Тирасполь-Мелітопольська операція — стратегічна оборонна операція радянських військ на південному фланзі німецько-радянського фронту, що проходила в липні-вересні 1941 року в ході проведення вермахтом операції «Барбаросса». Після розгрому основних сил Південно-Західного та Південного фронтів Червоної армії в Львівсько-Чернівецькій операції та операції «Мюнхен», правий фланг групи армії «Південь» генерал-фельдмаршала Герда фон Рундштедта продовжив наступ у загальному напрямку на Донбас, змусивши радянські війська відходити по розбіжних напрямках: Приморську армію — на південь до Одеси, а рештки 9-ї та 18-ї армії — на схід до Миколаєва. В ході 2-місячних боїв радянські війська з боями відступили з території Південної України та, втративши майже половину особового складу, відійшли за річку Дніпро та Перекопський перешийок Криму. В результаті відступу радянських військ були залишені Тирасполь, Кіровоград, Кривий Ріг, Нікополь, Миколаїв Херсон, Дніпропетровськ; Одеса була обложена румунсько-німецькими військами, а Крим був відрізаний від основних сил Червоної армії, розпочалася оборона півострову.
Положення сторін Після поразки в операції «Мюнхен» війська Південного фронту відступили на рубіж старого радянсько-румунського кордону поздовж Дністра, де перейшли до оборони. 18-та армія (18-й механізований корпус, 17-й і 55-й стрілецькі корпуси) генерал-лейтенанта Смирнова А. К. відійшли на рубежі Гайсин — Ладижин — Тростянець — Ободівка — Чечельник — Ольгопіль і зайняли Могилів-Подільський УР. 9-та армія (2-й кавалерійський корпус, 48-й стрілецький корпус, 95-та стрілецька дивізія) генерал-полковника Черевиченка Я. Т. зуміла закріпитися на захід від Дністра, спираючись на укріпленні райони по річці на фронті Балта — Слобідка — Круті — Плоть — Рибниця — Дубоссари — Григоріополь — Тирасполь. Одночасно, командування Південного фронту поспішало вивести з мішка лівофлангові дивізії, які входили до Приморської групи військ під управлінням генерал-лейтенанта Чибісова Н. Є. від нового державного кордону.
24 липня було завершене відведення 9-ї і Приморської армії на лівий берег Дністра. До цього часу війська противника охопили із заходу, півночі і сходу війська 6-ї і 12-ї армій Південно-Західного фронту, які фактично приєдналися до правому флангу Південного фронту. 25 липня за рішенням Ставки ВГК їх підпорядкували командувачу Південного фронту генералу армії Тюленєву І. В. Окрім, катастрофічного стану з цими арміями для Південного фронту основною проблемою став розрив між 9-ю і 18-ю арміями, що утворився між частинами 2-го кавалерійського корпусу в районі Балти і 169-ю стрілецькою дивізією, яка займала позиції у Ольгополя.
24 липня командувач 18-ї армії визначив командиру 48-го стрілецького корпусу завдання — розгромити балтсько-кодимське угруповання XXX армійського корпусу генерала від інфантерії Ганса фон Зальмута і надати допомогу військам 6-ї і 12-ї армій, які діючи північніше опинилися під загрозою оточення.
Битва
Перший етап: 27 липня — 4 серпня З 27 липня 1941 року німецько-румунські війська, що діяли проти Південного та Південно-Західного фронтів, продовжували завдавати ударів по найслабкіших ділянках Червоної армії. Незважаючи на контратаки радянських військ, вермахту вдалося на білоцерківському напрямку безпосередньо наблизитися до Дніпра, на гайсинському напрямку прорвати фронт слабкого 18-го механізованого корпусу й передовими частинами досягти Тернівка (50 км від Гайсина) і, нарешті, німцям вдалося прорвати фронт на первомайському напрямку .
28 липня Військова рада Південного фронту доповіла Головкому Південно-Західного напрямку Маршалу Радянського Союзу Будьонному С. М., що з метою збереження військ і поліпшення оперативного положення послідовно відвести частини 18-ї армії і правого флангу 9-ї армії на рубежі: Христинівка, Гайворон, Рибниця; Звенигородка, Умань, Дубоссари; річка Синюха, Первомайськ, Григоріополь. Відхід передбачалося почати 29-30 липня. Але дозволу на відведення військ на зазначені рубежі не було отримано. 28 липня надійшла директива Ставки, в якій наказувалося відвести війська правого крила Південного фронту на рубіж Шпола, Тернівка, Балта, Рибниця, який в цей час вже був частково захоплений вермахтом. Не отримавши санкції на відведення, війська Південного фронту, ведучи важкі бої, приступили до виконання директиви Ставки, одночасно намагаючись вивести формування 6-ї і 12-ї армій з оточення.
Але командування німецької групи армій «Південь», не гаючи часу, користувалося усіма своїми перевагами, потужно нарощуючи наступ у центральній Україні. До вечора 28 липня німецькі війська опанували Теплик, на первомайському напрямку передові моторизовані підрозділи прорвалися на рубіж Плоске—Балта, утворивши прорив між 18-ю та 9-ю арміями завширшки 20-25 км .
У розрив фронту між 9-ї і 18-ї арміями вклинився XXX німецький армійський корпус і частиною сил захопив Балту. До ранку 29 липня стан 18-ї армії став дуже нестійкий. Захопивши Балту, противник створив загрозу флангу 2-го кавалерійського корпусу. 1 серпня командувач 9-ї армії визначив командиру 2-го кавалерійського корпусу завдання на оборону: утримувати район Пасат, Балта. Вся 9-та армія теж перейшла до оборони. Але вже 2 серпня корпус був перепідпорядкований командувачу військами Південного фронту та отримав від нього завдання — зосередитися на південь від Первомайська.
18-й механізований корпус, який мав дуже широку смугу оборони, поступово відходив на схід, ведучи ар'єргардні бої, стримуючі наступаючі дивізії 17-ї армії, по східному берегу Бугу. На правому фланзі армії відходила так звана група Гольцева (зведені підрозділи 218-ї моторизованої, 47-ї танкової дивізій, 145-го танкового і 757-го протитанкового полку). Але, група налічувала всього 300 осіб при 14 гарматах. 3 серпня саме цей загін чинив опір німецькій бойовій групі 16-ї танкової дивізії 14-го моторизованого корпусу, яка захопила Первомайськ.
2-3 серпня радянськими військами були залишені Первомайськ і Кіровоград. Фронт вже на 160—200 км зависав на схід з півночі над Котовськом. Шляхом проведення контрудару силами 17-го стрілецького корпусу, радянське командування спробувало відбити Первомайськ, але успіху в цьому досягти не вдалося. Більш того, частини німецької 16-ї танкової дивізії генерал-лейтенанта Ганса-Валентіна Губе, відбивши спробу Червоної армії, продовжили рух у південному напрямку на Вознесенськ.
Зранку 3 серпня Приморська армія на правому фланзі вже вела бої по рубежу Шипка, Мале Колосове й поступово відходила до Одеси .
Другий етап: 5 — 8 серпня 5 серпня передові формування вермахту здобули Котовськ, Новоукраїнку та Рибницу.
Тим часом, румунські війська 3-ї та 4-ї армії у взаємодії з німецькою 11-ою армією фон Шоберта продовжували бої поздовж річки Дністер, і місцями форсувавши водну перешкоду, вели осередкові бої на території Придністров'я та Одеської області.
5 серпня війська генерала Тюленєва І. В. вели запеклі бої на всьому фронті. Їх правий фланг був глибоко обійдений противником. Фронт був остаточно розірваний на окремі напрямки воєнних дій, 6-та генерал-лейтенанта Музиченка І. В. та 12-та генерал-майора Понеделіна П. Г. армії були оточені у величезному котлі під Уманню, лінія фронту все більш розтягувалася і поверталася на північний схід. До 8 серпня, зламавши опір 6-ї і 12-ї армій, німецько-румунські війська отримали можливість безперешкодно просуватися до Дніпра і в тил військам Південного фронту. У такій обстановці лівий фланг Південного фронту відходив на східний берег Південного Бугу і далі на рубежі річок Інгул та Інгулець. Прорвавшись на стику 9-ї і Приморської армій, командувач групи армій «Південь» генерал-фельдмаршал фон Рундштедт змусив їх відходити по розбіжних напрямках: Приморську армію — на південь до Одеси, а рештки 9-ї та 18-ї армії — на схід до Миколаєва.
Основною ударною силою вермахту на миколаївському напрямку був 14-й моторизований корпус генерала від інфантерії Густава фон Вітерсхейма, який силами 25-ї моторизованої дивізії вів наступ на Нову Українку, Бобринець, а 16-ю танковою дивізією — в напрямку Арбузинка, Вознесенськ. Дата окупації міст 3 серпня Первомайськ 4 серпня Балта, Кіровоград 5 серпня Новоукраїнка, Знам'янка 6 серпня Олександрія 7 серпня Вознесенськ 8 серпня Тирасполь 10 серпня Роздільна 13 серпня П'ятихатки 14 серпня Новий Буг 15 серпня Верхньодніпровськ, Кривий Ріг 17 серпня Нікополь, Апостолове Марганець, Миколаїв 19 серпня Херсон 21 серпня Очаків 24 серпня Дніпродзержинськ 25 серпня Дніпропетровськ 29 серпня Берислав 30 серпня Каховка 16 вересня Генічеськ 8 серпня німці перерізали шосейну дорогу Одеса-Миколаїв.
Окрема Приморська армія під керівництвом нового командувача генерал-лейтенанта Софронова Г. П. перейшла в безпосереднє підпорядкування Ставки й отримала самостійне завдання — обороняти Одесу до останньої можливості. В ніч на 8 серпня армія почала відхід на рубіж Березівка, Роздільна, Кучурганський лиман, з якого і почалася оборона Одеси.
Але, події продовжували розвиватися швидко і явно невигідно для радянського командування. Противник прагнув розгромити 9-у і 18-у армії в межиріччі Південного Бугу та Дніпра. Його передові танкові і моторизовані частини 8 серпня вже захопили Вознесенськ. Спроби зірвати подальший наступ противника на південь від Вознесенська, проведені силами 2-го кавалерійського корпусу і загону Одеського піхотного училища, були безуспішними. 18-та армія відходила до Південного Бугу із завданням 9 серпня розпочати переправу на східний берег на південь від Нової Одеси в готовності до дій в напрямку Бобринець, 9-та і Окрема Приморська армії продовжували стримувати атаки німецько-румунських військ на рубежі Троїцьке, Жовтень, Кучурганський лиман, Дністер.
Третій етап: 8 — 15 серпня 8-10 серпня командування вермахту, прагнучи не допустити планомірного відходу військ радянського фронту за Південний Буг, різко посилило свій натиск. Ударом у напрямку Жовтень, Березівка в стик 9-ій і Окремій Приморській армій німецько-румунські війська завдали великих втрат радянським 30-ій і 51-ій стрілецьким дивізіям, примусивши їх до відходу. Між арміями утворився розрив, куди німці кинули великі сили. Вони прагнули ударами танкових дивізій з півночі і з'єднань 11-ї армії із заходу оточити війська 9-ї і 18-ї армій.
11 серпня німецьке командування відновило наступ на всій ділянці Південного фронту, зосередивши основні зусилля проти його правого крила. У другій половині дня 11 серпня німецькі війська форсували річку Інгул у смузі оборони 18-ї армії на ділянці Новий Буг, Піски і почали розвивати наступ у напрямку міста Миколаїв. Під тиском переважаючих сил противника армія генерала Черевиченка Я. Т. змушена була продовжувати відходити в південно-східному напрямку, притискаючись до річки Південний Буг.
11 серпня на кіровоградському напрямку німецькі частини оволоділи населеним пунктом Олександрія і своїми рухомими з'єднаннями почали висуватися за річку Інгулець у південно-східному напрямку, прагнучи вийти з північного сходу в район Кривого Рогу. Командування Південного фронту, не маючи інших сил і засобів, вивели з бою під Вознесенськом 2-й кавалерійський корпус і до 12 серпня перекинули його в район Нового Бугу. Вийшовши в цей район, корпус провів удар по хвосту колони 9 ї танкової дивізії німців, завдав їй втрати і змусив її розвернутися та прийняти бій. Проте, попри контрударам ситуація для радянських військ цьому напрямку була катастрофічна, 9-й та 18-й арміям загрожувало оточення в районі Миколаєва.
12 серпня Ставка дозволила відвести 18-у і 9-у армії на рубіж Кривий Ріг, річка Інгул. Водночас командувачу Південного фронту наказувалося продовжувати міцно утримувати Одесу і Миколаїв. 13 серпня штаб фронту з Миколаєва передислокувався в Берислав, а війська фронту, відповідно до вказівок Ставки, прикриваючись частиною сил 18-ї армії з півночі і північного сходу, почали відхід на вказаний Ставкою рубіж.