Олександр Анатолійович Зава́ров (нар. 26 квітня 1961, Ворошиловград, Українська РСР, СРСР) — радянський і український футболіст та футбольний тренер. Грав переважно на позиції атакувального півзахисника.
Найбільших клубних успіхів Заваров досяг у київському «Динамо», з яким двічі став чемпіоном СРСР і виграв Кубок володарів кубків 1985/86. У фіналі проти мадридського «Атлетіко» він відкрив рахунок, а з п'ятьма голами став одним із чотирьох найкращих бомбардирів турніру.
У 1986 році його визнали футболістом року в СРСР і найкращим українським футболістом року; у голосуванні журналу France Football за «Золотий м'яч» 1986 року він поділив шосте місце з Іаном Рашем.
За збірну СРСР у 1985—1990 роках Заваров провів 41 матч і забив 6 голів. Брав участь у чемпіонатах світу 1986 і 1990 років та став віце-чемпіоном Європи на Євро-1988.
У 1988 році перейшов до «Ювентуса» і став першим радянським футболістом, який зіграв у Серії A. У сезоні 1989/90 «Ювентус» виграв Кубок Італії та Кубок УЄФА. У 1990—1995 роках Заваров виступав за французький «Нансі», за який провів 134 матчі чемпіонату і забив 23 голи.
Від листопада 2025 року працює тренером-консультантом клубу Другої ліги України «Вільхівці».
Біографія
Ранні роки, «Зоря» та СКА Заваров народився 26 квітня 1961 року у Ворошиловграді (нині Луганськ). Виховувався у футбольній школі при місцевій «Зорі»; його першим тренером був Борис Фомічов. У 1977 році його запросили до дублюючого складу «Зорі», а 27 квітня 1979 року він дебютував у вищій лізі СРСР у виїзному матчі проти тбіліського «Динамо». У сезоні 1979 року він провів у чемпіонаті 23 матчі й забив 7 голів.
Того ж року Заваров виступав за молодіжну збірну СРСР на чемпіонаті світу 1979 року в Японії. Радянська команда дійшла до фіналу, де програла Аргентині 1:3; Заваров забив один м'яч на турнірі — у груповій грі проти Угорщини.
У 1980—1981 роках Заваров виступав за ростовський СКА (Ростов-на-Дону). За два сезони у вищій лізі провів 64 матчі й забив 13 голів. У 1981 році СКА виграв Кубок СРСР, перемігши у фіналі московський «Спартак» 1:0.
У СКА тренер Герман Зонін змінив ігрову роль Заварова: футболіст, який раніше діяв ближче до вістря атаки, почав атакувати з глибини поля як атакувальний півзахисник. Восени 1981 року Заваров дебютував у єврокубках і забив у своєму першому матчі — виїзній грі Кубка володарів кубків проти «Анкарагюджю».
Після завершення служби Заваров повернувся до «Зорі», яка 1982 року виступала в першій лізі. Він провів 30 матчів і забив 10 голів.
«Динамо» (Київ)
У 1983 році Заваров перейшов до київського «Динамо». Перші два сезони в Києві були перехідними: 1983 року він проходив через ротацію складу, а 1984-го через травми пропустив 50 днів і пристосовувався до інтенсивності тренувань команди. У чемпіонатах СРСР за клуб він провів 136 матчів і забив 36 голів. Разом із командою став чемпіоном СРСР у 1985 та 1986 роках, володарем Кубка СРСР у 1985 і 1987 роках та Кубка сезону 1986 року.
Найбільшим міжнародним клубним успіхом став Кубок володарів кубків 1985/86. У фіналі 2 травня 1986 року в Ліоні «Динамо» перемогло мадридський «Атлетіко» 3:0; Заваров відкрив рахунок. УЄФА у ретроспективному огляді назвала його одним із головних організаторів атак київської команди. Упродовж турніру він забив п'ять голів і поділив звання найкращого бомбардира з Ігорем Бєлановим, Олегом Блохіним і Франком Ліппманном із дрезденського «Динамо».
У 1985—1988 роках Заваров чотири рази поспіль входив під № 1 до списків «33 найкращих» футболістів сезону в СРСР на своїй позиції. У 1986 році він посів перше місце в опитуванні на звання футболіста року в СРСР. Того ж року його визнали найкращим українським футболістом року.
У голосуванні за «Золотий м'яч» 1986 року Заваров набрав 20 очок і поділив шосте місце з Іаном Рашем; переможцем став його одноклубник Ігор Бєланов. У наступних трьох голосуваннях Заваров також отримував голоси: 1987 року поділив 17-те місце, 1988 року — 8-ме, а 1989 року — 23-тє.
«Ювентус» Після Євро-1988 Заваров перейшов до туринського «Ювентуса». За офіційною історією клубу, трансфер вимагав переговорів із радянськими державними спортивними структурами; Заваров став першим радянським футболістом, який зіграв у Серії A. У клубній ретроспективі 2025 року «Ювентус» зазначав, що від Заварова відразу очікували ролі наступника Мішеля Платіні, називаючи це завдання майже нездійсненним, а його загальний період у Турині — невдалим.
9 жовтня 1988 року він дебютував у Серії A у виїзній грі проти «Комо», яку «Ювентус» виграв 3:0; Заваров віддав результативну передачу на перший гол Луїджі Де Агостіні. За два сезони Заваров провів 60 матчів чемпіонату Італії й забив 7 голів. У сезоні 1989/90 «Ювентус» виграв Кубок Італії та Кубок УЄФА.
«Нансі» та завершення ігрової кар'єри
У червні 1990 року Заваров перейшов до «Нансі», який щойно повернувся до найвищого французького дивізіону. 22 червня Le Monde повідомляла, що футболіста спочатку очікували в «Пармі», але він підписав із «Нансі» трирічний контракт; італійська L'Unità писала, що в організації трансферу брав участь Мішель Платіні, тодішній віцепрезидент французького клубу.
У першому сезоні у Франції Заваров провів 30 матчів чемпіонату й забив 7 голів. 3 листопада 1990 року в одному з матчів, які клубний сайт пізніше включив до переліку найпомітніших в історії «Нансі», команда перемогла вдома тодішнього лідера чемпіонату «Марсель» 2:0; Заваров забив другий гол на 89-й хвилині. Після вильоту «Нансі» з першого дивізіону за підсумками сезону 1991/92 він залишився в клубі. У сезоні 1992/93 забив 9 голів у 28 матчах — це була його найкраща сезонна результативність у Франції.
Загалом у 1990—1995 роках Заваров провів за «Нансі» 134 матчі чемпіонату і забив 23 голи: 58 матчів і 10 голів у першому дивізіоні та 76 матчів і 13 голів у другому. У 1995 році він перейшов до нижчолігового «Сен-Дізьє», де поєднував виступи з початком тренерської роботи. Ігрову кар'єру завершив 1998 року.
Виступи за збірну Заваров дебютував за першу збірну СРСР 7 серпня 1985 року в товариському матчі проти Румунії, який завершився перемогою СРСР 2:0.
На чемпіонаті світу 1986 року в Мексиці він зіграв у всіх чотирьох матчах збірної СРСР і забив у переможній грі групового етапу проти Канади (2:0). На Євро-1988 Заваров узяв участь у всіх п'яти матчах радянської команди, яка дійшла до фіналу і поступилася Нідерландам 0:2.
На чемпіонаті світу 1990 року в Італії Заваров зіграв три матчі й забив у перемозі 4:0 над Камеруном 18 червня. Ця гра стала його останньою за збірну СРСР. Загалом він провів 41 матч і забив 6 голів.
Стиль гри Заваров грав переважно як атакувальний півзахисник або плеймейкер. Офіційний сайт київського «Динамо» характеризує його як ключового організатора атак команди середини 1980-х, відзначаючи техніку, дриблінг і здатність створювати вільні зони для партнерів. УЄФА у своєму огляді фіналу Кубка володарів кубків 1986 року також відзначала його як одного з головних творчих гравців тієї команди.
Тренерська діяльність
Тренерську діяльність Заваров розпочав у Франції в «Сен-Дізьє». «Енциклопедія Сучасної України» подає 1996—2003 роки як період його тренерської роботи у клубі.
У 2003 році він перейшов до швейцарського «Віля», де, за даними УЄФА, працював тренером і спортивним директором. Наступного року працював у Казахстані з клубом «Женіс».
У січні 2005 року Заварова призначили головним тренером харківського «Металіста». У листопаді того ж року він очолив київський «Арсенал», де працював до січня 2010 року.
У листопаді 2012 року Заваров виконував обов'язки головного тренера збірної України. Під його керівництвом команда провела товариський матч проти Болгарії 14 листопада і перемогла 1:0. Після призначення Михайла Фоменка Заваров працював у його штабі як асистент. У лютому 2016 року Федерація футболу України не продовжила з ним контракт; на його місце у штабі запросили Андрія Шевченка.
Офіційний профіль «Динамо» у 2021 році зазначав, що Заваров працював селекціонером клубу. У листопаді 2025 року він став тренером-консультантом «Вільхівців» із Закарпаття. У липні 2026 року керівництво клубу повідомляло, що Заваров продовжує брати участь у підготовці команди.
Родина Син Заварова Валерій також став професійним футболістом і виступав, зокрема, за київські «Арсенал» та «Оболонь».
Статистика
Клубна статистика в чемпіонатах Дані щодо матчів і голів у чемпіонатах СРСР, Італії та Франції наведено за RSSSF; дані «Нансі» також підтверджує офіційний архів клубу.
Сезон Клуб Дивізіон Матчі Голи 1979 «Зоря» Вища ліга СРСР 23 7 1980 СКА (Ростов-на-Дону) Вища ліга СРСР 34 6 1981 30 7 1982 «Зоря» Перша ліга СРСР 30 10 1983 «Динамо» (Київ) Вища ліга СРСР 29 8 1984 24 6 1985 31 9 1986 20 4 1987 14 5 1988 18 4 «Динамо» (Київ), усього 136 36 1988/89 «Ювентус» Серія A 32 2 1989/90 28 5 «Ювентус», усього 60 7 1990/91 «Нансі» Дивізіон 1 30 7 1991/92 28 3 1992/93 Дивізіон 2 28 9 1993/94 22 1 1994/95 26 3 «Нансі», усього 134 23
У радянській вищій лізі Заваров загалом провів 223 матчі й забив 56 голів; ще 30 матчів і 10 голів припали на сезон 1982 року в першій лізі. В Італії він провів 60 матчів і забив 7 голів, у двох найвищих дивізіонах Франції — 134 матчі й 23 голи.
Європейські клубні турніри За даними RSSSF, Заваров зіграв 29 матчів у головних європейських клубних кубках і забив 8 голів. Окремо він виступив за «Динамо» у матчі за Суперкубок УЄФА 1986 року проти «Стяуа».
Сезон Клуб Турнір Найвище досягнення Матчі Голи 1981/82 СКА Кубок володарів кубків 1/8 фіналу 3 2 1982/83 «Динамо» (Київ) Кубок європейських чемпіонів 1/4 фіналу 1 0 1983/84 Кубок УЄФА 1/32 фіналу 2 0 1985/86 Кубок володарів кубків Переможець 8 5 1986 Суперкубок УЄФА Фіналіст 1 0 1986/87 Кубок європейських чемпіонів Півфінал 7 0 1988/89 «Ювентус» Кубок УЄФА Чвертьфінал 1 0 1989/90 Переможець 7 1 Усього 30 8
Збірна СРСР + Матчі та голи за роками Рік Матчі Голи 1985 4 0 1986 11 1 1987 4 2 1988 12 2 1989 7 0 1990 3 1 Усього 41 6
Голи за збірну Рахунок і результат подано з погляду збірної СРСР; у графі «Рахунок після голу» зазначено рахунок одразу після голу Заварова.
№ Дата Місце Суперник Рахунок після голу Результат Турнір 1 9 червня 1986 Ірапуато, Мексика 2:0 2:0 ЧС-1986 2 29 квітня 1987 Київ, СРСР 1:0 2:0 Відбір Євро-1988 3 3 червня 1987 Осло, Норвегія 1:0 1:0 Відбір Євро-1988 4 31 березня 1988 Західний Берлін 1:0 4:2 Товариський турнір 5 19 жовтня 1988 Київ, СРСР 2:0 2:0 Відбір ЧС-1990 6 18 червня 1990 Барі, Італія 3:0 4:0 ЧС-1990
Титули та досягнення
Клубні СКА (Ростов-на-Дону) Володар Кубка СРСР: 1981
«Динамо» (Київ) Чемпіон СРСР: 1985, 1986 Срібний призер чемпіонату СРСР: 1988 Володар Кубка СРСР: 1985, 1987 Володар Кубка сезону СРСР: 1986 Володар Кубка володарів кубків УЄФА: 1985/86
«Ювентус» Володар Кубка Італії: 1989/90 Володар Кубка УЄФА: 1989/90
Збірна СРСР Віце-чемпіон світу серед молоді: 1979 Віце-чемпіон Європи: 1988
Особисті Футболіст року в СРСР: 1986 Найкращий український футболіст року: 1986 № 1 у списках «33 найкращих» футболістів сезону в СРСР: 1985, 1986, 1987, 1988 Найкращий бомбардир Кубка володарів кубків УЄФА: 1985/86 — 5 голів, спільно з Ігорем Бєлановим, Олегом Блохіним і Франком Ліппманном «Золотий м'яч»: спільне 6-те місце 1986 року; спільне 17-те місце 1987 року; спільне 8-ме місце 1988 року; спільне 23-тє місце 1989 року
Спортивні звання та державні нагороди Майстер спорту міжнародного класу — 1986. Заслужений майстер спорту СРСР — 1988. Орден «За заслуги» III ступеня — 2004. Орден «За заслуги» II ступеня — 13 травня 2016 року.
Примітки
Література Гордон Д. Александр Заваров. — Київ: Внешторгиздат, 1989.
Посилання Заваров Олександр Анатолійович в Енциклопедії Сучасної України Олександр Заваров на офіційному сайті ФК «Динамо» Київ Профіль у клубній історії «Нансі» Матчі за збірну СРСР на RSSSF