Перша битва за Харків — битва в ході операції «Барбаросса» між радянськими військами Південно-Західного фронту та 6-ї армії Вермахту за контроль над містом Харків та Харківським промисловим районом.

Радянській 38-й армії було наказано захистити місто, для того щоб виграти час та забезпечити демонтаж і евакуацію заводів далі на схід. 6-та німецька армія мала задачу опанувати місто, щоб закрити розрив, що збільшувався між 4-ю танковою групою і 17-ю армією. До 20 жовтня, на час, коли німці підійшли до західної околиці міста, переважна частина промислового обладнання та населення Харкова була евакуйована.

Формуванням, спеціально виділеним для захоплення Харкова, був LV армійський корпус під командуванням генерала Ервіна Фірова, що складався з 101-ї легкої дивізії та 57-ї піхотної дивізії за підтримки штурмових гармат. Наступ на місто розпочався 23 жовтня, авангардом була 101-ша легка дивізія. Хоча німецькі війська готувалися до інтенсивних міських боїв, вермахт увійшов до Харкова майже без опору, і наступного дня, 24 жовтня, місто повністю опинилося в руках німцівChris McNab. Kharkiv Is No Stranger To Invasion — The Nazis Fought Four Battles Over It // HistoryNet — 22.11.2022 .

Передумови 16 вересня 1941 року, наступного дня після оточення військ Південно-Західного фронту в районі Києва, Державний комітет оборони СРСР постановами № 681 «Про евакуацію підприємств Харкова та Харківської області» та № 685 «Про евакуацію жінок та дітей з Харкова» затвердив графік та план евакуації підприємств та населення Харкова та Харківської області. З 30 вересня 1941 року рішенням Харківського обкому розпочато евакуацію найбільших важливих стратегічних підприємств: паровозобудівного, тракторного та авіаційного заводів. До 20 жовтня 1941 року евакуацію промислових об'єктів було практично завершено — з Харкова до тилу було відправлено 320 ешелонів з обладнанням 70 великих заводів, повністю вивезено рухомий склад Південної залізниці.

Одночасно велася робота щодо посилення оборонних спроможностей міста та його околиць. Безпосередньо в районі Харкова було встановлено понад 30 000 протитанкових та протипіхотних мін, близько 2000 мін уповільненої дії, близько 1000 мін-пасток та понад 5000 хибних мін. Мінування проводилося на мостах, автомобільних дорогах та залізничних перегонах на наступних напрямках: Красноград — Харків, Полтава — Харків, Богодухів — Харків, Харків — Бєлгород, Суми — Бєлгород. Були заміновані ангари, аеродромні споруди та злітно-посадкові смуги всіх прилеглих до міста аеродромів. З використанням радіокерованих мін було також заміновано Холодногірський та Усовський шляхопроводи, залізничний міст, кілька особняків у центрі Харкова (як місця передбачуваної дислокації німецьких штабів), а в самому місті встановлено понад 350 мін уповільненої дії та мін-пасток.

В результаті евакуації та заходів, що проводилися, Харків був позбавлений стратегічного значення як найбільший промисловий і транспортний центр, і підготовлений до здачі противника зі зруйнованою виробничою, міською та транспортною інфраструктурою. За підрахунками фахівців міністерства окупованих східних територій, проведених після захоплення міста, лише промисловості Харкова було завдано збитків у сумі понад 30 мільйонів радянських рублів.

Склад протиборчих сил

Бої за місто

Бойові дії 1-15 жовтня 1941 року Вночі з 30 вересня на 1 жовтня 1941 року Харків був відрізаний від прямого сполучення з головними силами РСЧА в центральній частині радянсько-німецького фронту та від Москви, коли війська вермахту прорвалися до залізниці та шосе Москва-Сімферополь у районі між Орлом та Курськом поблизу Курська. З 1 по 25 жовтня Харків мав сполучення з центральними районами країни кружним шляхом через Вороніж-Куп'янськ.

Наприкінці вересня 1941 року відповідно до директиви штабу Південно-Західного фронту армії фронту, крім з'єднань 6-ї армії, посилювали свої оборонні рубежі. 6-та армія генерал-майора Родіона Малиновського вела в цей час активні наступальні дії в районі Краснограда з метою звільнення міста і відсікання угруповання противника, що вклинилося в його оборону. Бої у цьому районі тривали до 5 жовтня 1941 року, але, попри всі зусилля радянських військ, частини 52-го і 44-го армійських корпусів вермахту змогли утримати свої позиції. На інших ділянках фронту також точилися бої місцевого значення.

27—30 вересня 1941 року німецькі війська перейшли в новий наступ на ділянках Брянського і Південного фронтів. 1-ша танкова група генерал-полковника Е. фон Кляйста пробила оборону послабленого Південного фронту в районі Дніпропетровська і прорвалася на оперативний простір. У результаті ряд частин і з'єднань 9-ї та 18-ї армій Південного фронту опинилися в оточенні. Одночасно 2-га танкова група генерал-полковника Г. Гудеріана, прорвавши оборону на стику Брянського та Південно-Західного фронтів, почала наступ в орловському напрямку. Три армії Брянського фронту опинилися в оточенні. 3 жовтня 1941 року німецькі танки увірвалися в Орел, перерізавши стратегічну магістраль Харків-Москва і створивши безпосередню загрозу радянській столиці.

Внаслідок німецького наступу війська Південно-Західного фронту виявилися охопленими з обох флангів: противник глибоко вклинився в оборону сусідніх фронтів, причому глибина охоплення становила 60—200 кілометрів, а зв'язок із суміжними з'єднаннями було втрачено. 6 жовтня 1941 року командування Південно-Західного фронту ухвалило рішення про відведення правофлангових армій (40-ї і 21-ї) на 45—50 кілометрів на рубіж Суми — Охтирка — Котельва з прикриття Бєлгорода і північних підступів до Харкова. Відхід радянських військ проходив при енергійному переслідуванні противником, який завдавав ударів у стик з'єднанням, що відступають, створюючи загрозу їх оточення. В результаті 29-й армійський корпус вермахту з ходу увірвався до Сум, а 51-й захопив Охтирку. Намічений для відходу рубіж був зайнятий супротивником, що змусило радянські війська відступати далі на Схід. Скориставшись цим, 17-й армійський корпус 6-ї німецької армії вдарив у стик 21-ї та 38-ї армії і, завдавши великих втрат, прорвав оборону Червоної армії. Правий фланг 38-ї армії втратив спроможності до оборони, німці опанували Богодухів і створили безпосередню загрозу Харкову з півночі.

Різко загострилася ситуація і на південній ділянці Південно-Західного фронту: 7 жовтня 1941 року, прорвавши оборону на стику 38-ї та 6-ї радянських армій, перейшли в наступ головні сили 17-ї армії вермахту. Німецькі війська захопили найважливіші залізничні вузли Лозова та Близнюки, перерізали сполучення по лінії Харків—Ростов та взяли під контроль переправи на Сіверському Дінці. 6-та радянська армія, втративши зв'язок із сусідніми арміями, опинилася під загрозою оточення. Радянське командування терміново перекинуло на цю ділянку три дивізії 10-ї резервної армії, що формувалися на Донбасі, а з'єднанням 6-ї армії визначило завдання відходити на схід на 40-50 кілометрів. Переслідуючи радянські війська, що відступали, 11-й армійський корпус вермахту наступав уздовж магістралі Красноград-Харків, здійснюючи охоплення міста з півдня.

До 15 жовтня 1941 року війська Південно-Західного фронту утримували оборону по лінії Краснопілля — Богодухів — Валки — Донець. Більшість стрілецьких дивізій Південно-Західного фронту за чисельністю відповідали полкам, а поповнення, що надходило без будь-якої підготовки, відразу «з коліс» кидали в бій частинами, що призводило до великих втрат. Стійкість оборони трималася за рахунок танкових бригад, які, виступаючи в якості рухомого резерву, постійно перекидалися на найбільш загрозливі ділянки, виконуючи своєрідну роль «пожежних» команд. Ця тактика дозволяла уникати глибоких проривів оборони противником, але досягалася за рахунок великих втрат і виснаження особового складу і бойової техніки. У середині жовтня дві танкові бригади зі складу фронту довелося перекинути у розташування сусіднього Південного фронту, де склався критичний стан.

У результаті до 15 жовтня 1941 року частини вермахту підійшли до Харкова на відстань до 50 кілометрів і могли вести наступ на місто одночасно з трьох напрямків, що сходяться. Частини 38-ї армії підготувалися до оборони міста, спираючись на зведений навколо міста оборонний район. За зовнішнім обведенням були обладнані суцільні лінії окопів загальною протяжністю до 40 кілометрів, підготовлено понад 250 артилерійських та близько 1000 кулеметних дзотів та бліндажів, встановлено до трьох тисяч протитанкових їжаків та надолбів. 12-кілометрова ділянка на західних околицях міста прикривалася електрифікованими інженерними загородженнями. У самому місті на центральних вулицях споруджено кілька сотень барикад із використанням понад чотириста вагонів міського транспорту. Також у місті замінували 43 мости, понад десять мостів, які мали важливого значення, були заздалегідь зруйновані.

За свідченням учасників бойових дій, Харків був добре підготовлений до оборони, в тому числі і в умовах оточення, і міг утримуватись протягом тривалого часу. Ситуація різко змінилася ввечері 15 жовтня зі вступом до штабу фронту директиви № 31 Ставки ВГК, в якій ставилося завдання на відведення військ фронту на лінію Касторне — Старий Оскол — Валуйки — Куп'янськ — Червоний Лиман і з виходом на цей рубіж на виведення у фронтовий резерв не менше шести стрілецьких дивізій. Це рішення Ставки було викликане катастрофічною ситуацією, що склалася у смузі оборони сусідніх фронтів, та стрімкими темпами німецького наступу на московському напрямку.

На виконання директиви Ставки, командування фронту віддало накази штабам армій про відведення військ до 20 жовтня 1941 року на проміжний рубіж оборони Обоянь — Бєлгород — Мерефа — Зміїв — Балаклія — Барвінкове. Відхід з'єднань фронту проводився за трьома окремими операційними напрямами: бєлгородському (40-ва і 21-ша армії), харківському (38-ма армія) та ізюмському (6-та армія). У наслідок цього маневру 38-ма армія, відходячи, розтягувала свій фронт оборони на 50 кілометрів, значно подовживши свої правий та лівий фланги. Крім цього, армія була ослаблена через передачу трьох дивізій і двох танкових бригад у резерв фронту. Навпаки, німецькі війська, провівши перегрупування, зосередили на харківському напрямку ударні сили 6-ї та 17-ї армій вермахту. Якщо відхід інших армій Південно-Західного фронту відбувався за умов незначного протидії противника, то з'єднання 38-ї армії зазнавали енергійного переслідування.

Згідно з графіком штабу фронту, 38-ма армія мала до 23 жовтня утримувати свої позиції на відстані 30-40 кілометрів від Харкова, сприяючи завершенню евакуації та інших заходів, що проводилися в місті.