«Вмираючий раб» () — мармурова скульптура, створена італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті близько 1516 року.
Статуя спершу призначалася для другого варіанту гробниці папи Юлія ІІ разом із «Рабом, що рве пута». Мікеланджело подарував обидві скульптури Роберто Строцці й вони опинилися у Луврі перед 1550.
Опис
Статуя зображує молодого хлопця, тіло якого вигнуте S-подібно, як у «Рахілі», що заступила його місце в остаточному варіанті гробниці.
Як пише Говард Гіббард: «(…) ми бачимо людину, якій було б зручніше лягти, в елегантному контрпості» — ліва рука піднята й закинута назад, за голову, а права рука, зігнута у лікті, безсило повисла і ледь торкається символічних кайданів — пут, які обплели його шию, зап'ястя лівої руки та груди. Юнак спирається на праву ногу, а ліва розслаблена. З-під неї виглядає мавпа, яка щось тримає — можливо дзеркало. Голова схилилася на праве плече, очі закриті. Здається, що юнак міцно заснув або помер.
Статуя є більш завершеною, ніж «Раб, що рве пута», можливо, що її було почато першою. Гіббард вважає, що вона призначалася для прикраси якогось із внутрішніх пілястр гробниці, тож хоча й може споглядатися з усіх сторін, фронтальний вигляд є основним.
У чуттєвості пози раба помітний вплив молодшого сина Лаокоона. Також зіграли роль «ignudi» («голі») із фресок стелі Сікстинської капели:
Інтерпретації За Говардом Гіббардом, «Вмираючий раб» — результат еволюції первинної ідеї для гробниці Юлія II щодо скутих «Вільних мистецтв». Кондіві вважав, що це мистецтво Живопису, що заснуло після смерті папи. Існує й менш правдоподібне трактування, що це Живопис, пробуджений Юлієм зі сну.
Михайло Алпатов, радянський мистецтвознавець, вважав, що «Мікеланджело зачіпає тут тему людських страждань, які його попередники втілювали в образі [Святого] Себастьяна, пронизаного стрілами».
Мистецтвознавець Річард Флай () написав, що ця статуя «натякає на той момент, коли життя капітулює перед невтомною силою мертвої матерії»Fly, Richard. Shakespeare's Mediated World. Amherst, MA: University of Massachusetts Press, 1976. p.30.. Чарльз Робертсон () тлумачив «Вмираючого раба» у контексті справжнього рабства епохи ВідродженняCharles Robertson, «Allegory and Ambiguity in Michealangelo's Slave», in The Slave in European Art: From Renaissance Trophy to Abolitionist Emblem, ed. Elizabeth McGrath and Jean Michel Massing, London (The Warburg Institute) 2012.
Примітки
а. Щоб проілюструвати давню приказку «ars simis naturae» — «мистецтво імітує (мавпує) природу» b. Часто рабами ставали військові полонені. Сам Мікеланджело називав статуї «в'язнями» (), а не «рабами» ()
Посилання
Джерела