Гвіа́на (, Ґвія́н, гв. креол. Gwiyann або Lagwiyann, часто — Францу́зька Гвіа́на, ) — найбільший заморський департамент Франції, розташований на північному сході Південної Америки. Адміністративний центр — місто Каєнна. Межує на заході з Суринамом, на півдні та сході з Бразилією, на півночі й північному сході омивається Атлантичним океаном.

Гвіана — найменша політична структура Південної Америки (Суринам — найменша незалежна країна). Її площа становить 83,534 км², а населення 217 тис. осіб. На території департаменту розташований космодром Європейського космічного агентства — «Куру».

Офіційна назва Офіційна назва — Гвіана (Guyane, Ґвія́н), уточнення «Французька» походить з колоніальних часів, коли по сусідству існувало п'ять різних колоній під назвою «Гвіана»: окрім Французької Гвіани ще існували Британська Гвіана (нині Гаяна), Голландська Гвіана (нині Суринам), Португальська Гвіана (нині бразильський штат Амапа) та Іспанська Гвіана (нині Венесуельська Гаяна).

Історія

Ще задовго до того, як Гвіана була відкрита іспанцями, на її території проживали корінні жителі цих місць.

Перші іспанці досягли Гвіани в 1499 році, проте ця територія їх не зацікавила. В 1604 році у Гвіані оселились перші французькі колоністи. В XVII—XVIII голландці та англійці неодноразово намагались заволодіти цією територією. Остаточно панування Франції над Гвіаною утвердилось в 1817 році. Першим губернатором (командантом) став Клод Карра Сен-Сір.

З кінця XVII століття французи розвивають у Гвіані плантаційне господарство. Оскільки місцеве індіанське населення відмовлялось працювати на плантаціях, то французи почали завозити чорношкірих рабів з Африки.

У середині XIX століття в історії Французької Гвіани відбулись три важливі події: скасування рабства (в 1848 році), перетворення території на місце каторги (з 1852 року) та відкриття значних запасів золота (в 1855 році).

Скасування рабства призвело до гострої нестачі робочої сили в плантаційному господарстві, що змусило владу Франції вдатися до політики заохочення імміграції. У другій половині XIX і на початку XX століть населення колонії збільшувалася здебільшого за рахунок імміграції креолів із ​​французьких Антильських островів і завербованих для роботи на плантаціях індійців і китайців.

Відкриття у Французькій Гвіані родовищ золота привабило туди тисячі людей. У розпал «золотої лихоманки» в джунглях Французької Гвіани працювало до 40 000 старателів, більшість із яких загинула від хвороб, змій, диких звірів та інших труднощів.

Згідно з урядовим декретом з 1852 року Французька Гвіана стала місцем заслання. Першими засланцями були учасники Французької революції 1848 року. Усього з 1852 по 1939 рік було заслано близько 70 000 осіб. Після Другої світової війни Французька Гвіана перестала бути місцем заслання.

Одночасно із золотою лихоманкою вибухнули територіальні суперечки Франції з Нідерландами (Франко-нідерландська територіальна суперечка у Гвіані) і Бразилією (Франко-бразильська територіальна суперечка). Деякий час на спірних територіях в обстановці безвладдя та анархії існувала і самопроголошена республіка Кунані.

У 1930—1946 роках внутрішні регіони Гвіани були виділені в окрему колонію — Ініні.

З 19 березня 1946 року Французька Гвіана стала заморським департаментом Франції.

У 1964 році Гвіана, завдяки близькості до екватора, була обрана Францією як місце будівництва космічного стартового комплексу. Для його охорони там розміщений 3-й піхотний полк Французького іноземного легіону. Зараз цей космодром є частиною Європейського космічного агентства та з нього проводяться запуски ракет Аріан-4 та Аріан-5.

У 1970—1980-х роках популярності набував рух за розширення автономії від Франції, проте згодом цей рух стих.

Географія

Узбережжя Гвіани — низовинне й болотисте, тягнеться смугою шириною приблизно 20 км вздовж усього берега Атлантичного океану, займаючи близько 6 % площі території. Уся інша частина Гвіани — лісисте плоскогір'я, з висотами, що досягають 850 м.

Клімат субекваторіальний, з майже постійними температурами, від 25 до 28 градусів. Кількість опадів становить 2500—4000 мм на рік.

Політичний устрій Французький президент призначає префекта, який здійснює управління департаментом.

Жителі Гвіани обирають двох депутатів Національних зборів — парламенту Франції і одного сенатора.

На місцевому рівні управління — Генеральна рада (19 членів) і Регіональна рада (34 члени), які обираються населенням Гвіани. Основні політичні партії: Гвіанська соціалістична партія (PCG), заснована в 1956, лідер — М. К. Вердау; Гвіанські демократичні сили (FDG), заснована в 1989, лідер — Ж. Отілі; Гвіанська демократична дія (ADG), лідер — А. Леканте; Об'єднання на підтримку республіки (RPR), місцеві відділення; Союз політичних партій Франції за французьку демократію (UDF).

Будучи частиною Франції, Гвіана є найбільшою частиною Європейського Союзу, розташованою поза межами Європи не на острові.

Адміністративний поділ

Гвіана поділена на 22 комуни.

+Назва Французьканазва КодINSEE Поштовийіндекс Населення Рік Площа Авала-Ялімапо Awala-Yalimapo 97361 97319 2007 187,4 Апату Apatou 97360 97317 2007 2020 Гран-Санті Grand-Santi 97357 97340 2007 2123 Іракубо Iracoubo 97303 97350 2007 2762 Каєнна Cayenne 97302 97300 2006 23,60 Камопі Camopi 97356 97330 2007 10049,60 Куру Kourou 97304 97310 2007 2160 Макур'я Macouria 97305 97355 2007 378 Мана Mana 97306 97360 2007 6332,6 Марипазула Maripasoula 97353 97370 2007 18360 Матурі Matoury 97307 97351 2007 137,2 Монсінері-Тоннегранд Montsinéry-Tonnegrande 97313 97356 2007 737,2 Папаїштон Papaïchton 97362 97316 2007 2628 Режина Régina 97301 97390 2007 12130 Ремір-Монжолі Rémire-Montjoly 97309 97354 2008 46,11 Рура Roura 97310 97311 2007 3685 Саюль Saül 97352 97314 2007 4475 Сен-Жорж-де-л'Уаяпок Saint-Georges-de-l'Oyapock 97308 97313 2007 2320 Сен-Лоран-дю-Мароні Saint-Laurent-du-Maroni 97311 97320 2007 4830 Сент-Елі Saint-Élie 97358 97312 2007 5680 Сіннамарі Sinnamary 97312 97315 2007 1340 Уанарі Ouanary 97314 97380 2007 1080

Економіка та природні ресурси Наявні запаси золота, бокситів, нафти, ніобію, танталу. Видобуваються в основному боксити, а також в невеликих кількостях — тантал та золото.

Понад 90 % території покрито лісом (в тому числі цінних порід дерев — червоне, рожеве, тикове, мускатне, мору та ін.).

Важливу економічну роль відіграє діяльність Національного центру космічних досліджень Франції, який знаходиться на Атлантичному узбережжі, в районі Куру.

Вирощується цукрова тростина, яка майже повністю йде на виробництво рому. Крім цього, культивуються банани, цитрусові, маніока, рис. Тваринництво розвинено слабо.

Ведеться промисел креветок біля узбережжя.

Основні експортні товари — золото, лісоматеріали, ром, креветки.

Валюта — Євро.

Освіта У Гвіані розташований , який був створений у 2014 році, в результаті розколу університету Антильських островів і Гвіани. Гвіанський університет складається з чотирьох навчально-дослідних відділів (DFR), інституту, внутрішньої школи, а також загальної служби безперервної освіти (SCFC).

Навчально-дослідні відділи: Право та економіка Мови, гуманітарні та соціальні науки Медицина Наука і технології Інститути : Університетський технологічний інститут в Куру Гвіанський національний вищий навчальний заклад

У Гвіанському університеті навчаються 2034 студенти у двох кампусах: Гвіанський університет Pole (Troubiran кампус) в Каєнні та ІТ (Bois-Chaudat кампус) в Курі. Вища школа викладання та виховання, а також загальна служба безперервної освіти також розташовані в Сен-Лоран-дю-Мароні.

Демографія

Населення Зміна чисельності населення Гвіани 1790оцінка 1839оцінка 1857оцінка 1891оцінка 1946перепис 1954перепис 1961перепис 1967перепис 1974перепис 1982перепис 1990перепис 1999перепис 2007перепис 2009оцінка 14,520 20,940 25,561 33,500 25,499 27,863 33,505 44,392 55,125 73,022 114,678 156,790 213,029 229,000 <small>Офіційні дані з минулих переписів та оцінок населення INSEE.

Мови Офіційною мовою є французька. Водночас поширена власна гвіанська креольська мова.

Див. також Космодром Куру

Джерела France's Overseas Frontier: Départements et territoires d'outre-mer Robert Aldrich and John Connell. Cambridge University Press, 2006. ISBN 0-521-03036-6. Dry guillotine: Fifteen years among the living dead René Belbenoit, 1938, Reprint: Berkley (1975). ISBN 0-425-02950-6. Hell on Trial René Belbenoit, 1940, translated from the original French manuscript by Preston Rambo. E. P Dutton & Co. Reprint by Blue Ribbon Books, New York, 194 p. Reprint: Bantam Books, 1971. Papillon Henri Charrière. Reprints: Hart-Davis Macgibbon Ltd. 1970. ISBN 0-246-63987-3 (hbk); Perennial, 2001. ISBN 0-06-093479-4 (sbk). Space in the Tropics: From Convicts to Rockets in French Guiana Peter Redfield. ISBN 0-520-21985-6. Wild Coast: Travels on South America's Untamed Edge John Gimlette, 2011

Посилання Французька Гвіана // Conseil régional de Guyane Official website Préfecture de Guyane Official website

Consular Information Sheet from the United States Department of State Ethnologue French Guiana page Silvolab Guyanae — scientific interest group in French Guiana Article on separatism in French Guiana About.com French Guiana travel site Status of Forests in French Guiana Officials reports, thesis, scientific papers about French Guiana (en|fr) Training legionnaires to fight in French Guiana The IRD's database AUBLET2 stores information about botanical specimens collected in the Guianas, mainly in French Guiana James Rogers and Luis Simón. The Status and Location of the Military Installations of the Member States of the European Union and Their Potential Role for the European Security and Defence Policy (ESDP). Brussels: European Parliament, 2009. 25 pp.