відбулося вторгнення індоєвропейських пастуших племен із Північного Причорномор'я і Центральної Європи. Внаслідок асиміляції ними автохтонів в епоху бронзи утворилася фракійська етнічна спільнота, до якої належали племена гетів і даків. Перші з них заселили береги нижньої частини Дунаю, другі — Трансильванію (Семигороддя), а також частину Молдови та Волощини.
Даки, яких широко визнають тим самим народом, що й гети, були гілкою фракійців, які населяли Дакію, що відповідає сучасним Румунії, Молдові, північній Болгарії, південно-західній Україні, Угорщині на схід від річки Дунай та Західному Банату в Сербії.
Найдавніші письмові свідчення про проживання людей на території сучасної Румунії походять від Геродота в IV книзі його «Історії», написаної приблизно в 440 р. до н. е. Він пише, що племінний союз/конфедерація гетів зазнала поразки від перського царя Дарія Великого під час його походу проти скіфів. Одним із найважливіших артефактів приблизно цього періоду був шолом Коцофенешті, який був викрадений 2025 року.Розповідь Страбона про землі, населені гетами:
На розвиток гето-дакійських племен мали вплив грецькі міста-держави Істрія, Каллатія, Томи, засновані на чорноморському узбережжі (Добруджа) у VII-VI ст. до н. е. У VIII ст. до н. е. на територію Румунії зі сходу вторглися кімерійці, згодом у Добруджі жили скіфи, тому ця територія отримала у греків ім'я Малої Скіфії. На початку ІІІ ст. до Р. Х. у Трансильванії осіли кельти (згодом, як і скіфи, асимільовані місцевим фракійським населенням).
Через нестабільний характер дакійських держав, особливо до часів Буребісти та до I ст. н. е., даки часто розділялися на різні королівства. Серед відомих правителів даків називають Карнабона у V столітті до н. е., Кофеласа у IV столітті до н. е.,Atlas of Classical History by R. Talbert, 1989, page 63, "Getae under Cothelas" короля Гістріанорума, згаданого у 339 році до н. е., Дуала у ІІІ столітті до н. е., Москона у ІІІ столітті до н. е.,https://revistapontica.files.wordpress.com/2012/02/pontica-3-pag-125-129.pdf Radu Ocheșeanu: Monedele basileului Moskon aflate în colecțiile Muzeului de Arheologie Constanța Дроміхета у ІІІ столітті до н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, Index Dromichaetes King of the Getians Залмодегіка близько 200 року до н. е.,McGing B.C.: The foreign policy of Mithridates VI Eupator, King of PontusKurt W. Treptow and Ioan Bolovan in “A history of Romania – East European Monographs”, 1996, , page 17 «...Два написи, знайдені в Гістрії, вказують на те, що гето-дакійські правителі (Залмодегікос і пізніше Ремаксос) продовжували здійснювати контроль над цим містом-державою близько 200 р. до н.е. ....» Ремакса також близько 200 року до н. е.,The Hellenistic Age from the Battle of Ipsos to the Death of Kleopatra VII by Stanley M. Burstein, 1985, Index Rhemaxos Getic or Scythian ruler Рубобоста до 168 року до н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, Index Rubobostes Dacian King Золта після 168 року до н. е., Орола у ІІ столітті до н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, page 53, «Дакыйський король Орол» Дікома у І столітті до н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, page 47, «Дыком гетів» Рола у І столітті до н. е.,The Roman History: The Reign of Augustus by Cassius Dio, Ian Scott-Kilvert, and John Carter, 1987, page 85: «...Потім він завершив їхнє знищення за допомогою Рола, царя племені гетів. Коли Рол відвідав Октавіана, з ним поводилися як з другом...» Дапікса у І столітті до н. е.,Cassius Dio. Roman History, Book LI. «Поки він був так зайнятий, Ролз, який був пов'язаний з Дапіксом, також царем племені гетів, послав за ним. Красс прийшов йому на допомогу і, кинувши коней своїх супротивників назад на їхню піхоту, так сильно налякав і останню, що те, що сталося, було вже не битвою, а великою різаниною втікачів обох родів військ. Потім він розбив Дапікса, який сховався в лісі. Потім він відрізав Дапікс, який сховався у фортеці, і взяв його в облогу. Під час облоги хтось привітав його зі стін грецькою мовою, домовився з ним про зустріч і домовився видати місце. Захоплені таким чином варвари повстали один проти одного, і Дапікс був убитий разом з багатьма іншими. Його брата, однак, Красс взяв живим і не тільки не заподіяв йому ніякої шкоди, але навіть відпустив на волю.» Зіракса у І столітті до н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, page 146, «Зіракс, який правив у Добруджі» Буребісту між 82 та 44 роками до н. е.,Studies in Ancient Greek and Roman Society by Robin Osborne, 2004, page 128: «...один з його громадян, на ім'я Акорніон, відправився з посольством до Буребісти, першого і найвеличнішого з царів у Фракії...»Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, Index (Decaeneus/Dekaineus/Dicineus) Dacian High priest" 44 роком до н. е. та приблизно 27 роком до н. е., Тіамаркоса між I століттям до н. е. та I століттям н. е., Котісо між приблизно 40 роком до н. е. та приблизно 9 роком до н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, page 72, «Щонайменше двоє його наступників Комосікус і Скорило/Коріл/Скориск стали верховними жерцями, а згодом дакійськими царями»Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, page 48, «Дакійський король Котісо» Комосікуса між 9 роком до н. е. та 30 роком н. е., Скорила між приблизно 30 роком н. е. та 70 роком н. е.,Dacia: Landscape, Colonization and Romanization by Ioana A Oltean, 2007, page 47, «Царі Косон (який карбував власні монети) і Дур» Косона у I столітті н. е., Дура між приблизно 69 роком н. е. та 87 роком н. е., та Децебала між 87 роком н. е. та 106 роком н. е.De Imperatoribus Romanis . Retrieved 2007-11-08. «У 88 році римляни відновили наступ. Тепер римські війська очолював полководець Теттій Юліан. Битва знову відбулася при Тапах, але цього разу римляни перемогли даків. Побоюючись потрапити в пастку, Юліан відмовився від планів завоювання Сармізегетузи, і в той же час Децебал попросив миру. Спочатку Доміціан відхилив це прохання, але після того, як він зазнав поразки у війні в Паннонії проти маркоманів (германське плем'я), імператор був змушений прийняти мир.» 106 року н. е. Дакія стала провінцією Римської імперії, коли її завоював імператор Траян. Однак у II столітті н. е. вільні даки за межами Римської імперії залишалися незалежними за правління Піпора, царя дакійських костобоків,Wilhelm Tomachek in “Les restes de la langue dace” published in “Le Muséon By Société des lettres et des sciences, Louvain, Belgium, page 407 "Pieporus, prince des daces Costoboces..."Gudmund Schütte in Ptolemy's maps of northern Europe, H. Hagerup, 1917 page 82 "historical king Pieporus. The same author Schütte in “Our forefathers” published by University Press, 1929 page 74 «Північнодакійські племена койстобів та карпів, на відміну від решти Дакії, уникли римського завоювання 105 року нашої ери...» та, можливо, Тарба у II столітті н. е..Wilhelm Tomachek (1883): “Les restes de la langue dace” published in “Le Muséon By Société des lettres et des sciences, Louvain, Belgium, page 409Batty, Roger (2007): Rome and the Nomads: the Pontic-Danubian realm in antiquity, Oxford University Press, , , page 366
Гето-даки населяли обидва береги річки Тиса до появи кельтських боїв, а також після того, як останні були розгромлені даками під керівництвом царя Буребісти. Цілком ймовірно, що Дакійська держава виникла як племінна конфедерація, об'єднана лише харизматичним керівництвом. До 168 року до н. е.Barry Cunliffe (1987)142 за правління короля Рубобоста на території сучасної Трансильванії, після перемоги над кельтами, які утримували владу в регіоні з часу кельтського вторгнення до Трансильванії в IV столітті до н. е. влада даків у Карпатському басейні зросла.
Королівство Дакія також існувало ще в першій половині II ст. до н. е. за правління царя Орола. Конфлікти з бастарнами та римлянами (112–109 рр. до н. е., 74 р. до н. е.), проти яких вони допомагали скордискам та дарданцям, значно виснажили ресурси даків. Римський історик Трог Помпей писав про царя Орола, який покарав своїх солдатів, змушуючи їх спати біля ніг дружин і виконувати хатню роботу, через їхню початкову невдачу в перемозі над загарбниками. Згодом, тепер уже «високо мотивована» дакійська армія розгромила бастарнів.
Буребіста (Boerebista), сучасник Юлія Цезаря, правив гето-дакійськими племенами між 82 і 44 роками до н. е.. Він реорганізував армію та спробував підвищити моральний рівень та слухняність народу, переконавши його відмовитися від вина.Strabo, Geography, VII:3.11 За його правління межі Дакійського королівства були максимально розширені. Були завойовані бастарни та бої, і навіть грецькі міста Ольбія та Аполлонія на Чорному морі (Понт Евксинський ) визнали владу Буребісти. У 53 році до н. е. Цезар заявив, що територія даків знаходиться на східному кордоні Герцинського лісу.
Буребіста придушив місцеве карбування монет чотирма основними племінними групами, прийнявши як грошовий стандарт імпортовані або скопійовані римські денарії. Під час свого правління Буребіста переніс столицю гето-дакійців з Аргедави до Сармізегетузи. Протягом щонайменше півтора століття Сармізегетуза була столицею даків і досягла свого розквіту за царя Децебала. Даки здавалися настільки грізними, що Цезар подумував про експедицію проти них, якій завадила його смерть у 44 р. до н. е. Того ж року було вбито Буребісту, а царство було розділене на чотири (пізніше на п'ять) частин під владою окремих правителів.