Люди́на економі́чна () або економічна людина — концепція людей в деяких економічних теоріях як повністю раціональних і вузько корисливих діячів, які мають здатність виносити судження стосовно своїх суб'єктивно визначених цілей.
Ця теорія різко відрізняється від концепції Людина взаємна (Homo reciprocans), яка стверджує, що людина в першу чергу мотивована бажанням співпрацювати та поліпшувати своє середовище, а також від людини діючої (Homo agens) — концепції праксеології, розробленої економістом Австрійської школи Людвігом фон Мізесом.
Походження терміна Термін «людина економічна» вперше був використаний наприкінці ХІХ століття критиками роботи Джона Стюарта Мілля про політичну економію. Нижче представлений уривок із роботи Мілля, який згадували критики: «[Політична економія] не ставиться до всієї природи людини як до модифікованого соціального становища, а також до усієї поведінки людини у суспільстві. Вона ставиться до нього виключно як до істоти, яка бажає володіти багатством і яка здатна досягати цієї мети, аналізуючи порівняльну ефективність засобів її досягнення».
Пізніше в тій же ж роботі Мілль заявив, що пропонує «довільне визначення людини як істоти, яка неминуче робить те, завдяки чому може отримати найбільшу кількість необхідного, зручності та розкоші, з найменшою кількістю праці та фізичної самозречення, за допомогою яких їх можна отримати».
Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів» стверджував, що люди співчувають добробуту інших. З іншого боку, у «Багатстві націй» Сміт писав: «Ми сподіваємося отримати свій обід не тому, що продавці та виробники м'яса, пива і хліба доброзичливі до нас, а тому, що вони дбають про власну вигоду... Кожен індивід постійно докладає зусиль до того, щоб відшукати найвигідніше застосування своєму капіталу...»
Цей коментар тепер описує того самого раціонального, зацікавленого у власній вигоді працівника, який бажає поменше працювати, якого запропонував Мілль.
Економісти наприкінці 19 століття — такі як Френсіс Еджуорт, Вільям Стенлі Джевонс, Леон Вальрас та Вільфредо Парето — будували математичні моделі на цих економічних припущеннях. У 20 столітті теорія раціонального вибору Ліонеля Роббінса стала домінувати у мейнстрімній економіці (mainstream economics). Термін «людина економічна» тоді набув більш конкретного значення: людина, яка раціонально діяла на повному знанні з власного інтересу та прагнення до багатства.
Критика концепції Австрійська економічна школа протиставляє людині економічній людину діючу — homo agens — творчого підпримцяХесус Уэрта де Сото. Австрийская экономическая школа [Рынок и предпринимательское творчество], Челябинк. — Социум, 2009. — 174 с. .
Людвіг фон МізесMises, Ludwig von. The Ultimate Foundation of Economic Science: An Essay on Method , 1962
Див. також Людина взаємна Джон Стюарт Мілль Джеремі Бентам Теорія раціонального вибору
Примітки
Література
Wach K., Od człowieka racjonalnego do emocjonalnego. Zmiana paradygmatu nauk ekonomicznych, «Horyzonty Wychowania» 2010, nr 9(17), ss. 95-106 (ISSN 1643-9171). Предко О. І. Вчення про «економічну людину»: зміна парадигм / О. І. Предко, М. Є. Предко // Економіка та держава. — 2015. — № 6. — С. 50-53
Джерела