Запоріжжя — має багатолітню історію. За свідченням археологів, поселення на території сучасного Запоріжжя відомі з часів Середньостогівської культури (5 до — середина 4 тисячоліття до н. е.) — залишки давнього поселення були знайдені на північно-східному кутку острова Хортиці. Іншим відомим археологічним пам'ятником є вознесенський комплекс — кам'яна споруда, яку пов'язують з хозарами, булгарським ханом Аспарухом (VII століття) або Князем Святославом Ігоровичем (X століття).
У Х столітті за часів Київської Русі за князювання Ігоря і візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного на території сучасного міста існували переправи через Дніпро — це Крарійський перевіз в районі острова Хортиця (острів Святого Григорія), Кічкаський перевіз (з тюркської «кічкас» — перевіз, на картах XVIII століття — Велика татарська переправа). На південній околиці острова Хортиці існував перевіз та місто Протолче, між гирлами річок Мокра Московка і Нижня Хортиця діяв Дніпровий брід.
У 1103 році в районі острова Хортиця отримали переломну перемогу над половцями руські князі Святополк Київський і Володимир.
Після татаро-монгольської навали 1237-1240 років. територія Запорізького краю на два сторіччя увійшла до складу Золотої Орди.
У XV—XVII століттях місцевість міста входила до Запорожжя — краю вольностей запорозьких козаків. Першою і єдиною Січчю, розташованою безпосередньо в межах сучасного міста, була Хортицька. Вона була заснована в 1552 році шляхтичем Дмитром Вишневецьким на острові Мала Хортиця (Байда), однак 1557 року була зруйнована османо-татарським військом.
У 1734—1775 роках територія Запоріжжя входила до Самарської паланки і правобережжя — до Кодацької паланки. 1770 року на місці сучасного Запоріжжя була закладена Олександрівська фортеця Дніпровської лінії, завершення її будівництва у 1775 році збіглося зі знищенням останньої Запорозької січі — Підпільнянської, за ініціативи Григорія Потьомкіна.
Заснування міста
Формування сучасного міста пов'язане з Олександрівською фортецею, яку було закладено 1770 року як один із стратегічних об'єктів Дніпровської лінії — системи прикордонних укріплень, збудованої для оборони південних кордонів Російської імперії від нападів османів і татар. За даними Статуту громади міста Запоріжжя: «Виникнення міста пов'язане зі спорудженням 1770 року Олександрівської фортеці». Ціла низка державних актів теж із цим згодна. І, відповідно, днем народження міста можливо було б проголосити 28 серпня — саме в цей день 1770 року було закладено Олександрівську фортецю. Будівництво фортеці було завершено у 1775 році. Фортеця і форштадт були пунктами зупинок для російських військ, які прямували до Криму. При фортеці було влаштовано в'язницю .
Навколо фортеці почав формуватися так званий «фурштат», де селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговчий персонал фортеці, відставні солдати. У 1778 році фортеця отримала статус повітового міста, щоправда, 1783 року повіт був скасований. Станом на 1781 р. у місті проживало 7 купців, 329 міщан, тут щорічно відбувалось 4 ярмарки. В 1785 році Олександрівський фурштат став посадом, тобто поселенням міського типу, отримавши право на відкриття міських установ. Першим з них стала ратуша.Першим бургомістром, (або «городовим отаманом», як називали його городяни) став міщанин Микола Коронфель . Згідно з «Установленням для управління губернії» (1775 р.) і «Грамотою на права і вигоди містам» (1785 р.).
Олександрівська міська ратуша була нижчою судовою установою для купців, ремісників і міщан. У той же час, до заснування громадського управління, виконувала його функції – відала стягненням податків, виконанням державних повинностей, цеховим управлінням, благоустроєм та іншими адміністративними і господарськими справами посаду. Була ліквідована у серпні 1866 року.
У 1846–1855 рр. в Олександрівському повіті переселенцями з Могилівської, Вітебської та частково Ковенської губерній було засновано 10 єврейських колоній.
Олександрівське спрощене громадське управління (1857-1874 рр.) Засноване на підставі «Правил про скасування магістратів і ратуш 1866 р. від 13 квітня 1866 р. Відало стягненням податків, виконанням державних повинностей, займалося благоустроєм міста, сприяло розвитку промисловості і торгівлі. Складалось із виборних старост з помічниками та уповноважених. Ліквідоване у 1872 р.
Олександрівська міська дума і управа(1866-1919 рр.) Засновані у 1872 р. на підставі міського положення 1870 р. Міська дума, вибори до якої провадились на основі майнового цензу, була розпорядчим органом, а міська управа, яка вибиралася думою, була її виконавчим органом. Відали міськими землями і нерухомим майном, міським будівництвом, благоустроєм, розвитком торгівлі і промисловості. Управа складала міський бюджет, здійснювала санітарний нагляд, і керувала міськими лікувальними установами, а також відала міськими училищами.
27 червня 2014 року, відповідно з рішеннями Запорізької міської ради «Про уточнення дати заснування Запоріжжя» прийнято остаточний звіт робочої групи з уточнення дати заснування міста і змінена офіційна дата заснування . Робоча група прийшла до висновку, що роком заснування міста вважається 952 рік на підставі трактату візантійського імператора Костянтина VII Порфіеродного «Про управління імперією», як першої писемної згадки про існування городища на обох берегах Дніпра і острів Хортиця.
За часів Російської імперії
Після остаточного захоплення Криму росіянами Дніпровська лінія втратила військове значення і була скасована. Разом з тим зростання торговельної ролі Одеси та зміна напрямків головних торговельних шляхів не сприяла швидкому розвитку міста. Попри це, російська влада була зацікавлена у розвитку Олександрівська.
У 1796 році, за завданням фаворита Катерини ІІ П. Зубова, було розроблено та затверджено проект перетворення Олександрівська в одне з найбільших міст регіону.
5 червня 1806 року Імператорським указом Олександрівськ отримав статус повітового міста Катеринославської губернії.
У 1811 році Олександрівську було пожалувано герб.
На околицях міста існували поселення переселенців з Німеччини, які прибували на запрошення Катерини ІІ з 1787 року. Так, на північний захід від міста Олександрівська раніше існувало село Вознесенка (сучасна територія м. Запоріжжя), а також низка німецьких менонітських колоній Хортицької волості: Кічкас (Ейнлаге), колонія Хортиця, Розенталь, Шенвізе тощо.
У 1850 році у військово-статистичному огляді писалося:
У 1873 році завдяки проведенню через місто залізничної лінії Москва — Севастополь, Олександрівськ перетворився в один з великих транзитних пунктів по перевезенню вантажів, у першу чергу хліба. До нього направлялись потоки вантажів з навколишніх населених пунктів, для того щоб далі перевезти їх вже залізницею. Активізувався розвиток промисловості. Завдяки появі з середини XIX століття нових промислових підприємств Олександрівськ поступово став одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування.
У 1880 році відкрився завод Я. Бадовського, у 1887 році — Леппа і Вальмана, у 1890 році — створюється Олександрівська машинобудівна компанія, у 1891 році — розпочав роботу завод О. Циглера, у 1894 році — І. Кацена.
Подальший поштовх для розвитку промисловості дало місту спорудження у 1902 році залізниці, що поєднала місто з Криворізьким та Донецьким басейнами. Станом на 1897 рік в Олександрівську проживало майже 19 тис. чоловік, а напередодні першої світової війни населення міста досягло вже 63,6 тисяч чоловік. За даними перепису (1897) в місті мешкали 18849 чоловік, у тому числі українці — 8 101, євреї — 5 248, росіяни — 4 667. На початку XX століття в місті налічувалось 8 тис. будинків, 95 вулиць, 7 з яких були забруковані.
У 1893—1904 роках в Олександрівську було побудовано водогін від річки Мокрої Московки до центру. Станом на 1910 рік довжина водогону досягла 14 км. Вода подавалася до будинків заможних городян у центрі Олександрівська. У 1910 році побудована перша в місті електростанція. У місті діяли 20 початкових загальноосвітніх шкіл, 5 реальних та 5 коммерційних училищ, 2 чоловічі та жіноча класичні гімназії.
У 1905 році Олександрівськ, як і чимало інших міст Російської імперії, став центром робітничих страйків, які 11-14 грудня переросли у збройне повстання, придушене імперськими військовими. Того ж року в місті відзначився єврейськими погромами Союз Михаїла Архангела.
Розпад імперії та Українська революція
Перша світова війна У 1914 році, з початком Першої світової війни, ряд місцевих підприємств почали випускати продукцію для військових потреб. До міста евакуюються підприємства з західних околиць Російської імперії — у 1914 році з Варшави було перебазовано авторемонтні майстерні, в 1915 році — завод акціонерного товариства «Борман, Шведе і Ко», у 1916 році з Петрограда було евакуйовано завод авіаційних моторів акціонерного товариства ДЕКА (нині — ВАТ «Мотор Січ»), з Риги було перевезено дротово-цвяховий завод (тепер — ВАТ «Сталепрокатний завод»).
Зростання військового виробництва супроводжувалось прибуттям великої кількості біженців та евакуйованих, чисельність населення Олександрівська зростає і наприкінці 1916 року становить 72,9 тис. осіб. Погіршення умов життя через брак сільськогосподарського виробництва призводить до підвищення соціальної напруги у місті. Розквартирування на території краю військових частин, утримання яких стало тягарем для місцевого населення, накопичення біля залізничних станцій вантажів, підвезення яких стало однією з повинностей жителів стає причиною росту антивоєнних настроїв, збільшення кількості антивоєнних страйків та інших проявів невдоволення владою.
Після Лютневої революції влада на місцях Тимчасовим урядом була передана головам губернських земських управ — губернським комісарам. У своїй діяльності вони спиралися на вже існуючі органи місцевого самоврядування та громадські комітети, що виникли в перші дні після революції.
В Олександрівську вибори до міського громадського комітету відбулись у березні 1917 року.
7 травня 1917 року проходить перепис населення Олександрівська. «С целью получения данных, необходимых при решении продовольственного вопроса, а также для выборов в учредительное собрание, и, …гласных в городское самоуправление», – пояснює завідуючий відділа статистики міської управи. Найголовніші причини проведення перепису – «продоволственные стеснения» та «необходимость точного учета жителей города, домашних животных и продуктов превой необходимости».У 1917 році в Олександрівську мешкають 58 508 осіб. Трохи переважають жінки – 30211. П’ятірка за національностями: українці – 19876 (33,97%), росіяни – 17161 (29,33%) , євреї -11538 (19,72%), поляки – 3294 (5,63%), німці – 1494 (2,55%). Також у Олександрівську 1917 року нарахували: 3211 домоволодінь, 9626 квартир, 413 торговельних підприємств, 251 промислове підприємство, 197 торгово-промислових підприємств.
Вже у липні 1917 року відбулись вибори до Олександрівської міської думи. У результаті виборів в Олександрівську думу перемогу отримав соціалістичний блок (до нього входили російські меншовики та есери). За них проголосували майже 60 % виборців. Друге і третє місце поділили між собою єврейський та український соціалістичний блок.
Українські визвольні змагання Події Української революції (весна-осінь 1917 року) знайшли відображення і в Олександрівську. У Запорізькому краї активно діяли українські національні партії, у першу чергу УСДРП та УПСР, активізувалася діяльність товариства «Просвіта». Після оприлюднення 7 листопада 1917 року III Універсалу Центральної Ради, 22 листопада 1917 Олександрівська рада більшістю своїх голосів (147 проти 95) ухвалила рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку, де місто увійшло до адміністративно-територіальної одиниці Січ.
Натомість місцеві більшовики не погодилися з рішенням Ради і почали збройне захоплення влади у місті.