Ри́мська міфоло́гія (мітологія) — сукупність уявлень стародавніх римлян, в якій у формі оповідей про діяння богів, духів та героїв відбито їхні пояснення влаштування світу. З міфології римлян походять багато ритуалів і обрядів, які відзначали древні римляни з найдавніших часів до часу, коли християнство повністю замінило корінні релігії Римської імперії. Численні вислови та імена римської міфології використовуються в різноманітних сферах сучасного життя.

Римська міфологія суттєво різниться від грецької. Якщо греки відділяли міфи від своєї сучасності, поміщаючи їх у давнину, невизначений «міфологічний час», то римляни розглядали міфи як конкретну частину власної історії, нерідко з точними датами. Як наслідок міфологічні події розглядалися як реальні, а реальні міфологізувалися, що сприяло прийняттю вірувань інших народів до римської міфології та пізніше обожнення імператорів Римської імперії. Діяльність надприродних сил бачилася такою ж активною тепер, як і в давнину, що відбивалося в віруваннях у численних божеств, віщування і ворожбу.

Основні риси Хоча численні боги та міфологічні події були запозичені в греків, римські боги не мають такого ж розгорнутого родоводу, подружніх, батьківських і синівських зв'язків, які об'єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Римський пантеон богів був значно обмеженішим, ніж грецький, а самі боги — переважно «дрібнішими» за значенням і функціями. Римляни уявляли своїх богів абстрактними постатями, не надаючи їм певних обрисів. Деякі з цих богів уподібнювалися навіть до тварин (Артеміда зображувалася у вигляді корови). Найзначнішими з них були Сатурн, Юпітер та Марс, сабінський бог Квірін. Три перші пізніше стали загальноримськими богами, ввібравши також функції еллінських Крона, Зевса, Ареса. Найпоширенішими в римлян були боги-покровителі, які супроводжували всі види людської діяльності й навіть визначали особисті почуття чи думки людей. Шанувалися боги таких окремих подій як пологів, перших кроків дитини, страху чи радощів, вірності й скромності, жіночої доброчесності, богів сівби й оранки.

Римляни також вірили, що кожний день пов'язаний з певним божеством: понеділок — це «день Місяця» (Lunis dies), вівторок — «день Марс» (Martis dies), середа — «день Меркурія» (Mercores dies). Кожна людина мала власну богиню долі — Фортуну, а також свого генія покровителя, який керував її поведінкою і вмирав разом із нею. Домівки римлян також мали своїх захисників — пенатів.

Родину і домівку охороняли душі померлих предків — лари. Римляни дуже шанували культ мертвих родичів, вірячи, що вони ставали добрими духами — манами.У разі непошани до них мани перетворювалися на мстивих і злих лемурів, так само як і душі злих людей — на лаврів. З культом предків були пов'язані й традиційні воскові маски, що знімалися з обличчя померлого і зберігалися в родині. В разі смерті когось із даної родини ці маски, надівали живі й шли з труною.

Проте вирішальну роль в остаточному оформленні римських міфів про богів відіграла олімпійська релігія еллінів. Разом із зміцненням торговельних і культурних відносин поширювався її вплив на північні італійські племена. У IV ст. до н. е. переносяться головні факти біографій грецьких богів та історії, пов'язані з ними.

Розвиток міфології римлян Давньоримська міфологія значною мірою засновується на міфології етрусків, які населяли північний захід Апеннінського півострова в I тис. до н. е. За їхніми уявленнями населена земля має форму кола, над яким нависає купол неба, а під землею як відображення неба міститься підземний світ. Небо мало найбільший вплив, оскільки на ньому жили боги і посилали на землю знаки, які людям важливо помітити і зрозуміти. Саме небо вони поділяли на чотири частини і кожну населяли різні боги. Наприклад, на південній жили боги природи і землі, а на північно-східній — боги підземного світу. Етруски вірили, що світ не вічний і його існування можна продовжити, дослухаючись до волі богів, яку вони передають знаками, як землетруси, грози, чудеса. Так, в I ст. до н. е. вони вірили в наближення нового віку, тлумачачи влучення в статуї богів блискавок, привселюдну боротьбу зграй птахів і таке інше, спостерігаючи громадянську війну, вбивство Цезаря, спалення головного етруського міста Перузія.

Етруски вважали, що справжні імена богів, яких є дуже багато, невідомі людям. Правили ними 12 основних рівноправних богів: Тинія, Нетунс, Сетланс, Турмс, Аплу, Маріс, Уні, Менерва, Вейя, Аритімі, Туран Веста. Над ними усіма владарював Тінія (або інакше Тін), бог неба і небесного світла, проявом сили якого була блискавка. Етруські мистецтво і релігія рано зазнали грецького впливу, тоді як їх у свою чергу перейняли римляни. Тому, наприклад, римські Юнона, Мінерва, Нептун пов'язалися з Герою, Афіною, Посейдоном, як і етруські Уні, Менерва і Нетуне.

Примітною особливістю етруських богів було те, що серед них багато поділяли ті самі обов'язки. Це значно вплинуло на розвиток міфології римської, де боги одних народів, у міру завоювань, групувалися з подібними богами інших на основі схожих імен або занять. На відміну від древніх греків, які рано сформували і чітко визначили свій пантеон, римляни в ранній період своєї історії мали нескладну ієрархію, куди входила архаїчна тріада — Юпітер-Марс-Квірин, а також Янус і Веста. Але вбирання богів сусідніх народів відбувалося постійно, оскільки римська держава завойовувало навколишні території. Римляни вважали, що інші народи поклоняються їхнім богам, лише називають їх по-своєму. Численних богів вони приєднували до своєї міфології й релігії як аспекти вже відомих богів. Ідолів завойованих народів вони перевозили до Риму, вірячи, що тоді ці боги допомагатимуть римлянам. З часом богів стало так багато, що римляни боялися не згадати якогось і цим накликати його гнів, тому зверталися не по імені, а як до богів загалом.

Громади іноземців і колишніх рабів продовжували свої релігійні обряди в межах міст. Так, до прикладу, Мітра потрапив у Рим, і його популярність в римській армії поширила його культ до таких далеких місць, як Римська Британія. Важливі римські божества були зрештою ототожнені з більш антропоморфними грецькими богами і богинями.

Основні римські міфи

Мандри Енея

Римляни вели своє походження від троянців, які на чолі з Енеєм вирушили на пошуки нової батьківщини після того, як ахейці (греки) знищили місто Трою.

Еней був далеким нащадком царя Дардана і його внука Троса, за іменем якого було названо місто Троя. За "Іліадою", Еней походив від царя Троя. У перші дні Троянської війни не брав у ній участі, та коли Ахіллес напав на нього й відтиснув до міста Лірнесс, Еней повів свої загони проти греків. У двобоях з Діомедом та Ахіллесом його врятувала від загибелі Афродіта, а потім Посейдон.

Післягомерівські міфи наділили Енея особливо доброзичливим ставленням богів; у нашаруванні міфічних сюжетів, що зосередились навколо Енея, вихідними пунктами були топоніми, зближені з його ім'ям та місцевістю, де процвітав культ Афродіти. Таким чином, перекази про Енея через острови Делос, Епір, Сицилію та через Карфаген дійшли до Італії.

У гомерівському гімні до Афродіти Еней залишився після падіння Трої в Троаді і владарював над троянським народом; пізніше поширюється легенда про його переселення на півострів Паллену (Гелланік), де він засновує місто Енею, згодом (за Стесіхором) вирушає в Гесперію. Про троянське походження римлян уперше згадує Тімей (сучасник Пірра), за свідченням якого, Еней заснував місто Лавіній із святилищем троянських пенатів, та Рим. Сам Пірр, на думку Павсанія, вирішив розпочати війну проти римлян під впливом переконання, що він, як нащадок Ахіллеса, буде боротися з нащадками троянців. У III ст. до н. е. переказ про походження римлян від троянців утвердився в Римі, що знайшло свій вираз у творах Невія, Еннія, Фабія. Рим убачав в Енеєві як представникові стародавнього царства свого предка, а піднесений у I ст. до н. е. рід Юліїв — у сині Енея, Юлі, свого родоначальника.

Про мандри Енея та про заснування ним міста в Латіумі існують розмаїті оповіді римських істориків; за «Енеїдою» Вергілія, Еней залишив Трою під час падіння міста. Він забрав із собою сина Асканія (Юла) і на своїх плечах виніс старого батька Анхіса. Зібравши вцілілих троянців, Еней відплив на захід, відвідав Фракію, Крит і Сицилію (тут помер Анхіс). Еней відплив у Латіум, але Гера викликала велику бурю, внаслідок чого флот Енея віднесло до Карфагена. Тут в Енея закохалася Дідона, але Зевс наказав героєві покинути Карфаген. Спустившись в Аїд, Еней довідався від Анхіса про своє майбутнє, після чого вирушив у Латіум, де його гостинно прийняв Латин. У творі Вергілія згруповано всі основні риси місцевих переказів про Енея. Як римська епопея, «Енеїда» мала на меті вказати на божественне походження Риму, уславити нащадка Енея, відновника римської держави — Авґуста і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи.

Ромул і Рем

Чотирнадцятий цар Альба-Лонгі Нумітор був повалений своїм братом Амулієм. Амулій не хотів, щоб діти Нумітора заважали його честолюбним задумам тому знайшов спосіб ліквідувати їх: син Нумітора зник під час полювання, а дочка Рея Сільвія змушена була стати весталкою. На четвертий рік її служіння до неї у священному гаю з'явився бог війни Марс, від якого Рея Сільвія народила двох синів. Розгніваний Амулій наказав покласти немовлят у солом'яний кошик і кинути в річку Тибр. Проте той кошик прибило до берега біля Палатинського пагорба, де немовлят вигодувала вовчиця, а турботи матері замінили два птахи, що прилетіли - дятел і чибіс. Згодом усі згадані тварини стали священними в Римі. Потім двох братів підібрав царський пастух Фаустул. Дружина його, Акка Ларенція, яка ще не втішилася після смерті своєї дитини, прийняла близнюків під свою опіку. Коли Ромул і Рем виросли, вони прийняли рішення повернутися до Альба-Лонги, де їм вдалося дізнатися про таємницю свого походження. Брати вбили Амулія та відновили на римському троні свого діда Нумітора.

Через чотири роки, з волі свого діда, Ромул і Рем вирушили до Тибру шукати місце для заснування нової колонії Альба-Лонга. Якщо вірити легенді, Рем обрав низовину між Палатинським і Капітолійським пагорбами, але Ромул в свою чергу наполягав на тому, щоб заснувати місто на Палатинському пагорбі. Звернення до знамення не допомогло і спалахнула сварка, під час якої Ромул убив свого рідного брата. Покаявшись у вбивстві Рема, Ромул заснував місто, якому вирішив дати своє ім'я (лат. Roma), і став його першим царем . Датою заснування міста вважається 21 квітня 753 до н. е. (коли навколо Палатинського пагорба плугом була проведена перша борозна). За середньовічною легендою, сином Рема — Сінієм було засновано місто, яке він назвав в честь себе - Сієна.

Заснування Риму

Із середини II тис. до н.е. у нижній течії ріки Тибр розселялися латино-сикульські племена - гілка італіків, що прийшли на Апеннінський півострів з придунайських областей регіону на початку II тис. до н.е.  Латини влаштувалися на пагорбах Палатин та Велія, сусідні пагорби зайняли сабіни. Після того, як відбулося об'єднання кількох латинських та сабінських селищ у середині VIII століття до н.е. на Капітолійському пагорбі була побудована спільна для всіх фортеця, що мала назву - Рим.

Задля збільшення населення Риму на перших стадіях розвитку держави, Ромул надав прибульцям права, свободи та громадянство нарівні з першими мешканцями, яким він виділив землі Капітолійського пагорба. Завдяки цьому факту в місто почали стікатися раби-втікачі, вигнанці і просто шукачі пригод з інших міст і країн.

Викрадення сабінянок