Дау ( , , ), іноді також знані як доу або дхау від перекрученої англійської () — традиційні арабські, індійські, перські та африканські судна, озброєні характерними косими «арабськими» вітрилами, що історично були поширені на Аравійському півострові й у північно-західних регіонах Індійського океану, від східноафриканського узбережжя Суахілі до півострова ІндостанAgius, Dionisius (2008)The Origins of The Dhow. Перші згадки про ці судна походять ще від античних авторів і з того часу дау широко використовували в їхньому класичному вигляді аж до першої половини XX століття. До появи в регіоні наприкінці XV ст. перших португальських кораблів, усі дау будувались без використання заліза по технології зшитих суден. Несли від однієї до трьох щогл і варіювались розмірами від невеликих 5—10-метрових рибальських човнів до великих трансокеанських кораблів з завдовжки до 35 метрів і водотоннажністю до 300 тонн.
Опис Традиційні судна типу дау мали дві характерні ознаки — арабські вітрила і зшитий мотузками корпус, що збирався без застосування металевих цвяхів:
дау були озброєні «арабськими» чотирикутними косими вітрилами у формі неправильної трапеції з дуже короткою передньою шкаториною, через що здалеку такі вітрила часто здавались трикутними. Саме ця форма вітрил, незнайома в Європі, скорше за все спричинила об'єднання європейцями усіх арабських, перських, індійських та африканських човнів під однією назвою «дау», незалежно від їх інших ознак, як-то розмірів, форми корпусу і т.ін. дау належали до «зшитих суден», тобто суден, при будівництві яких елементи каркаса та обшивки човнів традиційно з'єднували між собою шляхом «зшивання» мотузками та канатами, без використання металевих цвяхів. На перший погляд, ідея човна, зібраного зі зшитих між собою мотузками дощок, може здатись дивною, але насправді до винайдення заліза такий спосіб будівництва човнів був поширений в багатьох регіонах світу, а в деяких місцях, таких як Індія, активно використовується дотепер.
Етимологія Є декілька версій походження слова «дау». Раніше традиційно вважалось, що воно може мати арабське чи перське походження (і хоча в XXI ст. такого слова ані в арабській, ані в перській мові немає, наприклад, деякі голландські документи з XVII—XVIII ст. вказують, що тоді перське слово dawh означало «маленький корабель»). Останнім часом більшість дослідників схиляються до думки, що цей термін походить з мови східноафриканської народності суахілі, у якій daw означає «судно»Hourani, George F. (1995). Arab Seafaring in the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times ..
Проте, незалежно від джерел його походження, застосування «дау» як збірного терміну для позначення човнів Індійського океану з характерними «арабськими» вітрилами, впроваджено безумовно європейцями. Оскільки в європейській традиції судна класифікували переважно за їх вітрильним озброєнням, то усі кораблі Індійського океану, які несли схожі арабські вітрила і виглядали для незвичного європейського ока більш-менш однаково, були названі європейцями єдиним терміном — «дау». Водночас ані араби, ані індійці не використовують термін «дау» для загального позначення своїх суден. Збірними термінами, що використовується в арабській мові для кораблів є «маркаб» (markab) або «хашаб» (khashab), а в Корані використовується термін «фулк» (fulk). Натомість для кожного виду суден, що відрізняються між собою головним чином не вітрильним озброєнням, а розміром, конструкцією корпусу та кількістю щогл, народи Індійського океану використовують окремі спеціальні назвиHawkins, Clifford W. (1977) What's a Dhow ?.
Регіон поширення і використання
Дау були традиційними торговими суднами північно-західної частини Індійського океану, їх широко використовували в морях навколо Аравійського півострова, малабарського узбережжя Індостану та вздовж східноафриканського узбережжя Суахілі.
Через свою неглибоку осадку та маневровість, дау були добре пристосовані для плавання в рясних на мілини та коралові рифи прибережних водах Індійського океану, а їх косі арабські вітрила, довгі корпуси та гострі носи чудово підходили для плавання в умовах перемінних вітрів Червоного моря та Перської затоки та сезонних мусонних вітрів Індійського океану, які дули влітку в північно-східному напрямку в сторону Індії, а взимку в південно-східному напрямку до Африки.
Традиційно великі дау використовувались для перевезення важких вантажів — деревини, будівельного каменю, прісної води, свіжих фруктів та інших об'ємних та важких товарів, а судна меншого розміру були задіяні в риболовлі, ловлі перлів, дрібній торгівлі та пасажирських перевезеннях, серед яких важливе місце займала перевезення паломників, що здійснювали хадж в Мекку через портове місто Джидда, розташоване неподалік від Мекки на узбережжі Червоного моря.
У XXI столітті великі вітрильні транспортні дау майже повністю зникли, а дау малих та середніх розмірів використовуються переважно рибалками. Останнім часом деякі власники намагаються переробити свої дау під круїзні туристичні судна, щоб використовувати їх з метою рекреації.
Історія Точне походження суден типу дау залишається достеменно нез'ясованим. Хоча історично дау асоціюються з арабськими торгівцями з Аравійського півострова, скорше за все вони виникли в Індії і вже звідти поширились в Аравію, оскільки саме на малабарському узбережжі Індії знаходяться головні джерела деревини, з якої їх традиційно виготовляли. Більшість вчених вважають, що дау виникли в Індійському океані в період між 600 р. до н.е і 600 р. н.е. Проте деякі дослідники вважають, що дау можуть походити від португальських каравел, які вперше з'явилися в Індійському океані лише в останні роки XV століття.
Загалом історія розвитку суднобудування в трикутнику між Індією, Аравійським півостровом і східноафриканським узбережжям Суахілі досліджена вкрай недостатньо. Станом на 2010-ті роки майже немає даних підводної археології з цього регіону, майже повністю відсутні збережені зображення арабських, перських чи індійських кораблів з часів, що передували прибуттю європейців і більшість наших знань про ранню історію дау дійшли до нас із записів грецьких та римських істориківCatsambis, Alexis; Ford, Ben; Hamilton, Donny L. (2011). стор.508 . В елліністичному Періплі Еритрейського моря (I ст. н. е.) наводиться опис невеликих зшитих суден, що використовувались на південному узбережжі Аравійського півострова та на о. ЗанзібарCatsambis, Alexis; Ford, Ben; Hamilton, Donny L. (2011). стор.507 . Прокопій Кесарійський, візантійський пізньоантичний історик в VI ст. писав, що корпуси усіх суден в Індії були з'єднані між собою не цвяхами, а мотузками.
З VIII ст. флоти дау були частиною жвавої комерційної мережі, яка була налагоджена арабськими купцями в Індійському океані за багато століть до появи тут перших європейських кораблів. До найбільш ранніх відомих прикладів дау відноситься Белітунзький корабель — арабське або індійське торгове «зшите» судно, що затонуло на шляху від африканського узбережжя до Китаю приблизно у 830 році біля острова Белітунг в сучасній Індонезії.
У X столітті арабський торговець Абу-Заід аль Гасан з міста на іранському узбережжі Перської затоки, автор звіту про в китайському Гуанчжоу у 878—879 рокахMorris Rossabi (28 November 2014). From Yuan to Modern China and Mongolia: The Writings of Morris Rossabi. BRILL. pp. 227–. ISBN 978-90-04-28529-3, описав, як торговці з Оману, що мандрували до Мальдівських і Лаккадівських островів, заготовлювали деревину і будували з неї судна, зв'язані за допомогою кори кокосових пальм. В XII столітті арабський мандрівник, поет і географ з Аль-Андалусу більш детально описав зшиті за допомогою койру човни, які виготовлялись в африканському місті на узбережжі Червоного моря. Марко Поло наприкінці XIII ст. двічі відвідував Ормуз в Перській затоці та залишився невисокої думки про місцеві кораблі, з'єднані за допомогою мотузок з лушпиння кокосових горіхів без використання цвяхів.
З іконографічного погляду, одне з перших зображень дау в Індійському океані походить із рукопису Макамат (Maqāmāt) арабського письменника Аль-Харірі з XII ст. н. е., на якому зображено зшитий корабель з гострими носом та кормою і похилими штевнями, який загалом нагадує сучасні вітрильні судна з Індійського океануHourani, George F. (1995). стор.99, мал.7.. Цей корабель озброєний кормовим стерном, тож загалом вважається, що принаймні з XI—XII століття пару архаїчних стернових весел на дау замінили на більш технологічне кормове стерно. Але загалом ілюстрації з чітким зображенням суден з Червоного моря та Індійського океану з'являються лише у XVIII—XIX століттях. До цього часу в арабському кораблебудуванні могло відбутися багато нововведень, в тому числі під впливом португальських та інших європейських суден, що з'явились в регіоні з кінця XV стAgius, D.A., Cooper, J.P., and Zazzaro, C., 2014, «The maritime heritage of Yemen: a focus on traditional wooden ‘dhows ’». In D.A. Agius, T. Gambin, and A. Trakadas (Eds), Ships, Saints and Sealore: Cultural Heritage and Ethnography of the Mediterranean and the Red Sea. Oxford: Archaeopress. pp. 143—157.. Перші португальські мореплавці, що відвідували Індійський океан, від Васко да Гами в 1498 році, до Кабрала в 1502, Алмейди в 1505 Дуарте Барбози в 1517 і Резенда в 1634 році, а також англієць Джеймс Ланкастер 1591 року в своїх звітах зазначали, що зустрічали тут зшиті без застосування цвяхів дау, найбільші з яких, були порівняні розмірами з 50-тонними португальськими каравеламиPrins, A. H. J. (1982) The Mtepe Of Lamu, Mombasa And The Zanzibar Sea , стор.88.
У другій половині XVIII століття емірат з центрами в Рас-ель-Хаймі та Шарджі створив у Перській затоці потужну морську державу, яка кинула виклик 200-річному домінуванню в регіоні Оману та його союзників британців. Її сила спиралася на великі флоти дау з майстерними та безжальними екіпажами, які тероризували налагоджене персько-індійське судноплавство в регіоні. Активність кавасимських дау призвела в 1819 році до військового втручання Британії та встановленні її протекторату над еміратами Перської затоки. 1820 року між Британією та місцевими державами була підписана , спрямована проти піратства. Після припинення піратства, протягом XIX та початку ХХ століть Шарджа й далі залишалася важливим портом для ловців перлин. Британське морське дослідження у 1830 році виявило, що під час сезону в ловлі перлів зайнято 300—400 дау, які приносили еміру Шарджі щорічно близько 100 000 талерів Марії ТерезіїSchofield, R (1990). Islands and Maritime Boundaries of the Gulf 1798—1960. UK: Archive Editions. p. 544. ISBN 978-1-85207-275-9..
З 1840-х років Королівський британський флот, а згодом і флоти інших європейських держав почали боротись з работоргівлею, яка квітнула на африканському узбережжі Суахілі та прилеглих островах, таких як Занзібар. Протягом 40—50 років європейські військові кораблі широко залучали до перехоплення швидких і маневрових дау арабських та африканських работорговців, на яких транспортувався живий товар з африканського узбережжя на Занзібар, а з нього в Оман на Аравійському півострові.
XX і XXI століття
На початку ХХ століття лише в Бахрейні налічувалося приблизно 2 000 дау, що були задіяні у вилові перлів та риболовлі і щороку там спускали на воду ще близько 130 суден. До 1930-х років XX століття сотні дау становили флоти, які з червня по вересень плавали над перловими банками.
Але після винайдення і розповсюдження в 1910-х роках в Японії штучного способу вирощування перлин в промислових масштабах, а також відкриття в 1930-х роках в Перській затоці великих покладів нафти, перловий і риболовний бізнес в регіоні почав швидко втрачати свою актуальність. З 1970-х років починається швидке зникнення традиційних дау і занепад традицій їх виробництва. Для транспортування вантажів та для організованих пасажирських перевезень в регіоні все частіше використовуються сучасні судна з металу та склотекстоліту (фіброгласу).