Емпедокл (; близько 495 до н. е., Агрігента, Сицилія — бл. 435 до н. е., імовірно, Пелопоннес) — античний філософ, натурфілософ, політик, оратор і поет. Незрозуміло, чи правдиві перекази, що він також був лікарем, магом і віщуном. Багато оповідей про його життя та смерть мають характер легенд. Як політик у рідному місті Агрігент він був суперечливою особистістю й зрештою змушений був вирушити у вигнання, з якого так і не повернувся.
Емпедокл зазнав впливу провідних тогочасних філософських течій свого часу — піфагорійців і елеатів, однак розробив оригінальну модель світу. Його філософія викладена у двох поемах, які збереглися лише фрагментарно — дидактичній поемі «Про природу» та «Очищеннях».Як й інші натурфілософи досократичного періоду, він досліджував питання виникнення світу (космогонія) та прагнув з’ясувати порядок і будову Всесвіту (космологія). У цьому контексті він розвинув фізичну й біологічну теорію, позначену міфологічним мисленням, яка включала уявлення про походження життя на Землі та еволюцію живих істот. Емпедокл увів вчення про чотири першоелементи — повітря, вогонь, землю й воду. Ця теорія чотирьох елементів стала основою античної натурфілософської картини світу, поклала початок хімічному й хіміко-біологічному мисленню та мала вплив на медицину аж до XIX століття.
Центральне місце у його філософії посідають етичні та релігійні переконання, тісно пов’язані з ученням про перевтілення душ, основною настановою є ненасильство. За легендою, загинув у кратері вулкана Етна.
Джерела
Основним джерелом про життя Емпедокла є присвячений йому розділ у восьмій книзі біографій філософів, написаних доксаографом Діогеном Лаерцієм. Діоген посилається на 22 нині втрачені твори різних авторів, які, ймовірно, були йому відомі лише через цитати в пізнішій літературі. Із цих джерел він черпав переважно анекдотичний матеріал.
Збережені оповіді здебільшого служать яскравою і подекуди гіперболізованою ілюстрацією нібито характерних рис або здібностей філософа. Частина анекдотів виглядає неправдоподібно, багато з них мають щонайменше легендарний характер. Інколи, як і у випадку з Гераклітом, видно, що автор оповіді чи твердження мав на меті зобразити філософа у комічному світлі. Деякі свідчення про життя Емпедокла могли виникнути внаслідок біографічної інтерпретації фрагментів його поезії. Окремі вислови поета дійсно можуть мати автобіографічне підґрунтя, однак у таких висновках слід бути обережнимSiehe dazu Richard Goulet: Empédocle d’Agrigente. In: Richard Goulet (Hrsg.): Dictionnaire des philosophes antiques. Band 3, Paris 2000, S. 76 f.. Загалом достовірність передання є дискусійноюEine radikale skeptische Position vertritt Ava Chitwood: The Death of Empedocles. In: American Journal of Philology 107, 1986, S. 175–191; erweitert in: Ava Chitwood: Death by Philosophy. Ann Arbor 2004, S. 12–58..
Оскільки дидактичні поеми Емпедокла збереглися лише фрагментарно, важливими джерелами для вивчення його філософії є також твори інших авторів. Чимало відомостей містять праці Аристотеля, Плутарха та коментаторів Аристотеля (особливо Сімплікія). Об’ємна монографія Плутарха про Емпедокла втрачена, за винятком одного фрагмента, однак у своїх збережених творах він також висловлюється про цього досократика й цитує йогоJacques Boulogne: Plutarque exégète d’Empédocle. In: Revue de Philosophie Ancienne 22, 2004, S. 97–110..
Біографія Точну дату народження Емпедокла встановити неможливо; оскільки він був дещо молодшим за свого сучасника Анаксагора, вона, ймовірно, припадає на перші роки V століття до н. е.Zur Chronologie siehe Denis O’Brien: Empedocles: A Synopsis. In: Georg Rechenauer (Hrsg.): Frühgriechisches Denken. Göttingen 2005, S. 316–342, hier: 319–321; Geoffrey S. Kirk, John E. Raven, Malcolm Schofield (Hrsg.): Die vorsokratischen Philosophen. Stuttgart 2001, S. 310; Maureen Rosemary Wright (Hrsg.): Empedocles: The Extant Fragments. New Haven 1981, S. 3–6. Він походив зі знатної та заможної родини у його рідному місті Агрігенті. Його дід, якого також звали Емпедокл, займався конярством і переміг на Олімпійських іграх 496 року до н. е. Батько, Метон, був видатним політичним діячем. Після смерті тирана Ферона близько 472 року до н. е. у місті почалися політичні заворушення. Його син і наступник Фрасидей був змушений зректися влади вже за рік і вирушити у вигнання. У процесі цієї політичної трансформації Метон відіграв провідну роль на боці супротивників тиранії. За деякими джерелами, Емпедоклу навіть пропонували царську владу, але він відмовився. Відомо, що зрештою перемогла ідея демократичного правління. Емпедокл активно підтримував демократичний лад і рішуче виступав проти спроб відновлення тиранії. Зокрема, він домігся розпуску об'єднання, відомого як «Зібрання тисячі», яке, ймовірно, переслідувало олігархічні ціліDiogenes Laertios 8,63–66. Dass Empedokles tatsächlich Demokrat war, bezweifelt David Asheri: Agrigento libera: rivolgimenti interni e problemi costituzionali, ca. 471–446 a.C. In: Athenaeum 78, 1990, S. 483–501, hier: 490–500.. Переказані Діогеном Лаерцієм анекдоти про страти, які нібито відбулися за ініціативи Емпедокла, виглядають неправдоподібними й, очевидно, є вигадкою якогось комедіографаAva Chitwood: Death by Philosophy. Ann Arbor 2004, S. 29–31.. Імовірно, Емпедокл був здібним промовцем. Аристотель навіть вважав його винахідником риторикиDiogenes Laertios 8,57f. und 9,25..
Визначити стосунки Емпедокла з попередніми й сучасними йому філософами складно. В античності його вважали учнем Піфагора або ранніх піфагорійцівAlfonso Mele: Empedocle e Agrigento. In: Giovanni Casertano (Hrsg.): Empedocle tra poesia, medicina, filosofia e politica. Napoli 2007, S. 179–197, hier: 182–185.. Ця гіпотеза виглядала правдоподібною через близькість його вчення до піфагорійських ідей. Проте прямий зв'язок з Піфагором можна виключити з огляду на хронологію. Також античні джерела називають його учнем Парменіда, чия філософія справді мала на нього вплив.
Згідно з біографічними свідченнями, Емпедокл був також успішним лікарем. Він начебто врятував жінку, яку вважали мертвою і яку лікарі вже залишили напризволяще. Чи є в цій прикрашеній легенді якийсь історичний елемент — невідомо. Сам Емпедокл згадує про те, що давав поради щодо здоров’я. У переліку чотирьох найпочесніших занять він згадує лікарів поряд із пророками, поетами й володарями. Це може свідчити про те, що він сам практикував медицинуGeoffrey S. Kirk, John E. Raven, Malcolm Schofield (Hrsg.): Die vorsokratischen Philosophen. Stuttgart 2001, S. 311; Maureen Rosemary Wright (Hrsg.): Empedocles: The Extant Fragments. New Haven 1981, S. 9–14. Skeptisch ist Ava Chitwood: Death by Philosophy. Ann Arbor 2004, S. 39–48.. Це узгоджується і з його глибоким інтересом до біологічних тем.
Через політичний конфлікт Емпедокл перебував у вигнанні. Коли він спробував повернутися до Агрігента, впливові противники завадили йому це зробити. За свідченням історика Тімея з Тавроменія, якого цитує Діоген Лаерцій, філософ емігрував до Греції і оселився на Пелопоннесі, звідки вже не повертавсяDiogenes Laertios 8,67; 8,71.. Посилаючись на Арістотеля та Геракліда Понтійського, Діоген стверджував, що Емпедокл прожив шістдесят років; отже, його смерть припадає приблизно на середину 430-х років до н. е. Обставини його смерті залишаються невідомими.
За легендою, він скінчив життя самогубством, кинувшись в жерло вулкана Етна. За іншою версією, загинув під час дослідницької подорожі до кратера Етни.
Зображення Емпедокла не збереглися. Діоген Лаерцій згадував про статую філософа в Агрігенті, яку згодом встановили в Римі, а також про його портретиDiogenes Laertios 8,72..
Самосприйняття Дуже незвичним є винятково розвинене почуття власної значущості Емпедокла, яке яскраво виявляється у його віршах. Ліричний герой у його поезії виступає як непогрішимий учитель мудрості, звеличує власну славу та приписує собі надлюдські здібності. Згідно з поширеним тлумаченням, в одному з фрагментів він навіть прямо заявляє про свою божественність. Це викликало подив і засудження ще в античні часи, а самого поета звинувачували в зарозумілості та шарлатанстві. У новий час припущення, що Емпедокл вважав себе богом, суттєво вплинуло на сприйняття його постаті. Втім, немає впевненості в тому, що наведені у цьому контексті вірші справді є автобіографічним описом поета. За альтернативним тлумаченням, у цих рядках божественність не стверджується як факт, а лише згадується як враження, яке він справляв на оточенняDie Verse sind abgedruckt und übersetzt bei Geoffrey S. Kirk, John E. Raven, Malcolm Schofield (Hrsg.): Die vorsokratischen Philosophen. Stuttgart 2001, S. 344 f. Die Korrektheit der Übersetzung ist allerdings umstritten. Dass Empedokles sich für einen Gott hielt, bezweifeln bzw. bestreiten Ava Chitwood: Death by Philosophy. Ann Arbor 2004, S. 20–23; Wolfgang Rösler: Der Anfang der ‚Katharmoi‘ des Empedokles. In: Hermes 111, 1983, S. 170–179, hier: 172–175; Carlo Gallavotti: Empedocle nei papiri ercolanesi. In: Jean Bingen u. a. (Hrsg.): Le monde grec. Pensée, littérature, histoire, documents. Hommages à Claire Préaux. Bruxelles 1975, S. 153–161, hier: 159–161 und Nicolaas van der Ben: The Proem of Empedocles’ Peri Physios. Amsterdam 1975, S. 22–25. Anderer Meinung ist Peter Kingsley: Ancient Philosophy, Mystery, and Magic. Oxford 1995, S. 217–232..
Твори
Емпедокл був автором низки творів, більшість з яких не збереглася. Відомі лише фрагменти двох його найвідоміших поем — філософської дидактичної поеми «Про природу» та «Очищення» (), обидві написані гекзаметром. Назви натурфілософської поеми — «Про природу» (), «Про природу буття» () або «Фізика» () — були спочатку лише тематичними позначеннями, а не назвами у пізнішому сенсі цього слова, адже тоді ще не існувало звичаю фіксувати назви філософських творів самим авторомЕгідіус Шмальцрідт: ΠΕΡΙ ΦΥΣΕΩΣ. Zur Frühgeschichte der Buchtitel. München 1970, S. 104–107 und 123 f..
Згідно з усталеною, досі переважаючою точкою зору, поема «Про природу» й «Очищення» — це два різні твори: перший присвячений переважно натурфілософії, другий — релігійним і моральним питанням. Водночас з 1987 року деякі дослідники висловлюють припущення, що обидві поеми є частинами одного твору.Цієї думки дотримуються Catherine Osborne: Empedocles Recycled. In: The Classical Quarterly 37, 1987, S. 24–50; Бред Інвуд (ред.): The Poem of Empedocles. 2. Auflage. Toronto 2001; обережніше — Simon Trépanier: Empedocles. An Interpretation. New York 2004, S. 1–30. Протилежну думку поділяють Peter Kingsley: Ancient Philosophy, Mystery, and Magic. Oxford 1995, S. 7 f., 363–365; Denis O’Brien: Empedocles Revisited. In: Ancient Philosophy 15, 1995, S. 403–470, hier: 431–436. Водночас лише Діоген Лаертський прямо свідчив про існування двох окремих поем. Гіпотеза про єдність твору не здобула загального визнання.
Загальний обсяг обох поем, за даними Діогена Лаертського, становив близько 5000 віршівДіоген Лаертський, 8,77.. До нашого часу дійшло близько 500 віршів — здебільшого у вигляді цитат у пізнішій античній літературі. Однак деякі десятки рядків або їхніх частин з першої книги «Про природу» відомі лише завдяки Страсбурзькому папірусу ЕмпедоклаBibliothèque Nationale et Universitaire de Strasbourg, P. Strasb. gr. Inv. 1665–1666.. Цей папірус, датований кінцем I століття, складається з 52 фрагментів сувою, який слугував основою для приклеєного мідного декоративного коміра. Археолог Отто Рубенссон придбав його ще 1904 року, але лише 1992 року фрагменти було ідентифіковано як частину твору Емпедокла.